Ужгородець лікує працівників Львівської магістралі вже 37 років

Із Володимиром Канчієм — головним лікарем відділкової клінічної лікарні станції "Ужгород" — вдалося познайомитися ще до безпосередньої зустрічі з ним.

Коли залізничники дізнавалися, що я, приїхавши на кілька днів у сонячне Закарпаття, маю писати про Володимира Михайловича, не шкодували епітетів на його адресу. Всі як один стверджували, що такого ентузіаста у медичній галузі, фахового лікаря-практика, якому не байдужа доля кожного пацієнта, і щирої людини, яка відповідає за кожне мовлене слово чи за обіцянку, не знайти у всьому Ужгороді.

Я ж пересвідчився, що це ще й на диво скромна людина. Чоловік, котрий любить місто, в якому народився і прожив практично все своє життя, Володимир Канчій приїхав на власному «Ланосі» до вокзалу, аби зустріти мене, і перш ніж поїхати у лікарню, провів майже годинну екскурсію містом, детально розповідаючи історії та легенди, пов’язані з вулицями і пам’ятками архітектури. Робив він це з великим задоволенням: у його очах неозброєним оком можна було побачити особливий блиск ентузіазму. Вдруге цей блиск я завважив за огляду та спілкування Володимира Михайловича зі своїми пацієнтами. А це дає впевненості в тому, щоб стверджувати, що він любить і шанує свою роботу.

Ці здогади підтвердив і сам Володимир Михайлович, який вважає, що хорошими і талановитими лікарями не народжуються, а ними стають у процесі навчання і практики, проте лише ті, хто по-справжньому любить свій фах. Мабуть, саме тому, попри бажання матері, щоб син став залізничником, що, зрештою, було б цілком логічним, адже він народився 1 серпня 1954 р. — у День залізничника, Володимир Канчій вибрав медицину. Але й залізницю не полишив: ось уже 37 років лікує працівників магістралі.

Мрії та реалії

При цьому Володимир Михайлович зізнається, що ще на студентській лаві Ужгородського національного університету мріяв не про терапевтичну, а хірургічну практику. Для цього навіть спеціальний гурток з двома одногрупниками відвідував. Але по закінченню навчального закладу його направили на чимале підприємство на Закарпатті, де молодий фахівець мав набиратися практичного досвіду як терапевт. Втім, ця посада була зайнята, тому дорога привела Володимира Канчія у залізничну лікарню. Рік він працював у фізіотерапевтичному відділенні, яке тоді було у с. Циганівці, де зараз діє дитячий табір «Трембіта». Там проходили реабілітацію члени локомотивних бригад. А через рік молодого фахівця перевели лікарем у терапевтичне відділення в Ужгороді.

— З 1978-го по 1988 р. я працював у терапевтичному відділенні, — розповідає Володимир Канчій. — Там здобув неоціненний досвід, адже вузлова клінічна лікарня Львівської магістралі була надзвичайно потужним медичним закладом на Закарпатті. До того ж, мала хорошу наукову базу, адже тут працювали і працюють три кафедри Ужгородського національного університету: пропедевтики внутрішніх хвороб, загальної хірургії та післядипломної освіти, які очолюють відомі професори. Саме від цих корифеїв медицини я й отримав знання. А без належних знань і навичок не можна було лікувати. Тоді ще не було УЗД-діагностування і комп’ютерної томографії. Основну роль відігравала пропедевтика внутрішніх органів: загальний і локальний огляд, пальпація, перкусія, аускультація... Якщо лікар-терапевт не знав досконально пропедевтики, то вчасно і швидко поставити діагноз і призначити лікування не міг. Тому лікарі мали бути фахівцями. І саме такими, яким потрібно вдосконалюватися в своїй справі, щоб рятувати людей. Потому я став завідуючим терапевтичним відділенням. Ним я керував понад 11 літ, а у 1999 р. мене призначили головним лікарем.

На техніку надійся, але...

До речі, й зараз Володимир Канчій, котрий уже 15-й рік очолює лікарню, попри те, що є сучасна медична техніка для діагностування різноманітних хвороб, не покладається лише на неї. Лікар з багаторічним стажем запевняє, що в першу чергу слід провести огляд хворого візуально, а по цьому — пальпацію, адже є чіткі симптомокомплекси, які характерні для конкретних хвороб. Володимир Михайлович намагається спрямовувати на це й молодших колег, які чомусь не мають нахилу до збору анамнезу хвороби та пальпації пацієнта, а відтак можуть не зауважити патогномонічних симптомів, які «написані» на обличчі чи не в кожного пацієнта.

— Співставлення всіх факторів, виявлених за особистого огляду, дає змогу досить швидко поставити правильний клінічний діагноз і зібрати більше інформації про хворого. Тому для мене одним з критеріїв якості роботи лікаря є знання ним пропедевтики внутрішніх органів, — каже Володимир Михайлович. — Кваліфікований лікар, попри наявність сучасного медичного обладнання, має її знати. А ще я дуже ціную здатність об’єктивно оцінювати помилки, бо у нашій роботі вони, на жаль, можуть дуже дорого коштувати. Така здатність дозволяє їх визнавати, сприймати, аналізувати — і робити належні висновки, а отже, ставати більш кваліфікованим фахівцем.

Розмовляючи з головним лікарем, мимоволі завважив, що йому, мабуть, важко керувати медичним персоналом, який нараховує 300 осіб, бо Володимир Канчій надто вже добросерда людина. Тим паче, що здебільшого у лікарні працює жіночий колектив. Й направду, як зізнався лікар, кожне дисциплінарне покарання дається йому дуже важко.

— Коли доводиться оголосити комусь догану, то в першу чергу вважаю, що це саме моя провина, — мовить Володимир Михайлович. — Бо, можливо, у певний момент не так вчинив, не те сказав або ж узагалі чогось не сказав вчасно... Але догана — це вже крайній метод: спершу намагаюся вплинути словом, спробувати переконати... Даю два попередження, і якщо це не діє — вдаюся до більш суворішого покарання. На щастя, за всю лікарську практику таких випадків було небагато, а я з основним колективом пропрацював не один десяток років.

За словами Володимира Канчія, якраз робота з колективом і пацієнтами приносить йому найбільше задоволення, адже отримуєш моральну сатисфакцію від взаємин з людьми. Втім, за службовими обов’язками доводиться Володимиру Михайловичу займатися й адміністративною роботою. Адже перебуваючи на посаді головного лікаря, він має чимало стратегічних завдань і цілей, бо, попри певні господарчі проблеми, Володимир Канчій прагне оновити медичне обладнання клініки для діагностування різноманітних хвороб. Це буде, так би мовити, продовженням традиції, адже саме у відділковій клінічній лікарні вперше серед лікарень Закарпатської області з’явилося ендоскопічне обладнання та стартував такий метод лікування, як лазерна терапія.

Наразі Володимир Михайлович має намір забезпечити лікарню сучасним колоноскопом, бо дедалі частіше лікарі виявляють немало патологій кишечника. Втім, у тому, що це йому неодмінно вдасться, сумніватися не доводиться, бо за що б Володимир Канчій не брався, завжди все доведе до кінця. А якщо врахувати, що лікарня дбає про здоров’я залізничників, від яких залежить безпека руху, — 
то й поготів. До речі, на обслуговуванні у лікарні стоїть понад 16 тис. залізничників і членів їхніх сімей. І всі вони так чи інакше — пацієнти лікаря Володимира Канчія.

Вузлова клінічна лікарня Львівської магістралі — надзвичайно потужний медичний заклад на Закарпатті. До того ж має хорошу наукову базу, адже тут працюють три кафедри Ужгородського національного університету: пропедевтики внутрішніх хвороб, загальної хірургії та післядипломної освіти, — які очолюють відомі професори.
Матвій Сарнівський