Про фестиваль "Сакура-Фест" та його місце в житті Ужгорода (ФОТО)

А тепер розвеселіть мене! - Думки, навіяні статтею «Сакура без фесту» (Газета «Ужгород» №16 від 30 квітня 2011року.)

Уважно прочитав статтю шанованої мною журналістки про проведення в Ужгороді традиційного заходу «Сакура фест». Був трохи здивований. Невже усе так погано? До прикладу: шістдесят три відсотки газетної площі публікації присвячено суцільному негативу, двадцять відсотків – відносному позитиву, та ще на сімнадцяти відсотках розповідається про те, як одягати кімоно.
Насмілюсь зауважити, що, очевидно, не всі, в тому числі поважна колега правильно зрозуміли суть заходу та не дуже уважно вивчили перебіг подій, які пов’язані з «Фестом» та ї його місцем в житті Ужгорода.
Отже, почнемо з історії заходу та деяких його складових. У 2009 році в рамках фестивалю була вперше проведена акція «Чисте місто». Проведена доволі успішно. Після цього акція «Чисте місто» вийшла за рамки фестивалю та проводиться вже традиційно і на досить високому рівні. Чи можемо ми це записати на конто організаторів? Думаю, можемо.
Йдемо далі. При започаткуванні «Сакура-фестивалю» виникла амбіційна ідея висадити алею з сакурових дерев, яка претендувала б бути найдовшою в Європі. Завершення цього проекту було заплановане на 2020 рік. Але події розвиваються значно швидше, отже, найдовшу алею ми маємо вже сьогодні, у 2011 році. Про це теж потрібно згадувати при написанні об’єктивних
матеріалів.
Третя, доволі важлива складова «Сакура-фесту» - його досить популярний на сьогодні бренд, який пов’язують з Ужгородом, та який однозначно приносить нашому місту іміджеві дивіденди. Так от, хочу нагадати, що цей бренд створювався та популяризувався без жодного залучення бюджетних коштів. На мій погляд, досить корисний досвід, який, при бажанні, можна використати для популяризації нашого міста. . Одна з влучних знахідок – образ романтичного символу фесту – чарівний Графа Сакура у виконанні актора Миколи Карпенка, який з’являється на всіх подіях і з яким обожнюють фотографуватися туристи.
І тут виникає питання: а кому потрібна популяризація того-таки нашого міста? Більшість наших людей, як простих «челядників», так і керівників різних рівнів, переконані: Ужгород – місто туристичне. Але чим воно туристичне? Повною відсутністю на сьогодні промисловості? Жоден довідник та підручник з туризму не містить такого визначення туризму. Привабливим місто може бути своєю архітектурою, історією, та масовими заходами, як от «Октобер-фест» у Мюнхені. (ми не будемо в рамках цієї статті розглядати секс-туризм, військовий туризм та іншу екзотику).
З архітектурою у нас повний «ажур»: будують хто що хоче, де хоче і як хоче. Центр міста поступово починає нагадувати турецький базар, на місті старовинних аптек відкриваються модернові банки, вулиця Швабська змахує на приморський бульвар, а на Театральній площі хтось взагалі придумав будувати особняк… І чим ви хочете привабити тут туристів, більшість з яких на сьогодні побували в європейських містах та бачили, як потрібно відноситись до архітектурної спадщини?
Історія у нас теж не представлена на належному рівні: три з половиною ужгородські музеї не здатні привабити тисячі туристів з усього світу… Отже, залишається приваблювати туристів власними талантами та працелюбністю. Фестиваль цвітіння сакури – не найгірший привід зібрати в Ужгороді український та зарубіжний бомонд, тим більше, ця квітка вже є своєрідною візитівкою міста над Ужем.
Нічого надзвичайного в цій події нема: в Японії споконвіку проводять свято ханамі, присвячене рожевій квітці японської вишні, у Вашінгтоні в наступному році буде ювілейний, сотий рік проведення National cherry blossom, в рамках якого, під час рожевого цвітіння сакури, проводиться близько 150 масових заходів, що, відповідно, приваблює, крім вашінгтонців, сотні тисяч гостей.
А хто ж у нас мав би бути зацікавлений в пожвавленні життя міста, яке перебуває у латентній сплячці? В першу чергу – власники готелів, ресторанів та кав’ярень, туристичні агенції, музеї, галереї, та, врешті-решт, міська влада! І що ми маємо в підсумку?
Абсолютна пасивність. Керівництво та власники вищеназваних інституцій, очевидно, очікували, що усе якось відбудеться і без них, організатори свята на громадських засадах витягнуть і цей проект, а муніципальна газета, як годиться, з метою популяризації заходу по його закінченню надрукувала розгромну статтю «Сакура без фесту».
Але навіть при мінімальної підтримці окремих недержавних структур фест за три роки заявив про себе низкою незабутніх заходів, серед яких досі пам’ятаємо з першого „Сакура-фесту” 2009 - концерт на площі Поштовій за участі гурту «Бешодром», самий довгий „пивний стіл” на набережній Незалежності, „Сакура-фест-2010” подарував гостям романтичний вечір в Ужгородському замку з надзвичайною виставою „Лісова пісня” театру Бавка, яка на відкритій сцені набула зовсім нового, особливого звучання, конкурс дитячого малюнку на тему сакури, та й нинішній фестиваль запам’ятається подіями, яких досі в Ужгороді не відбувалися – це виставка „Японія. Традиція краси”, яка таки пройшла з 25 квітня по 9 травня, і на Ії базі – майстер класи спеціалістів з Києву з ікебани, чайної церемонії, японських солодощів, одягання кімоно (до речі, їх праця мала оплачуватись, так само, як і праця контролера, охорони, транспортне перевезення та ін. Тому – вартість квитка 10 гривень, що на теперішній час справді досить символічна сума, що дорівнює майже чашці кави у центрі міста); згодом відбувся майстер-клас по оригамі ужгородського чудового майстра Оксани Лібак, яка примкнула до руху „Сакури-фесту”; проведені Дні японського кіно, (до речі, теж цікава новація проведення днів національних кінематографів для задоволення духовних потреб кіно любителів та урізноманітнення дозвілля ужгородців лишається поки поза увагою журналистів), яскравий флеш-моб з японських ліхтариків, яки були випущені з Пішохідного мосту в нічне небо, в Дитячий день фестивалю діти, отримавши коробки з крейдою, з захопленням розмальовували величезний силует емблеми фестивалю - сакури на Театральній площі в товаристві з Графом Сакурою (а де були фірми, що спеціалізуються на морозиві та солодощах – адже був чудовий привід провести свою акцію, водночас пригостити діточок своєю продукцією); під час проведення до фестивального руху підтяглися альтернативні молоді художники (картон, фарби і пензлі вони дістали від організаторів, розійшлися по місту на своєрідний „сакура-пленер”. Результати пленеру були виставлені на згаданої виставці, до якої також додав свої роботи оригінальний ужгородський майстер оригамі Роман Кадар). До речи, виставка молодих художників із Сакури-фесту переросла в новий цікавий творчий проект постійно діючої молодіжної виставки. Словом – здійснювалася сама ідея фесту – підтримувати творчі ініціативи небайдужих ужгородців
Тож коли ж наша сакура буде з «фестом»? Напевно, тоді, коли жителі Ужгорода, влада та журналісти відчують себе членами однієї команди, від кожного з яких залежить результат гри. І тоді ми зможемо побачити справжнє єднання людей, як того квітневого вечора, коли з пішохідного мосту в повітря злетіли десятки паперових ліхтариків, і всіх присутніх охопила атмосфера свята…
А інакше… Як говорить східна мудрість: «скільки не говори «шербет», в роті солодко не стане.». Можна, звичайно, медитувати: «туристичний, туристичний…», можна писати нищівні статті – говорити – не міхи тягати! А можна, взявшись разом, влаштувати феєричний ужгородський «Сакура-фест»!

В. Логвінов. Шеф-редактор журналу «Скансени України».

(надруковано в газете „Європа-центр” № 21 (595) 27.05.2011 р.)