Старі-добрі вибори, або де ставити "галочку"?

Що ближчими в часі стають вибори, то менше у простого "смертного" електорату залишається шансів щось змінити. А тому будь-який аналіз вже наперед стає скоріше констатацією фактів і спробою використати черговий досвід аби виправити можливі помилки у майбутньому.

Виборчий фаст-фуд позбавлений будь-якої уяви. Все, що залишається виборцеві – сховатись за ширмою на виборчій дільниці і поставити галочку супроти назви політичного угрупування, за яким лежать тонни рекламних проспектів, години політичних роликів і одне, два обличчя, що цю партію представляють. Але ж це не все – партія містить безліч людей, про яких ми часто можемо нічого й не знати, і обираючи їх до влади чи можемо ми бути впевнені, що ці люди знають про проблеми нашого регіону, чи відповідають вони нашим політичним стремлінням, і чи це саме ті люди, яких ми хотіли б бачити в Раді.

Вже вдруге після виборів 2006 року Україна голосуватиме за закритими виборчими списками. Ще напередодні парламентських виборів 2006 всі, кого ця тема стосувалась і хвилювала, сперечались з приводу введення пропорційної виборчої системі "жорсткого типу". Дуже проста у використанні, ця система нажаль не відноситься у повній мірі до "простих, але геніальних".

Принцип пропорційної системи такий, що виборець по суті не знайомий зі своїми потенційними обранцями Це розриває зворотній зв’язок депутата з виборцем і фактично позбавляє останнього відповідальності за свої передвиборчі обіцянки.

Обираючи партію "гуртом" за пропорційною системою, виборець втрачає право проаналізувати політичну силу не за загальними гуслами та обіцянками, а за складом людей. А тому до парламенту потрапляють люди, далекі від уподобань та політичного смаку виборця. Врешті за списками партій проходять кандидати, ідеологічно далекі прихильникам цих партій. Згодом вони відмовиляються виконувати програму, з якою йшли на вибори.

Закритий список кандидатів затверджується партією чи блоком, і порядок в ньому не змінюється після голосування. Таким чином виборець значною мірою позбавлений можливості впливати на кінцевий результат виборів – список обраних депутатів.

Але й це ще не все – оскільки кількість мандатів, отриманих партією, пропорційна кількості отриманих голосів, мандати надаються кандидатам за порядком розташування у списку. І ось тут починаються реальні вибори. І навіть не просто вибори - а торги. Адже поміркуйте – чим ближче кандидат у депутати до номеру 1 у виборчому списку – то більше шансів для нього пройти відсотковий бар’єр. І починається розпродаж місць.

Зрештою місця VIP вже розпродані і аукціон переходить у більш тихе й у грошовому сенсі мирне русло - тепер головне прорахувати шанси друзів і ворогів і вчасно змінити табір. Що ближче місце до кінця списку – то дешевше, проте й на такі є охочі. А чим вже та партія займається, і куди в результаті "відправлять" перебіжчика – не так важливо. Головне не втратити місце на бенкеті. І хоч як не сумно, але так у результаті й трапляється.

Проте не все так погано у нашому домі. Пропорційна система мала свої переваги на виборах 2006 року, бо дала слабшим партіям можливість просунути своїх представників до парламенту. Коли політичні партії є слабкими, пропорційна виборча система необхідна для того, аби формувати представницькі органи відповідно до реальних інтересів виборців, але зробивши своє діло вона вичерпалась. Наразі всім стає зрозуміло, що трійка безперечних лідерів вже сформована, і велика кількість пертій не веде до "демократичної рівності" а лише заплутує електорат у великій кількості кольорів та блоків, що у свою чергу не можуть сформувати парламентську більшість. Пропорційна система потрібна для пропорційного представництва, але закриваючи списки партія забуває про забезпечення представництва за ґендерною ознакою, представництва національних меншин, регіонального представництва.

Як результат ми отримуємо уряд сформований за порядковим номером, та не за якістю, що не здатний до формування ефективної і стійкої парламентської більшості. Доказ цьому – ВР попереднього скликання.

На сьогодні пропорційна система, якщо й витримує таку-сяку критику, то закриті списки – це є повний провал. Який, сподіваємось, буде врахований, і відповідно змінений з розрахунку не економічної привабливості мандату, а інтересів і політичних вподобань електорату.

Щоб уникнути очевидних недоліків пропорційної системи, не варто принципово змінювати систему виборів, але врахувати необхідні напрями модифікації виборчої системи закритих партійних списків в єдиному багатомандатному окрузі.

І перше – відкрити списки. Варто надати виборцю право голосувати не лише за партію чи блок, але і за окремо взятих із цих списків одного або декількох кандидатів, відзначивши їх за шкалою довіри.

Друге – наблизити виборців до формування парламенту майже "поіменно". Один з прийомів, який використовують в країнах Західної Європи – проставляння виборцем у клітинці проти назви партії плюсика або номера кандидата, якого той підтримує.

Така система голосування може здатись досить складною у технічному плані (величезні бюлетені, складність у підрахунку голосів і т.п.), але фахівці та досвід інших держав вказує на протилежне. Зрештою чи не кращим буде навіть такий складний варіант, якщо вже "проста і геніальна" одна єдина галочка не виправдовує народних сподівань.

Тож залишилось вже дочекатись проведення цьогорічних вибрів та врахувати помилки системи і побажання виборців хоч у цьому скромному але важливому питанні – народному праві на прозоре та відкрите обрання уряду.



Ганна КИСЛИЦЬКА, INTV