Чому закарпатські дороги — це яма на ямі?

...Нещодавно один з жителів Рахівського району здійснював ремонт будинку, заодно вирішив облаштувати ще й подвір’я.

«Непогано б усе засипати, а ще краще заасфальтувати», -- розмірковував горянин. Неподалік села якраз ремонтували автодорогу. Недовго думаючи, він подався до людей в оранжевих спецівках...
Не раз доводилося чути від керівників організацій, які відповідають за стан автомобільних доріг, про катастрофічну нестачу коштів. Сперечатися, мабуть, не варто, адже грошей справді не вистачає ні на прокладання нових, ні на ремонт уже існуючих шляхів. Хоча виникає резонне запитання: чи завжди виділені кошти на ці потреби використовуються ефективно? Про це не раз йшлося у засобах масової інформації, чимало публікацій та відеоматеріалів міститься і в Інтернеті. Навіть існує багато анекдотів на «дорожню тему».
Нещодавно один з жителів Рахівського району здійснював ремонт будинку, заодно вирішив облаштувати ще й подвір’я. «Непогано б усе засипати, а ще краще заасфальтувати», -- розмірковував горянин. Неподалік села якраз ремонтували автодорогу. Недовго думаючи, він подався до людей в оранжевих спецівках. Поділився з ними своїми намірами, поцікавився, чи можна було б придбати кілька тонн асфальту. І все -- дорожники радо погодилися вирішити проблему чоловіка, правда не задарма. Хоча обмовилися: без відома «старшого» не можуть це зробити. Довелося сільчанину втрясати справу з одним із керівників дорожньої фірми. Зійшлися на тому, що за 2200 гривень йому завезуть три тонни асфальту. Очільник дорожників виявився людиною слова: під вечір вантажівка з «товаром» прибула за вказаною адресою. Господар хотів якнайшвидше розвести асфальт по подвір’ю, щоб той не застиг, тож найняв кількох односільчан. Та їм довелося раптово припинити роботу, бо на обійстя навідалися співробітники рахівської міліції.
Звичайно, жодних документів на придбаний асфальт у хазяїна не було. Тому він зізнався, що придбав його «начорно» в дорожній фірмі.
За словами помічника начальника по зв’язках з громадськістю та ЗМІ Рахівського райвідділу УМВС Олесі Чайковської, слідчий цього підрозділу вніс згаданий факт до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відкривши провадження за ст.191 ч.2 ККУ «Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем». Такі дії караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той же термін…
Це лишень один випадок із сучасного життя. Але він, як не прикро, далеко не поодинокий. Трьома тоннами недешевої продукції усі ями не залатати, та певний відрізок дороги добротно зробити можна. А так хтозна, скільки тих тонн розповзається невідомо куди, розчиняючись у безгосподарності і зловживаннях…
Можливо, подібні ситуації є однією з причин того, що часто ями на дорогах засипають різними сумішами, зокрема, відсівом. Звичайно, при будівництві шляхів чи ремонтних роботах існують певні технології, досконало відомі тільки фахівцям тієї справи. Однак іноді й неозброєним оком видно, що все робиться ніби навиворіт, хіба що для замилювання очей. Автору цих рядків довелося стати свідком досить дивної діяльності дорожників. На трасі Київ – Чоп, на межі Воловецького й Свалявського районів, ранньої весни вони без будь-якого трамбування закидали ями рідким глиноземним розчином, який тут же вичавлювався вантажівками, що проїжджали дорогою. До того ж, проводилися ці дорожні дива у неділю. На запитання: «Що ж ви робите, нехристи?», -- дорожники спокійно відповіли, що таким чином «асфальтують» трасу, а всі «деталі» цього ремонту може розтлумачити обласне начальство, яке видає подібні вказівки. Відібравши у поліетиленовий пакет зразок цієї суміші, наступного дня я подався за поясненнями в обласний автодор. Уже розмірковував, як переконливо «наїду» на дорожників. Сподівався на заперечення з їхнього боку. Яким же було моє розчарування, коли почув з уст одного із керівників фірми (ніби начальника лабораторії), що це відсів і ним насправді засипають ями, аби вони так швидко «не розросталися». Його гаряче підтримували ще кілька осіб, працівників цієї фірми, які зібралися перед дверима начальника перед нарадою.
Мені довелося хіба що безсило опустити руки – навіть не виправдовуються, як мовиться, все згідно з вимогами чинного законодавства. Скільки таким чином можна зайво списати матеріалів, пального, грошей на зарплати, мабуть, ніхто не дасть конкретної відповіді. Зрештою, кожен з нас як платник податку має право поцікавитися, куди ж ідуть наші гроші, якщо більшість доріг, особливо другорядні, -- це яма на ямі.
Михайло ПИСКАЧ, «Відомості міліції»