Що робити з «зайвими грошима»?

Якщо у Вас виникло запитання «що робити з вільними грошима?», то Ви потрапляєте в категорію потенційних інвесторів. Однак, інвестором Ви станете, лише вклавши куди-небудь свій капітал. Пересічному громадянинові з усього набору інструментів інвестування в наших умовах можна розглядати:  вкладення грошей у банк;  самостійне інвестування в цінні папери;  вкладення грошей в інвестиційний фонд (ПІФ). Розглянемо основні міркування, що необхідні для прийняття правильного рішення, в залежності від поставлених інвестором завдань. При цьому критеріями для порівняння візьмемо такі параметри: витрати, що виникають, податки, дохід, ризик, знання інвестором особливостей функціонування фінансового ринку (кваліфікація), ліквідність вкладу (ймовірність повернення грошей). Вкладення грошей у банк - найпростіший вид індивідуального інвестування: інвестор відкриває рахунок, на який перераховує свої гроші і на його внесок нараховуються відсотки. Витрати у цьому випадку мінімальні і отримуваний дохід податками не обкладається. Ризики також можна зробити порівняно мінімальними, якщо суму вкладу розділити на кілька банків. Оскільки ризик вкладень у банк невисокий, то і прибутковість невисока: у середньому 9-11% річних у валюті та 18-20% річних у гривні. Кваліфікація інвесторові в цьому випадку не потрібна і ймовірність повернення грошей у встановлені умовами договору строки висока. Таким чином, Ваш банківський вклад, при сформованому рівні інфляції, дозволить вирішити основну задачу збереження грошей. Другий вид індивідуального інвестування, що забезпечує більш високий дохід – це інвестування в прості цінні папери. Формуючи свій портфель цінних паперів, Ви, таким чином, будете самостійно розпоряджатися вкладеними коштами: управляти ризиками, ліквідністю вкладених грошових коштів, а в разі необхідності, зможете повернути частину грошей на термінові потреби. Саме оперативність у прийнятті рішень щодо структури портфеля, термінів інвестування забезпечує більш високу прибутковість цього виду інвестування. Однак, Вам, як інвестору, необхідно мати хороші спеціальні знання, тому що прибутковість управління портфелем цінних паперів і рівень ризику залежить безпосередньо від кваліфікації інвестора. Крім того, інвестор сплачує податок у розмірі 15%, який обчислюється з різниці між доходом від реалізації цінних паперів і фактичним витратами на їх покупку, комісійні брокеру та інші витрати на укладання угод. На відміну від двох попередніх варіантів інвестиційні фонди являють собою форму колективного інвестування. Вам, як інвестору, належить тільки деяка частка в активах, куди інвестовані гроші вкладників фонду. Вкладники інвестиційних фондів сплачують податок за ставкою 5%. Інвестору не потрібні високі професійні навики, йому необхідно правильно вибрати управляючу компанію і провести аналіз вимог, що пред'являються до якості управління активами фонду. Звертаємо також увагу інвестора, що різні фонди можуть показувати дуже різну прибутковість за підсумками своєї діяльності: в одних вона може перевищувати 100% річних, в інших - не досягає й 2-3%. Наш висновок такий: найбільш підходящий інструмент інвестування для пересічного громадянина - це банківський депозит.