Художники в школі … у вівчарів (фоторепортаж)

Чорториське. Таку доволі незвичну назву має урочище неподалік вершини Стримба (1719 м н.р.м.), в якому вівчарі – брати Василь і Іван Мацола, Василь Муцик – доглядають 300 овець і два десятки кіз. Саме тут зосереджене все поголів’я цих тварин, що його колочавці відправляють на полонинські випаси.

В Чорториське з невтомною завзятістю щодня приходять власники тварин, яких тут називають ватагами. Почергово забирають і зносять долу сир і вурду, виготовлену вівчарями. Дорога неблизька – три години ходи у середньому темпі. Скрашують її квітучі галявини, старезний мох, чудернацькі дерева-загадки, струмки з крижаною водою, лікувальні звіробій і чебрець, смаковиті яфини.
Столітня місія Чорториського – місце випасання тварин і виробництва сиру та вурди, у останні три роки збагатилася такою, як туризм. Для показу туристам тут, зокрема, влаштували «Школу вівчаря». Про неї ми чули, та напевне знали лише те, що в ній показують, як виготовляються сир і вурда. Крім того, ще можна пожити в вівчарській колибі, спробувати зготувати токан із бринзою, подоїти овець, загусти на трембіті й пограти на сопілці, послухати вівчарських коломийок.
У цьому році, а саме наприкінці липня у Чорториського несподівано з’явилося ще одне призначення –місце творчої праці. Ініціативу виявили художники та журналісти. Вони, а саме керівник об’єднання художників Міжгірщини «Карпатські кольори» Василь Шиндра, голова Ужгородської міської профспілки працівників мас-медіа Василь Бедзір спільно народили ідею проведення в високогір’ї над Колочавою п’ятиденного зібрання майстрів пензля та пера. Зібрання, в якому знайшлося б місце і для роботи, і для пізнання рідного краю. Ідею підтримав народний депутат України, уродженець Колочави Станіслав Аржевітін, який сприяв проведенню заходу, а на фінішному етапі особисто його відвідав.
Успіх художницько-журналістської стрічі на висоті півтора кілометра, в готелі під назвою «колиба» вирішували не особистості, а уміння пристосовуватися до складних погодних умов, невибагливість у їжі та питві. Хоча про яку невибагливість ідеться, якщо ти тричі на день можеш попити свіжого овечого молока, жентиці (продукту, одержаного після виготовлення сиру та вурди, вмиваючись ним, жінки збагачують вроду), а оточують тебе стрункі смереки, огортають звуки трембіти, сопілки, наснажують коломийки…
Художники не випускали з поля уваги завзятих вівчарів. Змальовували їхній побут і роботу весь той час, що припадав на міждощові години. Журналісти ж записували все, що чули та бачили, в блокноти. А на диктофон – майстерне виконання Іваном Мацолою коломийок, його гру на трембіті, так само як брата Василя – на сопілці. А ще багато фотографували. В результаті у перших народилися ескізи, які після доопрацювання в майстернях демонструватимуть на виставках. Другі вже готують до статті та нариси, в яких опишуть труднощі та принади життя полонинників.
Спільними зусиллями слід зупинити Дамоклів меч, який навис над вівчарською галуззю. Адже і в краї загалом, і в Колочаві зокрема залишилося надто мало тварин, які літують на полонинах, так само як і вівчарів-проофесіоналів. Колись жодна з полонин, яких в околицях нараховується півтора десятка, не залишалася влітку порожньою. Тепер, неначе останній плацдарм, Чорториське.
Врятувати унікальне вівчарське ремесло, яке століттями допомагало виживати у гірських умовах, а нині перетворилося в майже невигідну, клопітну справу, – надзавдання. Якщо творча п’ятиденка художників і журналістів, проведена в Чорториському, хоч частково допоможе його здійснити, то вже буде успіх. Відтак вирішено творчі робітні в Чорториському влаштовувати щорічно.
На завершення залишається назвати прізвища підкорювачів полонин: художників Андреї Павук, Василя Вовчка, Габріела Булецу, Василя Шиндру, Михайла Кінча та Івана Вегеша, журналістів Оксану Чужу та Василя Бедзіра.
Марія НАУМЕНКО
Фото Василя БЕДЗІРА

Художник Василь Вовчок малює, а між тим підгодовує коня Каштана

Художники Іван Вегеш та Михайло Кінч, вівчар Іван Мацола і кількаденне ягнятко

В гірському готелі добре думається та пишеться

Починається варіння сиру

Василі - Шиндра та Бедзір - організатори пленеру

Допомогти художнику ... свіжим молоком

Ватаг Василь Пішта готовий нести сир долу

На вершині Стримби - хрест

Там, на горизонті, за церквою - Стримба