Як вилікуватися від... коханки!

Вона вам зателефонує: “Я маю сказати тобі одну річ...”. І замовкне. Поки вона сопітиме в слухавку, ваше серце тріпотітиме: “Кажи! Не муч!!!” - простогнете ви. Вона зітхне і промовить: “Розумієш, це – все”. “ВСЕ? - ваші очі округляться до діаметра прожекторів. – Як ВСЕ?”. “Милий, я нічого не буду пояснювати”, - пролепече вона ангельським голосочком.

Ви перебуватимете в затяжному ступорі, поки слухавка безсило не випаде з ваших рук. “Сучка! Лярва! Хвойда!” – добиратимете хаотично всі синоніми цього здавна шанованого в українському народі поняття, у думках прокручуючи записи останніх днів.

Перед вами миготітиме ліжко з її оголеним тілом, романтична прогулянка, ліжко, ще раз ліжко, знову...

У ваших вухах ще звучатимуть слова, проказані вам вчора на вушко: “Мавпочко, я кохаю тебе до божевілля! Коли тебе нема поруч, я завжди плачу”. Ваше волосся на грудях стане сторчма, ніби по ньому щойно пропливла її вміла рука.

Ви наберете її номер і проголосите гнівну тираду, що ви – не стара шкарпетка, яку можна засунути в шухляду; що це - жорстоко і підступно. Вона винувато мовчатиме. Ви знову кинете слухавку.

“Хай”, - злорадно думатимете, присідаючи в 63-й раз. – Все одно я вже тричі збирався її кидати і відіжметеся від підлоги в 49-й раз. – Боже, як я її ненавиджу!”.

Фізичні вправи трохи повернуть вас до життя, але робота падатиме з рук. Її образ, усміхнений і в сльозах, не ходитиме вам з голови.

У грудях давитиме, тиск і кислотність підвищаться, потенція упаде, волосся порідшає. Ви напишете їй сердиту есемеску, що, як останній бевзь, повірили в її почуття і впустили у своє серце. Вона відпише, що й тепер вас кохає. Але більше так не може.

Вам стане краще. Пульс врівноважиться, мочки вух порожевіють. Ви запропонуєте їй зустріч. Вона прийде сполохана й збентежена. Ви стискатимете їй руку і заглядатимете в очі, які вона перелякано опускатиме. “Що сталося?”, - випитуватимете ви. “Мені це боляче”, - пробелькоче вона. “Але ж учора це було найвищим щастям!”, - вигукнете ви на цілу кав’ярню .

Вона розплачеться і попросить у вас хустинку. Потім хустинку попросите ви. “Вона мені ще потрібна”, - зблисне вона білими зубками. “Мені теж”, - шморгнете ви носом.

Уночі ви погано спатимете весь час бачитимете її перед очима. Ось вона сміється своєю розкішною усмішкою з ямочками, ось кривиться, коли ви з неї кепкуєте, ось плаче, розмазуючи туш обличчям, ось дрібно тремтить в передчутті найвищої насолоди...

Зранку, невиспаний і роздратований, отримаєте від неї есемеску: “Щойно їхала в маршрутці з твоєю дружиною. Дурненький, таких красунь треба на руках носити!”.

“Ну що ж, – войовниче вигукнете ви. – “Ти сама цього хотіла!”. І натискатимете на клавіші свого мобільника: “Ти – зла і дурна! Моє серце – не футбольний м’яч”. Вона зішлеться на чудову погоду і запропонує прогулятися. Ваше серце оживе і радісно затріпоче.

Ви бродитимете по місиву глини і снігу, потім питимете чай у дешевому генделику. Вона знову плакатиме і витиратиме сльози вашою хустинкою. Ви дивуватиметеся з цієї істоти, яка не знає, чого хоче. Схоже, вона все ще вас любить. Але своїм чоловічим розумом ви не можете осягнути цього театру абсурду однієї актриси.

Ви знову погано спатимете. Ваші переживання накладатимуться на сльотаву погоду, нудну роботу, брехливу політику, безнадійний футбол – і в підсумку ви відчуєте себе пророком в єгипетській пустелі.

Наступного дня зайдете до колишньої коханки, з якою сексу вже нема, але залишилися розмови. Вип’єте пляшку дорогого коньяку і скажете, що думаєте про жінок. Вона підсовуватиме вам цукерки і дивуватиметься з НЕЇ. “Молода ще, – прорече філософськи вона. – З жиру біситься. Цікавих чоловіків значно менше за цікавих жінок”. Ця думка вдруге за день зігріє ваше змучене серце.

“А причин не було?” – чиститиме вона вам банан. “Не було”. “Тоді вона грає”, - почне лупити вам апельсин. Ви на мить остовпієте. “То вона хоче, аби я її відмовляв?”, - жалібно пробурмочете ви набитим ротом. “Ясна річ! Вона тільки цього й чекає”, - її пальчики вкладатимуть помаранчеві дольки до ваших уст.

“Після тебе важко когось подібного знайти”, - скаже колишня вам на прощання, одягаючи на вас пальто. В її очах ще світитимуться іскри невигаслих почуттів.

Удома ви поцілуєте дружину в чоло і поцікавитеся оцінками сина. (Зрозуміло, щоденник він “забув” у школі. Весь у тата!).

І третю ніч ви погано спатимете. Хоча, зрештою, це не матиме значення. В темряві вже розрізняєте предмети і даєте собі раду до ранку навіть без ввімкненого світла.

Під вашою лавочкою у парку ви ритуально спалите її фото, розтрощите дракончиків, баранчиків, сердечка, пір’ячка і решту дрібничок, які так колись зігрівали ваше велике серце, зітрете всі її есемески і виконаєте на попелищі дикунський танець перемоги.

Наступні кілька місяців кохатимете все, що ходить, дихає, має груди, випромінює біоструми, зволожується, пульсує... Ви кохатиметеся, наче кролик, якого рік тримали в камері-одиночці. Ви зневіритеся у жіночому роді і всім предметам присвоїте чоловічі закінчення.

Нарешті вийдете з кризи, хоча нагадуватимете себе колишнього, як телеграфний стовп нагадує дерево, з якого його витесали.

Але одного разу вона вам знову зателефонує: “Милий, я маю тобі сказати одну річ...”. І замовкне. “О, тільки не це!”, - завиєте ви вовком, заскиглите чайкою, закигичете лебедем, закурликаєте журавлем, заматюкаєтеся папугою.

“Так, саме це, - пролепече вона своїм ангельським голосочком. – Я багато про нас думала і зрозуміла, що помилилася”. “А-а-а!”, - ваш трубний голос прорве телефонні лінії в кількох місцях під землею, що спричинить міні-катастрофу на міні-АТС. Він рватиметься в небеса, долаючи земне тяжіння і стратосферу, поки не опиниться у вільному від жінок космосі.

Через кілька світлових тисячоліть він досягне найближчої зірки, як перше послання землян до своїх братів по розуму.

Олександр Гаврош, "Високий Замок"
"Тіло лучниці" Олександра Гавроша потрапило в "чудову сімку" за версією "Книжника-ревю"
В Ужгороді відбулася презентація збірки еротичних поезій журналіста Олександра Гавроша