"Хунгарікум" по-угорськи

Локомотивом економіки називають туризм в Угорщині - прибутки від нього становлять майже 10 відсотків ВВП. Щороку гості залишають мадярам понад 3 мільярди євро. Іноземних туристів приваблює не лише перлина Дунаю - Будапешт, а й численні курорти на термальних джерелах, зльоти кіннотників з екзотичним кінним конкурсом краси у Сильвашвароді, свята "бичачої крові" в центрі виноробства Егері і "Літо класичної музики" в палаці графа Естерхазі у Фертоді, угорському Версалі... Дедалі популярнішим стає і сільський
туризм.Не обов'язково ходити далеко



"Якщо вам остогидли смог, штовханина, досягнення цивілізації, домашні клопоти, співи замкнених у клітку птахів - біжіть якомога далі від

повсякденної метушні, буденних турбот! Вдихніть волі! Разом із сім'єю, друзями здійсніть прекрасну мандрівку, познайомтеся зі світом природи! Не обов'язково ходити далеко, зовсім близько ви можете поринути у сільське життя, пізнати традиції, нашу культурну спадщину і, не в останню чергу, гостинність людей провінції", - такими заохочувальними словами звертається до читача одне з видань Всеугорської спілки сільського туризму.



Цей вид відпочинку в країні сягає своїм корінням 30-х років минулого століття - ще тоді тисячі родин здавали кімнати й надавали послуги гостям.

Існував широкий громадський рух, заохочуваний державою, що надавала пільгові банківські кредити. Складалася певна інфраструктура туристичного сервісу: практично в кожному селі було по кілька кафе чи ресторанів, налагоджувалися зв'язок і транспортний рух, прокладалися туристичні

маршрути. А от після Другої світової війни угорцям було не до туризму: вони заходилися будувати розвинений соціалізм. Знову згадали про нього

наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років, узявши за взірець західноєвропейські країни, де сільський туризм вважається малою галуззю

сільського господарства. Завдяки йому має роботу маса населення в провінції, та ще й зберігаються місцевий колорит, звичаї, культура. 1989

року було створено Всеугорську спілку сільського туризму, яка, вважаючи такий вид діяльності ефективним підприємництвом, взялася відроджувати давні традиції. Дуже популярними посібниками для сільських газд стали перевидані брошура "Приїздіть у моє село" і підручник "Як приймати гостей на селі" (вони вперше побачили світ ще в 30-ті роки). Почали розробляти уніфіковані каталоги більш як 20-ма мовами, сертифікати "Чистого зеленого туризму" - на зразок готельних зірочок вони мають 1, 2 або 3 зелені гілочки (залежно від якості місця відпочинку - будинку, подвір'я, природних умов). Для популяризації сільського туризму організовували конкурси "Кращий лист міському мешканцю від селянина про своє село", "Кращий лист-відгук тих, хто відпочив на селі".



Останніми роками в умовах посилення конкуренції Угорщина намагається пропонувати такі туристичні продукти, у яких природні красоти, ресурси, а

також розвинута інфраструктура максимально доповнюються й підсилюються віковічними традиціями, створюючи своєрідний угорський ексклюзив - "хунгарікум".



Що таке "хунгарікум", перед поїздкою до сусідів пояснила керівник інформаційного представництва "Угорщина-туризм" Світлана Кабиш:



- Це насамперед туризм балатонський - за сезон помилуватися найвідомішим і найбільшим у Центральній Європі озером Балатон приїздять близько 1,2 мільйона відпочиваючих угорців і гостей з-за кордону. Це і сільський, фермерський туризм, і винний (спеціальні тури виноробними районами країни), і кінний (створено навіть Всеугорську спілку кінного туризму та Національне

товариство кінного маркетингу). А ще діловий, конференційний, мисливський...



На останньому, популярному здавна (ще два століття тому полювати до Угорщини приїздили австрійські монархи), зупинимося детальніше.



Як "присягають" мисливця



Мисливський туризм нині набуває наче другого дихання - самих лише мисливців-іноземців понад 20 тисяч щороку відвідує країну.



- Їхню увагу насамперед привертає те, що угорська порода дичини - козулі, олені, лані - одна з найкращих у світі, -- з гордістю каже фермер "Мисливського саду" з Нодьворшані Пейтер Тушан. - Не випадково трофеї, добуті тут, ціняться надзвичайно високо. Саме на території мого

господарства було вбито муфлона-рекордсмена з рогами завдовжки 104 сантиметри. У Гутівському лісництві на місці загибелі лані з найбільшими на

сьогодні в Угорщині рогами встановили пам'ятний стовп, біля нього неодмінно прагнуть сфотографуватися туристи, надто мисливці. Оригінали рогів-рекордсменів не дозволяється вивозити з країни - вони зберігаються в Будапешті, у Музеї сільського господарства Угорщини. А для тих, хто вбив звіра, виготовляють точну копію трофея (за неї щасливчик платить лише 20

відсотків ціни). Ще дві такі копії передаються мисливському господарству.

Вручаються також спеціальні медалі. Іноземців приваблює велика кількість й іншої дичини, пернатих, а також те, що її можна відстрілювати чимало, до того ж за порівняно невисокі ціни. Не кажу вже про рівень послуг, який постійно поліпшується...



У цьому переконуєшся буквально в кожному господарстві. Скрізь капітально відреставровано старі або споруджено нові "будиночки мисливця" - звісно, з усіма зручностями. Стіни завішані дробовиками, патронташами, ріжками, мисливськими трофеями. Гостям пропонують національні страви та напої (неодмінно грушеву паленку), вони можуть придбати сувеніри. Іноземці у захопленні й від самого ритуалу полювання - його суворо дотримуються. Після вдалої мандрівки зі зброєю запалюють вогнище, навколо якого колами

викладають добутих фазанів, копитних та інших звірів. Мисливці шикуються в ряд і знімають капелюхи, віддаючи у такий спосіб шану вбитій дичині.

Великому звіру кладуть до рота зламану гілочку - як останню їжу. Гілочку, вмочену в кров того ж кабана чи оленя, втикають у капелюха того, хто вбив його: він має носити її весь день, аби всі бачили щасливчика. Якщо хтось уперше в житті добув здобич, його посвячують у мисливці. Ритуал жартівливий: винуватець лягає на вбитого звіра і старший на полюванні злегка б'є його прутом - "присягає", як кажуть мадяри. Завершується дійство

святковою вечерею з жартами та сміхом.



Перш ніж здіймати рушницю



Право полювати в країні мають особи, яким виповнилося 18 років. Обов'язковими є іспити з правил поведінки зі зброєю та з теорії і практики

стрільби. Придбавши нову рушницю, власник одержує дозвіл на користування нею впродовж десяти років, а потім через кожні п'ять років проходить

техогляд стану зброї. Усі бажаючі можуть навчитися гри на мисливському рожку - для них влаштовують спеціальні курси. Колективне полювання на одній

території дозволяється лише раз на рік. Першочергову увагу приділяють відтворенню та збереженню оптимального поголів'я звірів і птахів. Кожен мисливський колектив має 10-річний план - відповідно до таксації знає, скільки повинен виростити і скільки може відстріляти дичини. Затверджують плани в міністерстві сільського господарства. На кожен вид встановлюються певні ліміти.



- Від 1996 року, коли було прийнято закон про мисливство, у державі діють жорсткі вимоги щодо полювання, - пристає до розмови колега Пейтера Лайош Гойду, директор АТ "Нірердів". - Відтоді і аж до 2002 року не дозволялося, скажімо, здіймати рушницю на оленя: поголів'я було дуже підірване. Тепер уже, завдяки селекційній роботі, відновили. А от кількість дрібної дичини ще не досягла того рівня, аби на неї дозволили полювати. Практикується інтенсивне утримання звірів у вольєрах, там їх підгодовують, дають разом з

кормами біологічні добавки, які впливають на ріст, глистогінні тощо.

Зменшується шкода від потрав селянських посівів, молодих насаджень.



- У користуванні мого лісництва, - це вже знову Пейтер Тушан, - 7 тисяч гектарів мисливських угідь, із яких лише 1 тисяча - державні, решту

орендуємо у приватників. Із господарями укладаємо договори, в яких передбачаємо плату за землю, де буде організовано полювання, та за шкоду, яку може завдати звір. Відстрілюємо стільки копитних, скільки з'являється приплоду - у середньому 200-220 голів ( є солідні господарства, де беруть

за сезон і по тисячі звірів). За кожну відстріляну велику дичку перераховуємо до державного бюджету по 1 тисячі форинтів, за малу - 100 форинтів. Перед виходом на полювання і після нього записуємо до журналу години початку та закінчення, місце дійства, хто брав участь, кого та скільки відстріляли, куди продали здобич і номер накладної, а також номер пломби. Останні видають у мисливських управліннях разом з лімітом на певний

вид звіра - їх одразу прикріплюють до ноги вбитого звіра, номер фіксують у журналі обліку і повідомляють в управління (там у разі потреби завжди можна одержати підтвердження, що тварину добуто не у браконьєрський спосіб).

Окремо обліковуються трофеї - їх раз на місяць веземо в Ніредьхази в управління, спеціалісти оцінюють кожен і нумерують. Іноземним туристам їх оцінюють відразу, складаючи відповідні акти...



Одне Гутівське лісництво від мисливського туризму одержує за рік у межах 20 мільйонів форинтів - це майже 35 відсотків усіх надходжень (решту дає деревообробне господарство). У цілому по країні прибутки від туризму (у тому числі й сільського та мисливського) сягають близько 10 відсотків ВВП.

Мадяри сподіваються, що прибутки зростатимуть. І небезпідставно - зростає ж бо потік туристів. А ті, звісно, їдуть туди, де на них чекають, де їм надають найрізноманітніші послуги, де для них створюють найкращі умови.

Їдуть до країни, яка, за словами Світлани Карбиш, тільки на розширення бази сільського туризму щороку вкладає сотні мільйонів форинтів.



Таку б увагу туристичній галузі та в Україні!



Микола ПУГОВИЦЯ, "Урядовий кур'єр", Київ-Ніредьхази-Дебрецен-Будапешт-Київ





UA-reporter.com