Ужгородка Антоніна з Шевченкового краю

На пам'яті — вдячність багатьох величин за щедру працю золотих рук. Обслуговувала в колишньому ресторані «Ніредьгаза», де працювала тоді, заслуженого артиста України Анатолія Горчинського, що пам'ятний українцям піснею «Черешня на городі», Вахтанга Кікабідзе, Олександра Малініна, Крістіну Орбакайте, Людмилу
Чурсіну, Інессу Братущик і Ореста Хому, Спартака Мішуліна та багатьох інших.Де була вона, чудесний кухар Антоніна Степанівна Пришляк, там не було «відбувайлівки», тупої роботи «від дзвінка і до дзвінка», а лише повсякчасна творчість для народу.

Не побоїмося сказати так, як балакають зазвичай у ставленні до політиків.

Антоніна Степанівна заслужила, щоб стати на один щабель із ними — марнотними каліфами на годину.

...Цього року, якраз на дев'яте травня, їй виповнюється рівно 55 років. З чисельними поздоровленнями прийшли згадки, що вона почала

працювати в закладах «Курортторгу». Контора (тоді ще офісів не було) знаходилася на Мукачівській, наподалік від переїзду в обласному центрі Закарпаття місті Ужгороді.

Народилася в Шевченковому краю — на Черкащині. І

навіть в тому ж районі, де народився великий митець — Звенигородському. І після закінчення технікуму радянської торгівлі в Ужгороді піднялася до посади шеф-кухаря. Була ним в ресторанах «Дружба», «Київ» що відтак трансформувався в «Червону ружу», згаданій «Ніредьгазі», «Лантіпі».



— Чим запам'ятався початок роботи?



— Молодістю, — коротко відповіла Антоніна Степанівна. — Комсомольські й партійні часи були, але все одно дуже цікаво працювалося. Виросла тоді з простого кухаря до бригадира, а потім

і завідувача виробництвом. На виїзних фуршетах із блиском часто-густо і до тисячі чоловік обслуговували. За це є чисельні нагороди з обкому профспілки працівників торгівлі.



Дві молодші сестри Раїса та Ольга працюють по цій же лінії. На малій батьківщині. Ближче живуть, то мають час і бажання бути уважними до батьків на Черкащині — Степана Саватієвича і Лідії Савівни Гончаренків. Вони вже пенсіонери. Все життя були

землеробами. А от їх доньці артист Гарик Кричевський писав у пам'ятному альбомі особисту присвяту, де були слова: «Довели нас до екстазу в ресторані «Ніредьгаза». І в своєму колективі, а не лише для «зірок», Антоніна Степанівна Пришляк організовувала вечори-капусники до дат і без них, просто за підсумками хорошої сумлінної роботи. Не забували й ветеранів, проводили для них благодійні зустрічі, співали разом фронтових пісень, їли з казанків духмяну кашу.

Пані Пришляк був започаткований цех в Ужгороді з давніми традиціями української випічки. Перші українські борщі з часниковими пампушками ввела саме вона в меню ужгородців.

Дуже любить Антоніна Степанівна внука Андрійка, якого подарувала їй донька Тетяна, що трудиться бухгалтером у представництві фірми «Артеміда».

Головним захопленням залишилося й досі — зробити, просто захоплюючу з вигляду, фірмову фаршировану рибу — велетенську щуку чи осетра.

Але з не меншим задоволенням шеф-кухар і порося запече та покладе на стіл перед вами.

Через її руки пройшла маса практикантів. Більшість із них — відомі кулінари, кухарі, мають свій бізнес.

— Люблю Ужгород, — скромно каже Антоніна Степанівна Пришляк, — Бо тут пройшло все моє життя в служінні людям.



Василь ЗУБАЧ