Закордонний або український банк - ось в чому питання...

Сьогодні в першій десятці банків з максимальним приростом вкладів населення з початку кризи по нинішній момент – 7 зарубіжних фінансових установ. Причому в першій п'ятірці всі «іноземці». Чи варто в такому разі говорити, що українці більше не довіряють «рідним» банкам, а українські банки програли боротьбу фінансовим установам із закордонним капіталом за гроші вкладників? Можна чути різні точки зору щодо того, за ким майбутнє і чи зможуть українські банки домінувати на цьому ринку? На моє переконання, українські банки ніколи не будуть домінувати. Ми бачимо, що вже сьогодні частина банків з іноземним капіталом досягає 50% активів банківської системи України. Не виключаю, що ситуація може скластися так, як наприклад, у Польщі, там 100% банків мають іноземний капітал. Відзначу, що український банк з іноземним капіталом – це, все ж таки, український банк. Адже, в Україні заборонено відкривати філії іноземних банків. Але вони можуть бути і з 100% іноземним капіталом і брендом банку засновника. У цьому ж і є велика різниця між однойменними банками в Україні і, скажімо, в Європі. Тому що банк в Україні, регулюється Національним банком України, а не тим регулятором, який знаходиться, скажімо, в Брюсселі чи Москві. І це дуже важливо. З позиції макроекономіки – НБУ може проводити внутрішнє регулювання діяльності, і при адекватному реагуванні може проводити політику стримування чи субсидування банківської системи. Якщо говорити про клієнтів таких банків, то тут питання вигоди спірне. Як громадянин України, клієнт виграє, тому, що НБУ може впливати на курсову політику, на ціну активів і пасивів банків. З іншого боку, клієнт не українського банку міг би виграти в отриманні дійсно європейського сервісу. І найголовніше – ціна банківських активів була б набагато нижче. До того ж, для споживача банківської послуги мінус у тому, що він втрачає можливість гарантування Євросоюзу – це не 150 тис. з фонду гарантування, які гарантуються в Україні. Вкладник втрачає можливість отримати свій внесок нарівні, скажімо, з австрійцем, якщо б це була філія австрійського банку. Я вважаю, що між українськими банками і банками з іноземним капіталом ніколи не було змагань. На цьому полі кожен банк грає за себе. І кожному необхідно не те щоб перемогти, а не зійти з дистанції – таке завдання зараз перед кожним учасником банківського ринку. Звичайно, іноземцям простіше – у них є тил у вигляді дешевих ресурсів. Але з іншого боку, у 70% тих транснаціональних корпорацій, які представлені в Україні банками-«дочками», теж є труднощі. Багато хто ініціював повернення коштів, які були інвестовані в Україну. Можна сказати, що ці банки не вибудовують довгострокових стратегій. Якщо говорити про банки з українським капіталом, то в майбутньому у них достатнє поле для діяльності. Якщо подивитися на проблему очима споживачів банківських послуг, то тут є психологічний аспект. Вважається, що великі міжнародні організації дорожать своєю репутацією, і вони не підуть просто так з ринку, не заплативши грошей вкладникам. На жаль, українські власники банків готові на такий крок як банкрутство. А «Промінвестбанк», «Надра» і «Укропромбанк» дуже сильно «підмочили» репутацію саме великим банкам з українським капіталом. Жоден банк не є настільки великим, щоб не збанкрутувати. Хочу підкреслити, що НБУ показав зважений підхід: створив інститут ліквідаторів банків, провів рекапіталізацію трьох українських банків. Залишилося невирішеним питання тільки з банком «Надра». Тут ситуація: «казнить нельзя помиловать» - питання тільки де в цьому випадку ставити кому? Звичайно, все це породжує у споживача недовіру саме до банків з українським капіталом. Адже, фактом є те, що жоден банк з іноземним капіталом під час кризи не почав процедуру ліквідації.