Закарпатське Виноградово: Ці материнські руки...

Подружжя закарпатців Когутів вивело в люди п'ятьох синів і дочок. А коли рідні діти вже
стали на власні крила, Марія Василівна та Василь Михайлович вирішили взяти собі за рідних чужих, знедолених, покинутих батьками.- Найстаршому Йосипу вже 15 років, найменшенькій Марічечці - три, - каже Марія Василівна. - А Марічечкою її кличемо тому, що має вона ще двох названих сестричок - Марійку та Марічку. Прикро й боляче, та декотрі діти шкільного віку, яких ми взяли до себе, не вміли читати і писати! Їм потрібна окрема підготовка. Цю місію взяла на себе одна з наших дочок - педагог за освітою.

Як починалася історія цього дитбудинку сімейного типу? Спочатку Когути за допомоги Церкви християнської віри євангельської відкрили дитячий притулок "Вефиль" і взяли під свою опіку 12 сиріт. На свої майнові паї подружжя викупило занедбане двоповерхове приміщення їдальні цегельного заводу колишнього колгоспу "Виноградар". Марія Василівна працювала тут бухгалтером, Василь Михайлович - механізатором. Довести споруду до пуття та утримувати притулок і вихованців допоміг пастор общини та очільник місії "Зірка Віфлеєму" Володимир Хрипта. Зручними меблями забезпечив народний депутат України Олександр Кеменяш.

А днями на базі притулку було відкрито дитбудинок сімейного типу. В ньому тепер немало небагато - 22 діток! Десятеро з них отримуватимуть державну

допомогу. І не тільки грошову. Навідавшись до цієї родини, віце-прем'єр України Микола Томенко та голова обласної держадміністрації Віктор Балога вручили їй найсучаснішу пральну машину. Були й інші подарунки. Два ящики з іграшками - продукцію ТОВ "Фактор" з Іршави - привіз директор товариства Василь Устич. Колишня вчителька, пенсіонерка, самодіяльна художниця Галина Мельник подарувала свої картини. Ними прикрасили спальні, фойє і коридори будинку.

Подружжя має п'ять гектарів землі, на яких вирощує пшеницю й різну городину. З'явилося кілька вуликів, то ж до столу діти матимуть мед зі своєї міні-пасіки. Оскільки Василь Михайлович - механізатор зі стажем, то Віктор Балога пообіцяв підтримку й технікою. На дітей також працюють: куховарка, медсестра, інші помічники. Уроки музики дають вчителі місцевої школи мистецтв.

- Одне прикро, - ділиться Марія Василівна, - на зарплатню тим, хто допомагає доглядати і виховувати дітей, йдуть благодійницькі кошти, проте і з них платимо податки. Продукції ніякої не виробляємо, бізнесом не займаємося. А ці

кошти нашим дітям не зайві. Навіть попри те, що і гарно вдягнуті, і ситі. Ми не скаржимося, але це несправедливо. Бо таких податків не сплачують ті, хто видає зарплатню в конвертах.

Марія Василівна має рацію. Невже держава стане багатшою за рахунок сирітських грошей? Микола Томенко болісно зреагував на цю фразу. Тож є сподівання, що прикрість буде виправлено. А ще він сказав, що такі сімейні дитбудинки вселяють надію, бо малята зростатимуть у дружній родині і все в них складеться добре. Донедавна вони поневірялися вулицями або були полишені

матерями-зозулями ще в пологових будинках, а нині живуть під дахом цього привітного дому. Найближчим часом Марія Василівна та Василь Михайлович візьмуть ще кількох сиріт. І стане їх у цьому зігрітому серцями добрих людей будинку 30 - саме стільки він може прийняти.

А поки що батьки віддають усю свою турботу і ніжність цим хлопчикам і дівчаткам. І дітки, особливо меншенькі, наче курчатка, слідують за батьками крок у крок. А Марічечка взагалі не полишала рук своєї нової мами.

- Бо дотепер Марічечка не знала, що то таке - материнські руки, - ледве стримуючи сльози, мовила Марія Василівна. - Не знала цього більшість наших нинішніх синочків і донечок.

До речі, нині на Закарпатті діє десять дитячих будинків сімейного типу. Найближчим часом буде відкрито ще сім.



"Голос України" N2608 2005.08.26