Нарциси охороняють вісім… буйволів

Долина нарцисів — єдине місце на землі, де збереглись у незайманому стані реліктові декоративні, ефіроолійні, медоносні лікарські рослини. Правда, останнім часом через незрозумілі дії людини диво-галявина вельми потерпіла. Не випадково вчені мужі Ужгорода та Львова забили тривогу, підняли громадськість на захист унікальної місцини, яка ще півсотні років тому була частиною оазису, що займав три райони.

– Раніше всі 257 гектарів Долини були в білосніжному морі квітів, - каже з сумом інспектор природоохоронної зони Карпатського біосферного заповідника Олена Бабич, – нині ж вона виглядає, як звичайнісіньке поле.
Розмірковування науковця перервав таксист, зупинивши „Жигулі” перед шлагбаумом:
— Бачите, знак обабіч путівця? Він свідчить, що починається кордон заповідника. Там транспорт не їздить.
Нам поталанило. Саме під’їхав верхи юнак років двадцяти. Іван, молодший син Олени Бабич (погодився бути гідом), коротко інформує як поводитись: не заходити на середину нарцисового поля, не рвати рослин. він проведе до спеціально спорудженої сцени, звідки можна милуватись білосніжним килимом.
Виникнення долини „прив’язують” до льодовикового періоду, коли унікальний релікт переселився у долину Хустця. занесений кригою з верховин у заплави Тиси, врятувавсь від мерзлоти. Ще півстоліття тому в Закарпатті було 13 місць дикорослих нарцисів вузьколистих — нині ж залишилось усього три.
Нарцис любить перезволожені ґрунти, а тепер через поле тягнеться меліоративна канава з водовідтоками. Вони руйнують гідрологічний режим місцини: вода втікає у річку Хустець, а верба висмоктує підземні запаси вологи, зневоднюючи долину.
Туристи, яким кортить сфотографуватися серед цієї краси, топчуть молоді сходи, намагаються зірвати квітку-другу. Штраф за зірваний нарцис – 12 гривень, але це не зупиняє людей, які не задумуються, що зібране насіння стає рослиною тільки через 7-9 років.
Саме тому сім’я Бабичів днює і ночує в Долині нарцисів. Пані Олена ще з 1979 року «воювала» із колгоспом, відсуджуючи поле під заповідник. Її чоловік Микола допомагає вченим у проведенні нарад, підготовці матеріалів для науково-популярного журналу «Зелені Карпати». Сини – Костянтин, Володимир та Іван – охоронці в заповіднику, допомагають матері уберегти урочище від підпалів, браконьєрства, самовільних вирубок, засмічення.
Це завдяки їх зусиллям з’явились вказівні таблички, контрольно-пропускні пункти, природоохоронні щити й панно, що застерігають від непродуманого косіння, розпалювання вогнищ, відлову птахів і звірів, внесення добрив і хімікатів.
У 1968 році Закарпатський облвиконком оголосив Долину ботанічним заповідником місцевого значення. Рішення було, та нерозумні господарники-аграрії не придумали нічого кращого, ніж внести в ґрунт органічні та мінеральні добрива, а меліоратори „скоригували” природне русло гарно зарибленої річки Хустець. Новоутворений „канал” не справлявся з природоохоронною функцією, що спричинило кілька підтоплень заповідних ділянок. Паводок викинув сюди товстий шар мулу, під яким рослини загинули. У 1979 році Постановою Ради Міністрів України об’єкту надали статус заповідника республіканського підпорядкування, що дещо призупинило безсистемне господарське втручання, але долина не мала конкретного господаря. І лише в 2000 році Хустська міськрада передала 257-гектарний заповідник із міської комунальної власності Карпатському біосферному заповіднику.
Природолюби та науковці небезпідставно б’ють на сполох. Уже чимало «лисин» на полі є - це результат кількалітньої посухи. Інші вороги квітів – кущі, які розростаються посеред долини, “доповнюючи” недостатню зволоженість поля. Якщо луги не викошувати, вони заростуть чагарниками і деревами. Підтримувати травостій мають… буйволи. Завдяки експериментальному проекту, що втілює тут Європейська фундація «Сейв», уже закупили вісім тварин, їх випасають на визначених ділянках заповідника.
Федір Гамор, директор Карпатського біосферного заповідника, каже, що завдяки втіленню експериментального проекту відразу вбивають двох зайців: відновлюється площа нарцисів і відроджується порода карпатського буйвола, що зникає в регіоні. У планах «Сейву» - збільшення стада до 20 голів, ще й для селекції використовуватимуть тварин, закуплених у румунських підприємців.
Гордістю урочища є заповідна незаймана зона (своєрідний заповідник у заповіднику), де заборонені будь-які сільгоспроботи. Ця дика толока-цілина є прекрасною лабораторією просто неба для професорсько-викладацького складу та студентства природничих факультетів університетів Ужгорода та Львова. Первісному оазису — особлива увага, його оберігають від „наскоків” запопадливих селян, котрі звикли господарювати на широку ногу, не вельми зважаючи на заборону.

Василь ЯНОШІ