95-ручный Мигаль Цех плете кошаркы...

Чоловіковы, що го видите на знимку, – 96-й рук. И вун не лиш жиє, а ще, не чудуйтеся, кошаркы плете. За два дні – кошарка. Йся, що ї держит у руках, каже, не вдала му ся. А зашто, обяснити не може. Просто якась не така, ги треба. Мигаль Цех не лишат сесь світ, хоть, каже: давно вже бы час. Його смерть не бере. Кулько раз быв майже на тому світі, а все ся вертав. Послідный раз – узимі. Мигаль пушов у дроварню за клепачом. Смирькалося, была поледиця, вун ся пудсковз и впав. Ударився потылицьов и пролежав так два вадь три часы. Уночи, куй выключили телевізор, в хыжи чуют: пес гавкат. Видят – діда ниє. Найшли го, студеного, поклали на постіль: думали, аж умер. Два часы так пролежав і … вудмерз, потиплів. Удтоды болит го даколи голова, айбо робит иппен так, як і робив. Суха жона з косов шіковно многых удправила на тот світ, айбо вун уд ниї май хытрый. На войні, куй попав із мадярської армії в плін ід руськым, поклали го конвоїром над плінными, і тым ся спас, бо не было що їсти, у што ся вбрати, на ногы здіти. Познакомився з одным жидом, та в нього пораз выміняв дашто на продукты. – Тот жид, – каже Мігаль, – многых спасав, айбо й сам із того жив. Пятнадціть раз го провіряли, а на шіснадцятый дись ся дів, і булш го нітко ни видів. За войну може розказовати хуть кулько. Всьо тямит, гибы вчора вто было. «Май тяжко тямлю, што м рано їв…» – За нічим не баную, бо м не робив гріха. – каже Мігаль. – Я ни жабу, ни гада ніґда не вбив, а на войні м усе стріляв горі. Айбо тоты жоны, а межи ними й босоркані... З ними в мене было діло. За сим баную. На йсе, правда, смієся його донька, котруй 74 годы і я первым ділом подумав, што вто Мігальова жона. Донька й дідо самі ся встали з двома внуками-правнуками, бо родителі у роботі. Ґаздуство в ниї – мелай, фасолі, ріпа, дыні, а в хліві корова – як золото. Она принесла нам із сільськым бировом поїсти – парадичкы та ковбасу з банкы, а пак і огуркы. Были сьме доста голодні, усьо сьме помалы йзіли. Айбо вто была лиш закуска… Помагав нам Мігаль – тричі выпив по пувпогарчика. – У сюй хыжи, – каже чумалюськый бирув Іван Лях, – жиют чотыри поколіня. На Динь села Мігаль Андрійович, майстаршый наш житель, получив у подарок телевізор. Типирь му хочеме купити ще слуховый апарат, вбы не лиш добре розказовав, а й чув, што другі кажут. Мігаль Цех жиє коло Чумальовського православного монастыря, лиш мало май ниже уд нього. У церкву ходит усьый живот, як на роботу. Майжінь лиш вун оден із усіх тямит юродивого Георгія Кароля: вун казав, що на Всирякови монастырь буде. Куй там іще хаща росла, Кароль фурт прикладав вухо д земли і чув, як ся люди молят... – Як дале буде, нитко не знає. Хотів би м, вбы было ліпше, – каже накониць Мігаль. Мы з бировом знаєме, що докы жиє Мігаль, доти й нам супокуйно. Як ісьме сідали в машину, пес (на буді в нього написано «Жуля», йому тоже ни мало – 18 году) на нас залаяв. Ни хотів, абысьме йшли гет, ци лиш так, наремне?.. Василь БЕДЗІР, с. Чумальово, Тячовського район. "Подкарпатський Русин" http://www.rusin.net.ua/showthread.php?t=130