Брудний колодязь істинних арійців...

Мудрі люди давно пишуть, що українці — істинні арійці. Тільки вони, на відміну від гітлерівських німців, не чужих “мочать”, а своїх. Щоб не “засвітитися” в поганому ракурсі перед Європою, куди треба будь-якою ціною влізти.
Думаю, в неї ввійти не вдасться.Бо і в Європі не пальцем роблені і добре знають те, що і ми всі знаємо. А саме те, що я говорив на початку, що українці — істинні арійці.

Бояться нас тепер впускати в ЄССР (Європейський Союз Святих Республік), бо тільки-но впустять, як ми зразу там станемо вищими за всіх. Бо ми ж — істинні арійці, а вони всього-на-всього — чехи, естонці, французи, німці, британці. Коли буде в ЄССР хтось вищий — то нижчі почнуть активно хвилюватися, йти на Майдан під Ейфелеву антену і робити криваву революцію за братерство і рівність між народами.

Подібні лозунги їх, нещасних європейців, біля старшого українського брата до добра не доведуть. Бо де рівність і братерство, там вийде на передній план з-поміж замучених переїданням і таблетками кволих індивідів Європи наш національний комуністичний арієць Симоненко, очолить процес і поведе всіх у світле завтра. І буде вести до того часу, поки в них і в очах не потемніє.

А далі історія повториться.

ЄССР дійде до ХХІV з’їзду, до ХХV-го, почне кашляти і буксувати, народ поскидає набридливих лідерів, вони підуть у “тінь” з народними грошима і люб’язно пробачать народові те, що він їх скинув, а сам радісно бігає вулицями без грошей, але з вітром свободи в голові.

Ні, Україні пізно в Європу.

Краще лишатись арійцями на Батьківщині, але при цьому не “мочити” один одного, а любити.

Тоді й відсутність свого дому в Ужгороді не буде здаватися проблемою.

І ти будеш повторювати в арійському Ужгороді вслід за японським поетом сімнадцятого століття Мацуо Басьо:



Під покровом квітів —

подібний до героя давньої п’єси.

Ночую під сакурою.



Під сакурою, щоб ви знали, набагато ліпше ночувати, як під проблемою нарешті дождатися щастя від політичного Києва. Бо сакура дає конкретний приємний запах і естетичний вигляд суцвіть, а Київ — лише абстрактні ілюзії і неестетичні пориви борців за волю засовувати морду в корито.

Мацуо Басьо і про таку ситуацію, яку спричинює егоїстична політика Києва, пише:



Така холодна вода! —

Ніяк не може заснути

Чайка на хвилях.



Заснеш тут, коли тебе лідери стількох партій кличуть до щастя і багатства. Звідусіль до тебе линуть гострі питання:

— Ти записався в зелені?

— Ти записався в помаранчеві?

— Ти записався в червоні?

— Ти записався в малинові?

— Ти записався в бурякові?

Як легко, тепер ми це бачимо, коли були тільки “червоні” та “білі”, а тим більше — “наші” та “німці”. Якщо був за “наших” ішов у партизани, якщо за німців — у поліцаї. І ніяких тобі сотень передвиборчих платформ і тисяч лозунгів.

Звідки ж ця мішанина, що “поплутала язики” і розвалює вежу нашої старанно оспіваної, але фактично знехтуваної незалежності?

А звідти, що в декларативно незалежній Україні продовжуються традиції гігантського колоніально-бюрократичного Союзу та дороги, по якій він котився, — комуністичної омани. Через це, як не дивно, тепер зводиться космополітична держава дикого капіталізму на зразок царської Московії Петра Першого. Бо іншої системи наші правителі, цілком схожі за поведінкою на тупих нахабних бояр, не знали.

То українська незалежність сьогоднішнього зразка — поступ чи деградація?

Це — застій. Гірший від Брежнєвського.

Товчемо воду в ступі та й тільки.

На Закарпатті на вулицях і в генделиках в останні роки діючого Кучми всі були невдоволені, що в нашому краї за награбовані в народу гроші масово тиражується есдеківська преса — “Соціал-демократ”, “Вісник”, “Світогляд”, “Вісті тижня”. Що ж, вони тепер скромно стали в куточок, обрубали тиражі. І що натомість? Під вибори посадові борці за правду видають нам великими тиражами нові газети “під вибори” — “Експрес-Захід”, “Післямова”. Я не проти. Хай будуть. Хоч зубожілі публіцистичні хлопці та дівчата підзароблять на помаранчевих. Але що змінилося по суті? Чи не товчемо воду в ступі, чи не міняємо доданки місцями, щоб мати в сумі ті ж самі піар-декорації піратського життя. А чому б не реанімувати змертвілі “Новини Закарпаття”? Їх роздержавили. Обласний владник-муж зняв із них своє огрядне тіло — і зразу все. Здохла вся апельсинова свобода… Апатія… Клімакс…

На жаль, і в інших сферах оновлення не проходить.

Лише хтось не товче в гузицю — в рабів нудні і тьмяні лиця.

Через залежне світосприйняття, нам доведеться пити воду з того ж самого джерела з дивною водою, про яке й анекдот є.

…Одного дуже спекотного дня вождь Бурий Ведмідь і його дружина мандрують туди, куди очі дивляться, в старому поїзді. Вождю дуже хочеться пити, і він наказує своїй скво (так називають індіанці своїх національних дружин) принести йому питної води. Вона слухняно бреде коридором і незабаром повертається з повною чашкою.

Вождь випиває залпом і вимагає ще. Вона знову витягує своє тіло в коридор. Спорожнивши другу чашку, вождь вимагає ще. Скво знову йде до джерела води, проте невдовзі повертається з порожньою чашкою.

— Де вода?! — вимогливо питає вождь.

— Пробач, — говорить скво. — Біла людина сидить на колодязі…

Україні треба для виходу з деградаційної нірвани веселої оригінальності, експромту, кожен має бути живим характерником. І не плачами, криками про помилування до народів світу, а оригінальними ходами потрібно брати світ. Невтоленний дух має домінувати в усьому, а не вирахування, хто дасть якісь гроші, а хто відмовить. Це — жебрацтво. Хоча ми й поважаємо жебраків, а нищимо своїх лідерів з розумом (“Хай не висовується!”).

…На вулиці спиняється автівка.

Знайомий єврей, що записався українцем.

— Сідай. Підвезу. Ти читав “Протоколи сіонських мудреців”?

— Читав.

— І що?

— Цікаво.

— Як?! — піниться він. — Хіба тобі приємно, що вони вас, гоїв, ставлять рачки — і в зад, і в зад…

— Те, що надруковано — вже не таємниця. Ніхто мені не заважає, якщо ці “Протоколи” така вже крута зброя, кожного ставити рачки за їх інструкціями.

Машина спиняється.

— Вийди!

— Бувай!

Я йду, бо знаю, що моя хода швидша від будь-якого “Мерседеса”. Я гордий. Бо доміную на планеті як особистість, а не складова якогось натовпу телепнів, що називають себе однодумцями (одна думка на всіх).

А якщо мені буде ліньки прошкувати пішака — то сама доля в образі справді Нового Українця принесе мені ключі від того нещасного авто, якому я ніколи не надавав значення, бо жив перетвореннями не зовнішніми, а внутрішніми. Як у собі, так і в Україні.

Ми всі й кожен зокрема завжди можемо внести нове в ходульні схеми сучасного світу без рабського падіння на коліна перед ним.

Недавно збирав прес-конференцію директор страхової компанії “Гарант-Авто” Віктор Матяшовський. Він серйозний взагалі-то, але не боїться посміхатися, як люди в костюмах чорної фанери з облдержадміністрації. Цим Матяшовський показує, що є не психом з місцевої владної інституції, а людиною нової України, котра і посміхається, і на “відмінно” виконує будь-яку справу, потрібну для себе, а, отже, й народу.

Але подумалось: “Чому це йти в цьому ж страхуванні за закордонними кальками?” Ми ж такі арійські та оригінальні, як бутерброд з пельменями. От наближаються вибори. Чому б не ввести в сферу послуг фірми блокове страхування.

Випадок перший. Чоловік закручує лампочку і раптом чує з голубого телевізора, що його заповітний виборчий блок програв. Від цього падає і ламає шию. Більше він ніколи голосувати не буде, але щаслива родина має живі гроші.

Випадок другий із того ж приводу. Юна автомобілістка спинилась і в самозабутті роздивляється на узбіччі яскраву рекламу улюбленого виборчого блоку. В цей час розлючений самець з опозиційного блоку підкрадається до неї ззаду і робить навіки нещасною. Але страховий поліс згладжує національною валютою всі фізіологічні пошкодження.

Це — жарти, але не жарт — незаперечний факт, що пора нам думати не за чужими сценаріями, а за святим диктатом рідної землі, а також за голосами нещасних, затоптаних системами і системниками пращурів, дідів і батьків наших. Інакше і сонце весь час буде здаватися нам то єврейським, то російським, то китайським. А воно ж арійське! Не в фашистському сенсі, а у Вселенському.

Вмикайте серце, арії! Якщо воно спалахне вогнем великої радості — сонце ваше. І не треба на це пожовклого папірця від сутулого нашого бюрократа, що не видозмінився з 1917 року. Таке ж чмо! І ми будемо ще жити під його диктатом, поки замість серця буде попіл.

З палаючим серцем ми не будемо пити з брудних джерел, бо не буде наш зір затуманеним. З багна п’ють лише раби.

Та ми не раби.

Бо якщо створені за образом і подобою Божою — то є теж богами, а не рабами.

Якщо ж називати нас рабами Божими, то тоді за логікою створив нас не Бог, а Раб.

Пора змінити суспільні акценти з РАБСЬКИХ на БОЖЕСТВЕННІ. Бо поки до кожної людини не будемо ставитись, як до Бога — пити нам з калюжі. І хай навіть у кожного калюжа буде своя, приватизована — рабська ідеологія не відійде на задвірки національного творення.

Я, син Божий Зубач Василь Васильович, народжений на Землі під Сонцем, уже зараз пропоную Вам узяти величезне благо — відразу стати людьми, полюбити всіх людей навколо. І почати в справі ясного опромінення себе Любов’ю не з далеких, недоступних за охоронцями або свитою підлабузників Мороза, Юлішки, Медведчука, Ющенка, а зі свого проклятого сусіда,, який чомусь любить не того, кого маєте честь любити ви. Не плутайтеся, сонячні мої, в любові своїй. Любов — це не те, що дає щастя приходу “твого” чоловіка до київських повних ясел, а те, що дає спокій уже зараз: спокійні люди поряд, бо нині ти гризешся з ними, як вовк; спокійний чоловік у нормальної жони, яка не загризає свого бовдура за те, що він не продажна шкура і тому бідує. Голосуйте за Сонце! Голосуйте за Землю! Беріть в свої обійми щастя, яке вже є, але ви від нього відбиваєтесь, як Ленін від буржуазії, а Кучма від опозиції. І не мордуйте дітей своїх криком через власні невдачі, бо саме вони — ваші найперші на цій Землі політичні лідери, бо обов’язково-обов’язково стануть розумнішими на Вас, чесних і прекрасних, які чомусь "у силу моменту" повинні зраджувати голосу предків, здоровому глузду, ідеалам добра і щастя, безкінечно красти і у великій тузі, що вкрали не все, з вовчим виттям здихати у величезних мавзолеях своїх ідеальних хиж. Сини і дочки Божі, перестаньте бути рабами різних пакостей і зла. Це — ваше пекло, що вже тепер нищить вас, "Дарує" вам рак, енурез, імпотенцію, безплідність, виразки, інфаркти та інсульти. Будьте не рабами, а рівноправними партнерами великої і чистої любові до цього світу, до всіх його істот і навіть до депутатів, коли вони вас слухають, а не йдуть у блуд. Це — ваш теперішній рай. Це — ваша реальна незалежна суверенна держава, в якій президент не хтось вічно помилковий і підозрілий, а Ти — син Божий чи Дочка Божа. І відкритий тобі цілий світ!



Василь ЗУБАЧ.