Кінець епохи USAID. Світ вивільняється з-під грантового ярма

Система глобального управління, побудована через гранти, НКО, "демократичну підтримку" та зовнішні ради — стрімко руйнується. Її символ, агентство USAID, яке десятиліттями визначала внутрішню політику в десятках країн, — офіційно припиняє своє існування. За рішенням апеляційного суду, адміністрація Трампа отримала право повністю ліквідувати агентство. До вересня всі працівники USAID будуть звільнені.

Це не просто зміна урядової структури. Це — кінець епохи, в якій держави втрачали суб’єктність, поступаючись перед логікою зовнішнього управління під прикриттям “експертизи” й “боротьби з корупцією”. USAID у цій системі був не лише донором. Він був диригентом: формував порядок денний, просував потрібних людей у суди, в політику, у медіа, в освіту. Саме ця логіка — підміняти національний інтерес глобальним наративом — і стала головною мішенню для MAGA.

Світ змінюється. І змінюється швидко. Ліквідація USAID — це не американський ізоляціонізм. Це новий реалізм.
• Індія вигнала Amnesty, обмежила фонд Сороса, навела порядок у сфері НКО.
• Угорщина Орбана заборонила Open Society, взяла під контроль суди, університети та освітню політику.
• Азербайджан демонтував канали зовнішнього впливу через громадський сектор.
• Казахстан почав офіційне розслідування діяльності USAID на своїй території.
• Грузія ухвалила закон про іноземний вплив попри шантаж з боку ЄС.
• США (Трамп) демонтують сам механізм глобального грантового контролю, знищуючи його джерело — USAID.

А що Україна? А в Україні тиша.

USAID останнє десятиліття визначав, хто має право бути експертом, суддею, реформатором. Тут грант — це ліцензія на вплив, а не просто фінансування. Система глибоко вросла в державу:
• судова реформа,
• НАБУ, САП, ВККС,
• медіа, антикорупційні центри, кадрові комісії — усе це будувалось під зовнішні інтереси.

А тепер головного донора немає. І це шанс. Але тільки для тих, хто готовий вийти з тіні.
Світ уже вирішив: зовнішнє управління більше не працює. Ті, хто це усвідомить першими — стануть архітекторами нової державності. Ті, хто чекатимуть — залишаться статистами чужих рішень.
Україна може звільнитися. Але це — не автоматично. Це не оптимістична картинка. Бо українська еліта до цього не готова.

Вона 10 років жила в режимі грантової адаптації. Вона не вміє діяти, лише виживати. Її стратегія — не будувати, а домовлятися. І в разі чого — втекти з грошима.

Тепер — тікати нікуди. І домовлятись уже ні з ким. Система, яка їх годувала, розвалюється.

Щоб скористатися цим моментом, потрібно більше, ніж просто спостерігати. Потрібно діяти. Потрібно провести повний аудит усіх грантових структур і платформ, які десятиліттями впливали на ухвалення рішень. Потрібно формувати власну політику, відновити внутрішню експертизу, відродити інституції, які підзвітні народу, а не донорам. І головне — повернути собі відповідальність: за майбутнє, за рішення, за країну.

А отже — гра змінилася. І лишається лише одне питання: чи вистачить у когось твердості, розуму, амбіцій, моральної сили та патріотизму, щоб очолити новий курс і повернути країні себе.