Володимир Макогон об’їздив Угорщину та Румунію на велосипеді
57-річний Володимир Макогон із Хмельницького їздить на велосипеді. Потягом та автобусами пересувається, лише коли поспішає. Літаком ніколи не користувався.
— Не люблю техніку, яка робить сморід, — пояснює Володимир Іванович. На кілька днів він приїхав до Києва покласти гроші до банку.
Згадує, що першу подорож здійснив 1998-го. На велосипеді ”Україна” за півтори доби доїхав із Хмельницького до Львова, де раніше навчався в інституті на математика. Чоловік у потертій вигорілій куртці, благенькому діловому костюмі, через плече — сумка, набита картами різних країн.
— Від незвички так натер сідниці, що боком їхав. Коли додому повернувся, вночі кричав. Мати заборонила мені їздити.
1999-го мати Володимира Івановича померла від раку.
— Я вирушив у круту подорож обласними центрами, — показує карту. — Купив у знайомих за 120 гривень старий німецький велосипед із трьома швидкостями. Ночував на автобусних зупинках та в покинутих хатах. У містах не зупиняюся, бо людей боюся. Під Кременцем на Тернопільщині моросив дощ, я ліг у посадці, де тепліше. Проснувся від шурхоту, дивлюся — вовк. Я з переляку крикнув, і він утік.
Під селищем Виступовичі на україно-білоруському кордоні до Макогона причепився п’яний прикордонник.
— Був голий по пояс, на ”бобіку”, — сміється. — Каже: ”Ти вкрав цей велосипед. Чекай тут, зараз брать тебе будем”. Я прочекав на обочині до ранку, а потім поїхав до Київської області. Хотів через Білорусію виїхати на Чернігівщину. Але заблукав і опинився в Чорнобильській зоні. За день відмотав 200 кілометрів, аби швидше проминути.
2001-го Макогон за три тижні об’ їхав Угорщину та Румунію.
— Узяв із собою розкладушку, — каже. — Проїхав до Чопа, на кордон із Угорщиною. Прикордонникові, який трохи знав українську, заплатив дві гривні. Він мене пропустив. Ночував на кукурудзяному полі коло містечка Солнок. Прокинувся від тупоту: недалечко пробігли дикі свині, але мене не зачепили. Там на дорогах багато зайців і косуль. Вони людей не бояться, бо їх ніхто не відстрілює.
У місті Дебрецен побачив угорських повій.
— Такі страшні — мать моя женщина! — сплескує. — Я й безплатно не погодився б, а вони 20 євро просили за годину. В бюстгальтерах ходять, ділові, як дірєкторші.
До кордону з Румунією вів велосипед у руках, бо поламався.
— Прикордонники покрутили пальцем біля лоба і пропустили. У пункті обміну на кордоні приймали тільки угорські банкноти. Тому в Румунію я в’їхав без копійки. Їв сиру кукурудзу в полях і ягоди. Знайомі кажуть, що я рехнувся на старості літ. Я ще кудись поїхав би, але велосипед украли. У будні живу в Хмельницькому, а на вихідні приїжджаю в мамине село Юхимівці. Велосипед стояв у хліву. А ще вкрали тачку для гною.
Розказує, що квартиру в Хмельницькому купила колишня дружина.
— Жінка гарна, чорнява, з волоссям до плечей, але рехнулася на багатстві, — каже. — Ми познайомилися на київському пляжі ”Венеція”. Вона із сусіднього села. Пообіцяв їй приїхати в гості. Питаю в бабки при дорозі, де живе Марія Чайченко. Каже, не знаю такої. Я вже думав, надурила дівка. Іду, а Марія — мені назустріч.
За півроку закохані розписалися.
— Її батьки не хотіли мене, казали: ”Знайдеш собі кращого”. Але притихли, коли мені на заводі дали квартиру. Із меблів мали тільки розкладушку. Вагітна Марія спала в центрі, а я — на залізному рубчику. Потім купив у знайомого софу, але в ній завелися клопи. Дружину не брали, а мене сильно кусали.
1995-го померла теща Володимира. Після похорону на 8 років молодша Марія подала на розлучення.
— У неї з’явився дядько крутий, Іван Іванович, — Володимир піднімає комір куртки, бо йде дощ. — Він тримав палатки на базарі. Марія зробила на базарі кар’єру — торгувала дитячими речами, потім відкрила власний магазин ”Калина”. Нашу квартиру залишила собі, а мені купила в Хмельницькому. Поставила перед фактом: ”От тобі ключ”. Шо показательно, — піднімає палець, — коханець покинув Машу півтора року тому заради молодшої.
28-річний син Макогона Володимир — прикордонник, має доньку Аню. 22-річний Віктор навчається на економіста в Міжрегіональній академії управління персоналом у Києві.
— Племінник дружини вітав мене із днем народження, — каже з образою в голосі. — А сини — ні. Я сказав старшому, бо Вітя був ще малий: ”Ти знаєш, де мене знайти”. Заради стакана води, що мені на старість мають подати, не треба підтримувати стосунки.
Каже, мріє поїхати до країн шенгенської зони. Та на велосипеді туди не пускають.
UA-Reporter.com