На Закарпатті свободу слова прагнуть взяти в "єжові" рукавички

30 травня Ужгородський апеляційний суд (суддя Манчулич) скасував рішення Виноградівського районного суду по справі за позовом ВТШО “ГРОНО” до редакції газети “Чорна Гора” з приводу публікації на сторінках газети інформації про спробу продати гуртожиток швейної фабрики разом з мешканцями якимсь незрозумілим інвесторам.Районний суд визнав неправомірними претензії позивача і не задовольнив вимог голови правління підприємства п. Гошовського.

При чому, як потім з’ясувалося, словацькі власники хотіли продати не своє, бо до гуртожитку не мають відношення, оскільки він не входив в перелік придбаних ними обўєктів. Юрист підприємства їздив в Обласний фонд комунального майна, напевно з метою залагодити справу, але старі методи не спрацювали. Гуртожиток зараз перейшов на баланс міської ради, і його мешканці нарешті можуть в ньому проживати без загрози для власного майбутнього.

В апеляційному суді „скривджені” газетою панове відмовилися від морального відшкодування, мовляв, їм дорога істина. Насправді це повўязано з юридичними неузгодженостями, бо важко пояснити, хто і чому постраждав.

Звичайно, як і прийнято в подібних випадках, істинні мотиви не висвітлюються. Причепилися до того, що в статті в „Чорній Горі” зі слів голови комітету мешканців пана Петраша йшлося про “тривожні чутки, які циркулюють в середовищі працівників швейної фабрики”. При чому на суді пан Петраш підтвердив, що вони дійсно циркулювали на той період, і готовий був привести десятки свідків, які б підтвердили це. А як їм не циркулювати, коли власники підприємства ведуться таким чином?

До речі, недавно ми побували в їдальні підприємства. Куди тільки дивиться районна санепідемстанція (пані Жилкіна)? Суцільна антисанітарія. Потерті столи часів розвинутого соціалізму, захаращена кухня, а апарат, що видавав каву напевно ще за чехів, схожий на ушкоджений паровоз. Пан Гошовський відмахнувся від їдальні, здавши її в оренду. Звичайно, його мало цікавить побут людей, які на нього працюють. Головне, щоб прибутки вичавити. Такі європейські стандарти по Гошовському.

Ми ж вважаємо, що даний позов – банальна помста. “Чорна Гора” неодноразово перейшла дорогу гореінвесторам. І тоді, коли порушувалося трудове законодавство, люди працювали понаднормово без відповідно оформленого наказу і пани зі Словаччини були відповідно оштрафовані. І коли надрукували інтервўю з колишнім головою правління Лакатошем, який викрив єдину мету фірми “Озекс” – нажитися на експлуатації наших громадян. І коли надрукували інформацію про гуртожиток... Не можуть наші словацькі друзі змиритися з існуванням незалежної преси. Що не все в нас продається і купується. Що ми не люди третього сорту, і не всі вигинаємося перед заїжджими, лижемо їм чоботи і готові служити за чечевицю.

Тому ми не дивуємося, що інтереси панів захищає юрист Володимир Жилкін. Той, котрий як юрист повинен був слідкувати за законністю на підприємстві і підказувати заїжджим панам, які, можливо, не зовсім знайомі з нашим законодавством, як чинити правильно. Але не за це пану Жилкіну платять. А хто платить, той і музику замовляє, як любить повторяти Володимир Володимирович. Правда, жалівся нам, що платять мало. Всього 600 гривень. Думаємо, заслужив більше, бо вірно служить. Так і живе п. Жилкін: нам жаліється на них, їм жаліється на нас. Процес іде -- контора пише...

Але ми не з тої частини. Ми з тої частини народу, що була на Майдані, для якої правда не продається, бо вона -- Божа. Та й ви, панове, певно не з тієї частини словацького народу, який, здебільшого, порядний, працелюбний, братній.

Гідність - це інтернаціональне почуття.

Як, до речі, і підлість.



Володимир Мочарник, газета "Чорна Гора", м.Виноградово.