Олександр Герешко: У Києві фактично уявлення не мають, що таке Закарпаття!

Ситуація, що складається навколо регіональних дирекцій Суспільного мовлення, призвела до межи, за якою регіони залишаються практично без свого помітного «народного» телерадіомовлення.
В різні роки таке місцеве мовлення мало різний статус, але завжди широко висвітлювало життя свого краю. Робило це у формі, що була недоступною центральним редакціям телерадіоорганізацій, до яких це місцеве мовлення належало. Було недоступне також регіональним приватним студіям.
Робило зі знанням місцевої культури, звичаїв, ментальності, економічної, політичної, суспільної ситуації. Було майданчиком, відкритим для життя громади без необхідності дріб’язкового схвалення далеких центральних менторів, під якими б гаслами ці ментори не виступали.
Завдяки цьому краяни вважали його своїм, вірили йому і любили.
Нові часи народили бажання створити нове суспільне телебачення країни. Воно народжувалося складно, але це було зрозумілим і тому отримувало підтримку і в регіонах. Але настав момент, коли створене загальне Суспільне мовлення почало нищити своїх «дітей» - регіональні дирекції. Без побудови жодної альтернативи для мешканців регіонів. За них вирішують, які телепрограми їм потрібні. Зникають художні, мистецькі, дитячі, молодіжні, спортивні, музичні, суспільно-політичні програми, живі репортажі з подій, змагань, концертів, вистав, форумів.
Останнім притулком куцих відголосів колишнього жанрового розмаїття місцевого мовлення залишалися ранкові телепрограми регіональних дирекцій, куди ще можна було прийти, розповісти про різнобарвне життя краю. І от черга дійшла і сюди. Ці програми почали закриватися.
Особливість же Закарпатської області полягає ще в наявності національних редакцій, що працюють мовами національних меншин. Яка-небудь помітна доля їх подальшої роботи теж під сумнівом.
Що втратили регіони, вже зрозуміло. А що отримали в запропонованому варіанті, який серед багатьох можливих, зараз має назву Суспільного мовлення?
Проголошується гасло «Принципи понад професію», робляться заяви про нехтування рейтингами каналів. Чи не єдиним здобутком називається досягнення «професійного за стандартами незалежного статусу» новин. Незалежні новини, це те, за що варто боротися, але де все інше?
Бюджет Суспільного цього року складає два мільярди гривень. Зараз прослідковується бажання практично повністю зосередити його на підтримці центрального телеканалу та центрального радіо. Величезна частина цього бюджету має бути спрямована на створення телерадіопрограм. Зовсім не обов’язково власного виробництва. Дозволяється ці кошти направляти стороннім виробникам контенту. Різноманітним студіям, фірмам та фірмочкам. Якщо повернутися до регіонів, цікаво, скільки таких телерадіопрограм будуть про Закарпатський академічний народний хор, туристичну галузь області, проблеми ужгородського водопостачання і автобусного сполучення, будівництво доріг та виставки художніх творів? Чи покажуть їх у центральному ефірі і наскільки це буде цікаво глядачу Чернігівщини? Але це вже не місцеві проблеми.
Місцева проблема – це збереження творчого потенціалу «народного» телерадіомовлення в Закарпатті, якому вже десятки й десятки років. Область має мати свій медійний майданчик, який не живе за принципом радянського минулого, коли рецепт торта «Вільнюс» затверджували у Москві. Область заслуговує на власне громадське телерадіомовлення. З урахуванням всіх своїх місцевих особливостей, які нам відомі краще, ніж будь-яким, нехай і поважним, телевізійним радам, далеким від місцевого життя
Постає питання створення на творчій базі останніх поколінь закарпатських фахівців і у новітніх технологічних формах, нехай малобюджетного, але адекватного власним потребам обласного мовника. Відповідні знання для цього, кадрові ресурси і бажання людей є. Потрібне рішення.

Олександр Герешко