Віктор Чепак очолював делегацію на "поліцейському" Чемпіонаті світу

Відбувалося це на 7-му чемпіонаті світу з марафону серед поліцейських в Угорщині

7-й чемпіонат світу з марафону серед поліцейських в Угорщині

«Повторювання – матір навчання», - казав свого часу великий полководець Олександр Суворов. Не забули його слів українські спортсмени, що брали участь у 7-му Чемпіонаті світу з марафону серед поліцейських, який пройшов минулого тижня в Угорщині, в курортному містечку Шіофок, що на озері Балатон. З чотирьох можливих гімнів, які лунають не честь чемпіонів, над Балатоном пролунали чотири українських – присутні гості через часті повторювання вже мали б вивчити напам‘ять «Ще не вмерла в Україні…», - адже весь п‘єдестал (за рідким виключенням) дістався українським спортсменам.



У абсолютній категорії чемпіонами світу з марафону стали українці Андрій Наумов з Донецька (результат 2.22.43) серед чоловіків та Тетяна Вернигор з Харкова (2.44.31) серед жінок. Гросмейстерські результати, показані нашими спортсменами, свідчать про неабияку їхню майстерність, тим більше, що умови, у яких доводилося змагатись, далеко не відповідали ідеальним. Адже найчастіше змагання з марафону проводять ранньою весною чи пізньою осінню – коли немає спеки (цього разу на Балатоні стовпчик термометра сягав позначки +30). Крім того, сильний зустрічний вітер, який особливо відчувався на тій частині траси, що проходила берегом озера, також не сприяв встановленню рекордів. Отже не без гордості можемо відмітити, що саме українські марафонці виявилися найбільше підготовленими до несприятливих погодних умов.



Втім, Україна виявилася найсильнішою не лише в індивідуальній майстерності, а й у командному дусі – обидві наші збірні, і жіноча, і чоловіча, стали чемпіонами світу. Жіночий п‘єдестал українки не віддали нікому. Окрім Тетяни Вернигор, друге місце в індивідуальному заліку посіла Валентина Полтавська з Одеси (2.46.06), а третє – Юлія Рубан з Київщини (2.49.35). У залік команди йдуть результати трьох спортсменів, отже безальтернативне 1 командне місце залишилось за Україною. Приємно відзначити й успішний виступ нашої юної спортсменки Олександри Азарової (а інакше 8 місце на чемпіонаті світу назвати не можна з огляду на вік), яка представляла КНУВС, де й навчається.



У чоловіків, окрім Андрія Наумова, друге місце посів Сергій Оксенюк (2.26.12) та четверте Олександр Головницький (2.33.48), обидва – представники Волині. Третім серед чоловіків в індивідуальному заліку був угорець Імре Сабо (2.29.47), що можна вважати своєрідною даниною організаторам. Тож чоловіча українська команда – також перша.



Не обійшлося й без кумедних випадків на трасі. Загальновідомо, що найскладнішими в марафоні є останні п‘ять кілометрів дистанції. Саме на цій стадії найчастіше спортсмени залишають трасу, а ті, хто біжить далі, найчастіше біжить через «не можу». Трапляються й так звані «глюки», коли в очах мимоволі бігають «зайчики», втім, останні – також бувають у кожного своїми.



На трасі спортсменам через певні проміжки дистанції пропонують воду – без цього фізично неможливо показувати результати. І хоча такі місця звично лімітовані, судді дивляться крізь пальці, якщо подібні випадки відбуваються й за межами так званих «пунктів харчування», чим і користуються тренери, аби на трасі напоїти та облити водою своїх підопічних. А ось Сашко Головницький, коли до фінішу залишалось ті ж п‘ять кілометрів почав вимагати замість води… сосиску з пивом! Смішно було потім. Але до честі спортсмена він зумів впоратися із самопочуттям і вже «на нервах» закінчити марафон, і хоч пропустив перед собою угорця, все ж забезпечив Україні перше командне місце.



До речі, пива Сашко вимагав невипадково – спортсмени знають, що саме цей продукт сприяє їх відновленню після таких довгих дистанцій, як марафон. І данину цьому напою всі віддали вже після фінішу.







Вже потім, на прощальному банкеті було нагородження з п‘єдесталами, колективне вивчення всім світом гімну України, а «цвяхом програми» була українська делегація – всі підходили, аби привітати українців з успіхом. Утім, навряд чи відбувся б такий успіх без організаторів, серед яких Центральний спортивний клуб міліції, управління профпідготовки ДКЗ МВС, ті регіональні ГУ-УМВС та навчальні заклади, чиї представники відстоювали честь держави. Левову частку організаційних заходів узяло на себе УМВС у Закарпатській області та особисто його керівник Віктор Чепак, який і очолив українську делегацію на Чемпіонаті світу. Йому, до речі, генеральські погони не завадили вчиняти суто людські вчинки – особисто подавати спортсменам води на трасі, до чого були долучені й його підлеглі Василь Кузьо та Михайло Петьо, а також спортивні керівники та тренери Сергій Дзюба, Андрій Молчанов та Олег Курбаков. Та й ваш автор разом із фотокором Аллою Василенко теж чимало побігав не лише у виборі вдалого кадру, а й з пляшкою чи склянкою у руках. Найкраще про рівень оргздібностей нашої делегації свідчать зізнання колег-спортсменів з Росії: «Як же ми можемо вас перемогти, коли у вас все так (!) організовано?!»



Отже, на цьому спортивному форумі українці проявили себе найкращим чином, що не може не позначитися на іміджеві нашої держави у світі. Попереду ЦСКМ планує нові старти, найближчий з яких – на початку червня у Голландії, куди поїдуть наші спортсмени-велосипедисти. Тримаємо за них кулаки…



Левову частку організаційних заходів узяло на себе УМВС у Закарпатській області та особисто його керівник Віктор Чепак, який і очолив українську делегацію на Чемпіонаті світу. Йому, до речі, генеральські погони не завадили вчиняти суто людські вчинки – особисто подавати спортсменам води на трасі, до чого були долучені й його підлеглі Василь Кузьо та Михайло Петьо,



Олексій Плаксін, тижневик МВС «Іменем Закону»