Закарпатська "Бразилія" одержала вихід на центральну трасу

У Свалявському районі Закарпаття готовий до здачі в експлуатацію новий пішохідний міст через ріку Латорицю, який з'єднав присілок "Бразилію" з центральною трасою, урочищем Третій кілометер та заправкою. Його довжина 54 метри, ширина - 2,5 метра, вартість - 297 тисяч гривень.

Колись неподалік був підвісний, якого після чергової повені не стало. Люди з невеличкого населеного пункту, відрізаного від решти з обох боків швидкоплинними Латорицею і Вичею, залишилися сам на сам із своїми проблемами. Сільський голова Василь Мадяр взявся вирішити архіважливе для горян питання. Звернувся по допомогу до районної ради, райдержад-міністрації, заручився підтримкою окремих районних депутатів. Знайшлися гроші, які .забили" до районного бюджету і у такий спосіб узаконили зведення нової життєво необхідної гідротехнічної споруди. Замовили проектно-кошторисну документацію, затим знайшли організацію, яка знається на мостобудуванні. Приватне підприємство „Ліко" зобов'язалося не розтягувати строки зведення.

Кажуть, хто перейшов річку вбрід, той знає, яка там вода, бо найдовша дорога тоді, коли не знаєш, куди йти. Підрядна організація вже^мала певний досвід будівництва мостів', відповідні для того механізми. Але початок робіт затягувався через часті дощі, які підняли рівень води у Латориці і унеможливлювали виконання таких важливих операцій, як забурювання свай - основи мосту. Лише восени спеціалісти Стрийської фірми - ТОВ „Яролєв" спромоглися з усім цим впоратися. А з нового року роботи на будівництві вже пішли повним ходом.

Не все давалося легко - одна за одною виникали проблеми з матеріалами, необхідними для успішного ведення будівництва. Вирішували їх безпосередньо на місці. За виготовлення окремих деталей, які роблять конструкцію гнучкою, взялося приватне підприємство "Цанько", оскільки мало в наявності метал необхідної товщини. Зварювався міст на березі, що й передбачалося технологією, а тому обидві половини довжиною відповідно 30 і 24 метри п'ятидесятиметровим краном підняли на сва'і і там, безпосередньо на місці, з'єднали їх.

- Словом, - зазначає сільський голова Василь Мадяр, - на будівництво пішло десь 7 місяців. Ми профінансували 109 тисяч гривень з бюджету села, решту - 188 тисяч проплатила районна рада.

- До речі, цікава історія виникнення поселення. Побутує кілька версій походження його назви, але всі зводяться до однієї - заснували "Бразилію" заробітчани, які в пошуках роботи в XIX столітті змушені були емігрувати до Південної Америки. Не кожному посміхнулася доля на чужині. Котрим поталанило, поверталися додому із сяким-таким заробітком. Однак більшість грошей не мала і не могла купити наділи у Неліпині, а тому змушена була перебратися через Вичу на правобережжя ріки, яке майже впирається в гори. На ці землі ніхто не

претендував. Кажуть, першою тут була родина Брудняка, а її старійшину пам'ятають ще й тепер, хоча з того часу друге століття вже почало відлік.

Нині "Бразилія" розрослася, розширилася, старанням місцевої влади у присілок прийшла цивілізація. Вже завершується газифікація населеного пункту, прокладено понад три кілометри магістралей середнього і низького тиску. Блакитне паливо одержали більше, ніж вісімдесят будинків, що складає десь 90 відсотків від їх загальної кількості. Люди раді, що про них не забувають, дбають, самоврядні органи усіх рівнів проймаються їхніми турботами. Тому під час виборів кожен з власної волі приходить на дільницю, аби проголосувати, виконати свій почесний громадянський обов'язок, бо знає, що віддає голос за подальший розвиток демократії, за те, аби у незалежній, суверенній державі жилося краще, заможніше.

Тепер неліпинські "бразильці" вже мають два мости, дві важливі життєво необхідні артерії, які з'єднують їх з іншими населеними пунктами, зовнішнім світом.



Борис ІВАНЧОВ, м.Свалява