Ужгород: Табір іде в небо, а Радванка залишається...

Підтверджує це нововиданий історичний нарис “Стара Радванка” під авторством Людвіга Філіпа, щойно виданий під егідою Закарпатської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури. Дослідник цікаво сягає до глибинних коренів сучасного мікрорайону Ужгорода з його світлими здобутками і темними проблемами. Радванка, за повідомленням Л.І.Філіпа, один із старовинних мікрорайонів міста над Ужем, що розташований у східній та південно-східній частинах міста. Над ним здіймається Радванська гора — частина Вигорлат-Гутинського (Ужгородсько-Хустського) вулканічного масиву.

Територія Радванки просториться від Доманинського масиву по лівобережній частині Ужа, починаючи з урочища Вербінка і Радванської гори з кам’яним кар’єром, до Горянської гори з винницями. Найдавніші сліди існування людського життя виявлені в Радванці ще з епохи давнього кам’яного віку. Краєзнавець Петро Сова на Радванській горі зібрав близько п’яти тисяч кам’яних виробів — знарядь праці первісної людини середньої та пізньої палеолітичної доби (100-10 тисяч років тому).

— В урочищі Загуменне, передмісті Горян, — розповідає Людвіг Філіп, — виявлені два поселення VIII-VII століть до нашої ери та поселення латенської доби (пізнього залізного віку) ІІІ-І століть до нашої ери. У Радванці на території колишнього філіалу Ужгородського меблевого комбінату (ФМК), у 1950 році дослідником К.Берняковичем, що був у минулому заступником директора Закарпатського краєзнавчого музею, досліджено два напівземлянкових житла восьмого-дев’ятого століть нашої ери. В урочищі Вербінка археологом С.Пеняком досліджене ранньосередньовічне поселення ІХ-ХІ століть нашої ери. Історик Я.Штенберг, посилаючись на латинські документи, вперше поселення Радванки до 1363 року, відоме під назвою Радуанх, а вже в 1414 році — Радованх. Ним і виявлена печатка Радванки вісімнадцятого століття з примітивним зображенням хатини.



Василь ЗУБАЧ.