З Божого благословення побудували церкву Святого Архістратига Михаїла

Василь Бляшин: «...З Божого благословення, за півроку ми побудували церкву Святого Архістратига Михаїла».

У затишному, тихому, спокійному місці Ужгорда велично виблискує золотим куполом Церква Святого архістратига Михаїла − архістратига небесного воїнства, покровителя людського роду. І хоча Божий Дім нетак давно збудований, але вже став невідємною часткою греко-католицького життя обласного центру Закарпаття. Нині вірники, що постійно відвідують Святомихайлівський храм та були свідками його зародження, з любов’ю та великою шаною називають його «чудом Архістратига Михаїла в Ужгороді».
Про історію виникнення Церкви Святого архістратига Михаїла, її життя та сподівання вірників розповів настоятель Святомихайлівського храму о. Василь Бляшин.
− Отче Василю, з чого все починалося? Як виникла ідея побудувати в мікрорайоні «Веселка» Церкву Святого архістратига Михаїла?
− У районі «Веселка», що в Ужгороді, не було церкви і тутешні вірники звідси ходили в Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор Ужгорода. З часом, очевидно, бажали, щоб біля них з’явилася церква. Цю ідею вони певний час носили в своїх серцях. Однієї з таких ревних вірниць була Єлена Ковбань, наш півцедяк. Але як реалізувати її попервах вірники не знали.
На те, щоб збудувати Церкву Святого архістратига Михаїла, була Божа воля. У той час Господь звів наші життєві дороги – вірників і мою, Василя Бляшина, священика греко-католицької церкви. Коли я оселився в цьому мікрорайоні, а тут я придбав квартиру для своєї сім’ї, то під час однієї з Літургій у своїх молитвах я говорив Богу: «Господи, тут, у районі «Веселка», мала би бути церква, бо її немає». На це Всевишній послав мені таку відповідь: «Іди й роби». На той час я не мав ні коштів на її побудову, ані знайомих, щоб допомогли звести храм. Але, з Божою допомогою та вірою в Його Сили, почав діяти. Першим, до кого я звернувся, був о. Василь Хваста. На моє питання, до кого мені б підійти, щоб почати втілювати мою ідею в життя, − він направив мене до Єлени Ковбань. І так ми об’єднали наші ідеї про будівництво храму в цьому районі.
Насамперед, ми пішли до єпископа Семедія (Іоанна), який нам дав своє благословіння. Після цього ми почали шукати місце для побудови храму. Звернулися до міської ради. Спочатку хотіли будувати храм на місці теперішнього торгового центру «Дастор», але воно вже було викуплене бізнесменами. Як кінцевий результат, нам показали це місце, що по вул. Докучаєва, між гуртожитком і міською лікарнею. Довгий час ми ходили до влади міста, добивалися, аби нам видали під побудову храму дане місце.
Багато було противників у нас, які, врешті, того й самі не чекаючи, допомогли нам. Привівши на шматок землі, де нині височіє Храм, вони думали, що ми відмовимося від нашого наміру, здамося. Але вийшло навпаки. На нашу думку, це тихе місце під будівництво нашого храму вибрав сам Господь. І так, з Божого благословення, за півроку ми побудували цю церкву, це чудо. Батько із двома синами та ще декількома рідними та робітниками, загалом сім чоловіків(родом із с.Доробратово) вибудували цей храм за шість-сім місяців.
− Чому церква побудована в честь Святого архістратига Михаїла?
− Коли єпископ Мілан Шашік був у Італії і просив кошти на побудову цієї церкви, то перші 50 тис. євро зголосився пожертвувати один римо-католицький вірник – Сальватора Кондо. Також італійський християн попросив, щоб цю церкву назвали на честь його батька – Михайла Кондо, що загинув трагічно під час будівництва, народженого 25 лютого в 1923 року в в Аної Суперіоре (Реджіо Калабріа, Італія). І так з єпископської згоди та нашої ми почали будувати цей храм на честь Архістратига Михаїла. Преосвященний владика Мілан 29 сіячня 2005 року освятив ділянку землі під будівництво Святомихайлівського храму,а уже 11 грудня 2005 року освятив новозбудований храм. Зараз нашій парафії 8 років.
− Отче Василю, окрім Богослужінь, ви проводете в храмі Катехези для дітей, молоді, чування?
− Щонеділі в нашому храмі збирається «Спільнота Матерів». Це майже 20 осіб. «Спільнота Матерів» вперше в нашій єпархії була заснована у нашому, Святомихайлівському, храмі. Потім вони почали виникати по цілій єпархії. А розпочалося все так. Запропонувала створити «Спільноту Матерів» пані Віра із Тернопільщини. У той час в Ужгороді вона лікувалася в реабілітаційному центрі. У ньому працювали мої парафіяни, які запросили її до нашого храму.
«Спільнота Матерів» − це посвята, об’єднання усіх матерів в молитві, насамперед, за навернення своїх дітей до Бога. Вимолюють вони також віру, надію, любов від Всевишнього, очевидно, моляться також і за всю молодь, дітей. Одну годинку вони чувають в молитвах, в розваженнях, в читанні Святого Письма, перебувають в об’єднуючій молитві.
Щодо Катехизації молоді, то наразі наступає такий етап, коли ми починаємо займатися з нею заново. Адже ті молоді люди, що ходили раніше на християнські уроки, повиростали, створили свої сім’ї. Є в нас катехети з відповідною освітою: сім’я Біланичів – Михаїл і Наталія. Вони проводять дані молодіжні, дитячі зібрання. 8-10 років – молодша група, 10-13 років – середуща група, 14-18 – старша група. З останніми щовівторка займається Олександр Діхтяй. З ними він порводить християнські уроки щовівторка, а менші діти свою науку відвідують щосуботи.
Є в нас і спільнота неокатехуменату – це путь до християнської зрілості, укріплення віри, пізнання один одного. Вони збираються окремо щосереи та щосуботи. Ми намагаємося розбирати Слово Боже та перебуваємо в Таїнствах Церкви – Покаяння та Євхаристії.
− Чи є у вірників храму Святого архістратига Михаїлі плани на майбутнє?
− Біля церкви ми будуємо двоповерхову будову. Уже заклали фундамент. Плануємо збудувати її, як соціальну, де буде церковне кафе на 60 осіб, клас Катехизації, великий конференційний зал на 85 осіб, у якому у вільний час можна буде займатися і спортом, проводити заняття з молоддю, старшими особами. Плануємо зробити і мініфутбольне поле, щоб свій вільний час молодь проводила з нами, на парафії. Наразі ми шукаємо спонсорів, які б нам допомогли реалізувати наші наміри. Маємо на меті створити свого роду Центр, де б у вільний час вірники могли зібратися, порозважати над Словом Божим, поспілкутися на території Церкви, біля Храму Божого.
− У нинішній час, нелегкий, щоб Ви хотіли побажати всім вірникам?
− Сьогодні багато християн думають, що покращення нашого життя може статися через певну особу-лідера,бізнесмена,політика але насправді, ми, як християни, не повинні очікувати чогось кращого від людей в прор.Єремії (17.5) написано «...Проклятий той,хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу». Ми християни покладаємося на Бога через віру в Ісуса Христа і чекаємо визволення та добробут від Нього, можливо через людей,та все ж таки від Бога. Сам Ісус дає нам віруючим запевнення Мт. (6.31-33) «Отож,не журіться,кажучи:Що будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведности Його, - а все це вам додасться.». Тому тільки завіт з Богом може дати нам краще майбуття.
Так у пророка Єремії (29.11) сказано: «Бо тільки Я знаю наміри, які маю щодо вас,- говорить Господь, наміри на благо, а не на зло, щоб дати вам майбуття і надію». Тому визволення і кращої долі потрібно шукати не в людях, а в Ісусі Христі. Усім нам бажаю віри, надії на Бога. Адже в даний час нам бракує не грошей чи матеріального забезпечення, а − любові Бога й один одного. Тому у цьому, на мою думку, і краща доля нас і нашого суспільства. І як би цей факт ми зрозуміли і стали перед Богом у молитві та покаянні, Він би дав нам кращу долю.
− Дякую за розмову.
В. Попович