Кримінальний світ швидко озброюється, дедалі більше нахабніє, поводиться безпардонно й безцеремонно

Триває його ренесанс (у гіршому значенні цього слова) початку 90-х років. Відчуло на собі цей злочинний сплеск, розперезаність і провінційне Берегово.

За словами начальника РВВС Миколи Куриці, зараз найголовніше завдання для правоохоронців – вислідити злочинців, які здійснили розбій на магазин підприємця Василя М., затримати їх та заарештувати. Нині тривають інтенсивні оперативно-розшукові заходи, слідство має цілу низку доказів і свідчень, які дають підстави сказати, що цей гангстерський «наїзд» буде розкрито.

Але, аби не зашкодити, багато нюансів і подробиць вважаються таємницею слідства. Ось кілька актуальних (неоперативних) журналістських міркувань з приводу цієї кримінальної справи.

1.

Не секрет, що у зв‘язку з останніми подіями на Майдані та в Донбасі кримінальний світ швидко озброюється, дедалі нахабніє, поводиться безпардонно й безцеремонно. Триває його ренесанс (у гіршому значенні цього слова) початку 90-х років. Відчуло на собі цей злочинний сплеск, розперезаність і провінційне Берегово. Але такого цинічного, зухвалого та брутального злодіяння, яке сталося нещодавнього вихідного в цьому прикордонному місті на вул. Івана Франка (навпроти торгового центру «Імідж»), не пам‘ятають навіть «старожили» правоохоронних органів. Про цю неординарну шокуючу подію, що збентежила увесь регіон, за «гарячими» слідами кинулися писати всі, кому тільки не лінь і хто хоч трохи володіє газетярським ремеслом, у тому числі й маститі журналісти солідних видань, яких нерідко називають акулами пера. Отож, базарні балачки, пересуди та інформація, яку оприлюднили закарпатські (і не лише вони) ЗМІ, рясніють не тільки різного роду неточностями, помилками, небилицями й ляпсусами, але іноді мають далеку від дійсності інтерпретацію цього кримінального сюжету. Їй Богу, як у тих народних прислів‘ях, мовляв, чув дзвін, але не знав, де він чи, як нерідко у таких випадках кажуть, із мухи зробили слона. Вдумливі читачі, як і правники та юристи, найбільше «зубоскалили» з нашого брата-писаки, який розбійницьке безчинство-насилля стосовно підприємця-міняйла (в одній особі) назвав банальним пограбуванням. І сміх, і гріх! Розбій – він і в Африці розбій, тоді як пограбування криміналісти кваліфікують дещо по-іншому… Або ж таке: міліція до магазину «Дракон» прибула через …20 секунд після дзвінка до чергової частини (саме так було вказано на одному із закарпатських сайтів). Повірте: за 20 секунд можна зробити максимум 50 кроків. А від адмінбудови РВВС до місця пригоди «вихідного дня» як мінімум 300-350 метрів. Для подолання цього відрізку шляху треба 2-3 хв. Навіщо такими недолугими прикладами дискредитувати місцевих правоохоронців, які в цій критичній ситуації діяли професійно, мужньо та, що важливо, блискавично.

2.

Висловлю ще кілька неоперативних думок у цьому плані. Приміром, у низці публікацій та в усних комунікаціях ішлося не тільки про сам факт нахабного розбою, викрадення та побиття власника магазину 45-річного Василя М., але й про те, що бандити винесли з приміщення ледь не мільйони доларів. Далі – більше: берегівчанина, мовляв, під дулами автоматів вивезли в ліс і прострілили ногу, спаливши круту машину «Ауді Q7» тощо. Звісно, нахабний розбій мав місце, як і викрадення підприємця-міняйла (факт про потайний пункт міньби валюти не приховують навіть правоохоронці й кажуть, що досліджуватимуть, звідки у потерпілого вказана у заяві до міліції про розбійницький напад сума доларів, євро, гривні тощо). Чоловік наразі хоча й наляканий, але живий. Це – найважливіше! У цьому немала роль злагодженості й оперативності берегівських правоохоронців. У присутності великого міліцейського чина із потерпілим ми розмовляли одразу ж після того, як його виписали з районної лікарні. У палаті одного з відділень після пережитих кримінальних митей він проходив кількаденну реабілітацію. Бо хто б і що не казав, а замах на життя – це серйозно! І взагалі, розбій із застосуванням зброї та вибухівки нерви так може потріпати, що інсульти чи інфаркти найближчим часом гарантовані. У цьому плані співрозмовник зізнався: пережив справжній шок, якого спізнати не бажає нікому. Водночас спростував інформацію, що має вогнепальне поранення (руки та ноги цілі), тобто в нього не стріляли. Дещо «натягнутими» вважає також і деякі інші дані, які у гонитві за сенсацією поширили окремі газети, радіо та інтернет-видання. Заперечив , наприклад, що поцупили мільйони «зелених», як і той факт, що його буцімто укололи снодійним чи спину порізали ножем (хоча спроби ін‘єкції були, але безрезультатні, бо своєрідним захистом від уколу став товстий светр), спалили іномарку тощо. На думку міліції, абсурдним є твердження, що підприємця мали намір узяти в заручники та планували обміняти на «великі» гроші. Цікаво, хто ж мав давати «відкупні» у результаті здійснення їхніх планів? Дружина, інші родичі, друзі?

3.

Отже, хто такий Василь М. та якою є істинна правда про берегівський насильницький розбій на вул. Івана Франка, що не тільки сполошив, але й зчинив певний ажіотаж у прикордонному містечку? Нагадаємо, що пан Василь і насправді займається підприємницькою діяльністю. У маленькому приміщенні «Дракона» торгує піротехнікою (сигнальні вогні, ракети, феєрверки та інші «стріляючі» засоби для свят і карнавалів) тощо. Пам‘ятається, кілька років тому підприємець через необережність позбувся лівого ока і став, на жаль, інвалідом: петарда вибухнула в його руках тої секунди, коли він узяв її до рук, аби поглянути, чому не вистрілила. Крім того, володіє ще й аптечним бізнесом, в якому «крутиться» фактично вся їхня ділова сім‘я – брат із дружиною, батько в тому числі (у загальноміській мережі вони мають 4 аптеки). Молодці! Між іншим, торік підприємець уже потерпів від зловмисників, які в аптеці, що поруч, посеред ночі розібрали задню стіну та через отвір поцупили сейф із грошима. Сума тоді називалася кругленька – 60 тисяч гривень, 13 млн. угорських форинтів, 14 750 російських рублів, 7 885 євро та 2 400 доларів США. Злочинців тих, як не прикро про це писати, так і не знайшли. Але, як бачимо, належних висновків з цієї історії не зроблено, хоча підприємець й установив спостережні камери. Також йому пропонували укласти договір на персональну охорону, але чомусь відмовився. На фоні цього й трапився новий недільно-ранковий «бал-карнавал» із кримінальним присмаком. Не виключається, що і тоді, і зараз діяли одні й ті ж особи. Зі слів потерпілого, увесь цей «напад» виглядав приблизно так: він іще не встиг, як кажуть, прийти на роботу й сісти за комп‘ютер, коли до приміщення (близько 9 год. ранку) увійшов молодий чоловік своєрідної зовнішності й почав розпитувати про феєрверки, ціну піротехнічних пристосувань, як їх запускати та чи передбачена знижка за оптом куплені петарди. Згадується: гість був одягнутий у куртку невизначеного кольору (найімовірніше хакі-мілітарі), мав на голові чи то спортивну шапку, чи то балаклаву, та й поводив себе якось підозріло та мовби обличчя ховав у шию. Візуально повивчавши закутки, він якось непомітно вийшов на вулицю. Однак такі малозрозумілі дії непевного та «слизького» покупця, його підозрілість у поведінці аніскільки не насторожили підприємця – господар звик, що за день сюди заходять люди різні та із усяких питань…

4.

А ще через кілька хвилин двері відчинилися й на порозі постало троє кремезних осіб у балаклавах (це маски з прорізами для очей, які затуляють обличчя, вони добре відомі нині навіть школярам). Чужинці своєю раптовою серед білого дня з‘явою зчинили в магазині гамір, що за мить переріс у шарпанину. Небоязкий Василь учинив неочікуваний опір, хотів навіть утекти, чим і сплутав карти нападників. Один (четвертий) із здорованів-розбишак стояв під зачиненими дверима на чатах і випадковій особі, що хотіла зайти всередину, грізно відмовив, мовляв, «шуруй» у інший магазин, бо тут «працює» міліція. Покупець, який опісля дав надзвичайно цінні свідчення правоохоронцям, в тому числі навіть першому заступнику начальника УМВС в Закарпатській області В. Русину (куратору кримінального блоку), ніяк не міг уторопати, що «тут» робить «міліція» без форми та іншої розпізнавальної амуніції. Коли нарешті взнав, що сталося, – від ляку ноги почали трястися. Розбіяки нахабно почали вимагати від підприємця гроші, які він нібито привіз із собою для обміну – валюту та гривні (цікаво, звідки мали таку інформацію? Не виключено, що в місті обзавелися певним навідником-інформатором). Діяли нахраписто й грубо, команди та накази лунали по -військовому скупі. Приставивши до скроні пістолет і погрожуючи гранатою, веліли викласти на стіл цінності (телефон у тому числі) й віддати ключі від сейфу. Натомість Василь М. намагався переконати гангстерів, що сейфу немає, а гроші (вони містилися ніби в пакеті та шухляді якогось ящика) нехай забирають і йдуть собі геть. Щоправда, просив, аби залишили портмоне з документами. Звісно, це прохання на подіяло на непроханих візитерів, вони почали погрожувати вбивством і веліли підприємцю слідувати за ними у його ж машину «Ауді» Q7), що стояла біля входу до магазину. І насправді, що вдієш, коли до скроні прикладено пістолет, а сонну артерію «лиже» гостре лезо ножа. Цей кримінальний гармидер тривав дві-три хвилини, яких вистачило, аби крики-поклики власника торговельного закладу почули в сусідній аптеці (вона також є власністю В. М.). Саме звідти й зателефонували його братові Володимиру, мовляв, терміново бий на сполох, уживай заходи, дзвони в чергову частину райвідділу внутрішніх справ, адже брат у магазині волає про порятунок.

5.

Зрозуміло, дзвінок у міліцію таки надійшов. Оцінивши серйозність ранково-недільної ситуації, ті її співробітники, що в ці хвилини перебували в черговій частині та на вулиці, стрімголов кинулися за вказаною адресою – добігши від РВВС до міського Будинку культури, побачили, як чоловіка насильно, до того ж із маскою (балаклавою) на голові, заштовхали у іномарку й вона чимдуж рвонула з місця. Звісно, правоохоронці (хоча й не всі) мали при собі табельну зброю (пістолети), могли й стріляти, аби приборкати бандитів. Але в метушні не встигли одягнути бронежилети, тож не ризикнули лупити. Бо, по-перше, далеченько, і, пустивши у хід зброю, вони могли не тільки поцілити в машину чи розбійників, але й у перехожих, яких о дев‘ятій годині на вулиці вже ходило немало. А по-друге, спровокували б стрілянину у відповідь , що стало б загрозою життю містян і правоохоронців. Могло б статися криваве недільне побоїще – трупи, не дай Боже, на рівному місці не потрібні нікому! І, це по-третє, теж, не приведи Господи, міг дістати кулю Василь М., якого примусом «запакували» на заднє сидіння власного автомобіля. Мимоволі він опинився у ролі заручника. На запитання, чи правильно діяли міліціонери, керівник берегівських правоохоронців М. Куриця відповів ствердно і наголосив: на місце події вони прибули оперативно й за лічені хвилини почали огляд приміщення й довколишньої території, де стався цей інцидент. Словом, їхня адекватність, грамотність, холоднокровність, спокій у цій неординарній ситуації не викликає сумніву. Недарма кажуть: головне міліцейське ремесло – це розсудливість та врівноваженість. Від себе ж додам: у «гарячці» і насправді можна наламати дров, особливо у місцях великого скупчення громадян. Тим часом працівники чергової частини вже розробляли план перехоплення зграї непроханих візитерів, тож найперше дзвінок із наказом зупинити машину відповідної марки («Ауді») надійшов на мобільний міліцейський пост у с. Яноші. За день перед цим бешкетом від берегівця-бізнесмена Іштвана Б. із колишньої АЗС «Енерго» викрали дорогий джип «Тойота» чорного кольору, тож через це було заблоковано всі в‘їзні шляхи в Берегове та виїзди з міста.

6.

І насправді (як і підказувала міліцейська інтуїція), машина із чотирма розбійниками та Василем М., якого на задньому сидінні так скрутили й нагнули вниз головою, що мало не задихнувся, помчала головною дорогою через село Яноші (Берегівський район) у бік Мукачева. За словами потерпілого, він зумів спостерегти, що за кермом опинився наймолодший із банди – його їзда була не тільки швидкою (на трасі розігнався до 200 км. на год.), але й умілою. Почував себе досить упевнено, і доки берегівського підприємця із зав‘язаними обрізаними пасками безпеки руками душили, штрикали та били у ребра, «хтось із них із кимось» перемовлявся по радіостанції. У міліції її очільник прокоментував і цей факт: така поведінка громил наштовхує на думку, що діяли не простачки, а люди, які добре розуміються на спеціальних засобах зв‘язку (їх важко, а інколи навіть неможливо) розшифрувати чи запеленгувати. Далі – картина на міліцейському посту в центрі Яношів. Не встигли співробітники ДАІ навіть зорієнтуватися, як із-за повороту на крейсерській швидкості вигулькнула «Ауді». Звісно, був піднятий міліцейський жезл, але водій іномарки зухвало проігнорував вимогу стражів порядку зупинитися. Навпаки: авто так «крутонуло» у лівий бік, що мало не повбивало міліціонерів. Останні аж повідскакували на узбіччя, і доки оговталися та сіли у свою машину-дев‘ятку, гінка «к‘юшка 7» віддалилася на цілих 400-600 метрів, тобто уже намотувала кілометри сірого асфальту наприкінці села. Звісно, така твердолоба поведінка водія-утікача видалася правоохоронцям підозрілою, і їхнє рішення кинутися навздогін також виявилося виправданим. «Чи це правильно, що не пальнули по машині?» – запитую М. Курицю.

– Абсолютно, – почув у відповідь. – Обставини склалися так, що чергові змушені були кинутися в погоню, а не стріляти. Аргументи? Будь ласка. Назустріч (у сторону Берегова) їхали машини, а в іномарці, як відомо, фактично у статусі заручника сидів Василь М. А куля, як звикли казати, – дура, вона некерована…

7.

Розв‘язка наступила на лісовій дорозі між населеними пунктами Гать і Горонда та Жнятино – це межа двох сусідніх районів (Берегівського та Мукачівського). Саме тут берегівські даішники та співробіники карного розшуку, що спішно виїхали на допомогу колегам, невдовзі на лісовій дорозі таки виявили машину-утікачку. На задньому сидінні іномарки лежав якийсь чоловік. Як згодом з‘ясували правоохоронці, це був справжній власник «Ауді». Коли його визволили та розв‘язали руки, він ледь не падав з ніг, узагалі виглядав сам не свій – змучено, знесилено і якось аж підірвано-ослаблено. «Ударило» по ньому й те, що із крамниці поцупили немало грошви – це 80 тисяч гривень, 11 200 доларів США, 9 500 євро та мобільний телефон. Стосовно злодіїв, то вони у тому місці, де покинули машину, миттєво втекли у ліс. Кажуть, що їхні путі пересіклися з мисливцями, які поцікавилися, хто вони такі. А коли почули, що чужинці є представниками певної політичної сили й шукають буцімто диверсантів чи сепаратистів, звіролови вирішили на зв‘язуватися й розминулися з грабіжниками тихо-мирно.

Що ж, за фактом розбійного нападу триває широкомасштабне розслідування. Правоохоронці (районні та обласні) вивчають найменші деталі побаченого, почутого, знайденого (біля магазину та на місці покинутої машини неподалік Гаті) й скрупульозно все це аналізують та документують. Напрацювання з приводу набутих речових доказів й отримана інформація дають підстави твердити, що план спеціальних міліцейських заходів під умовною назвою «Сирена» принесе успіх стражам порядку. Ось таким є об‘єктивний погляд на берегівський розбій. А зухвалих і цинічних грабіжників неминуче мають викрити. Вони неодмінно опиняться на лаві підсудних. Бо цього від міліції вимагає і громада…

Михайло СИНЬООКИЙ, м. Берегово