Людина вищого служіння

Те, що отець Митрофан (Шимон), архімандрит Свято- Покровського чоловічого монастиря в Закарпатському селі Ракошино, покликаний Богом – не викликає сумніву ні в кого:

ні в тих, хто перший раз переступає цей поріг, ні в тих, що сюди приїздять часто, бо вже мають потребу у молитві. Зрештою, усі сходяться на тому, що о.Митрофан – унікальний чернець: стриманий, праведний, з добрим серцем та твердої віри. Уже першого погляду ти йому віриш. Чи не тому наша малеча так покірно стоїть на його молитві і чекає благословення.
«Віра – велика сила. Вона здатна розвергнути гори,- каже він і згадує один із сотні подібних випадків. - Якось прийшла молода жінка та й розповіла, що «з чоловіком вдалося облаштували життя успішно, та не дав Бог дитинки. Від нервів у неї почало випадати волосся».
Отець Митрофан, звісно, вислухав жінку, помолився над нею біля чудотворної святині – єрусалимської ікони Божої Матері і сказав:» Віруй і Бог зробить чудо». На що вона відповіла:» Якщо так станеться, я допоможу монастирю».
Минав час. Одного дня ця жінка приходить до о. Митрофана і каже: «Я народила!»…
Свідчення чуда віри –вражаюче. Наступне також б’є в серце.
Молоде подружжя з Івано-Франківської області створило сім’ю, привело на світ прекрасну донечку Соломійку. Одного дня чоловік сухо заявив, мовляв, іде з сім’ї, бо покохав іншу. Впала, бідолашна, на коліна, зловила його за ноги і заголосила, куди мені з дитиною? Він переступив її, як поліно, і заявив: я не буду з тобою жити. Грюкнув дверима і пішов у ніч. Після тривалих перемовин, які вела з ним вся родина, він згодився приїхати в до отця Митрофана. Монах помолився над подружжям, дав кожному по перстеню із срібла і поблагословив на дорогу. Через деякий час у сім’ю повернулися спокій, любов, злагода. З тих пір молодий чоловік щоранку, дивлячись на сплячих і щасливих «своїх дівчаток», має страх, що міг їх втратити. Та збирається приїхати до о. Митрофана, щоб подякувати за труди. Молодий батько і чоловік переконаний:саме молитва врятувала його шлюб. Зрештою, Христос сказав: «За вірою вашою буде вам».
Інша сім’я потрапила у фінансові проблеми, бо родич, що потребував допомоги, у підсумку «кинув їх на гроші». Сума була не підйомною для людей, то ж ті з відчаю приїхали до о.Митрофана, розповіли про свою біду, звісно, плекаючи надію на Божу поміч.
Монах вислухав людей, поблагословив, запевнивши: «Бог нікого не залишає в біді». Уже дорогою додому сталося непередбачуване: зателефонувала дружина « героя» і пообіцяла занести частину грошей. Усі остовпіли, оскільки вже і не сподівалися.
«Життя завжди дає випробування. Та Господь сказав: «Якщо хочеш отримати благодать, наблизься до Мене», - каже о.Митрофан.
Так, часто-густо сама людина не здатна знести тягарі судьби, бо вони бувають дуже тяжкими. А тому, за настановами о.Митрофана, треба шукати підтримку в духовного наставника. Сам він став таким для багатьох жителів не тільки Закарпаття. До нього приходять з різних куточків України, закордоння, у т.ч. й високі посадовці. Бо має силу протистояти злу, біді. Черпає її у молитві, як у джерелі.
Тому при монастирі діє велике господарство, де є присадибна ділянка, сад, корови, вівці, а звідси – власного виробництва натуральне м’ясо, молоко, творог. Крім того, тут мешкають рідкісної породи кури, лебеді, а віднедавна – молоденькі козлики. Є також своя міні-пекарня, де випікають хліб і проскуру для Святого Причастя. Та чи не найбільше вражає 31-метрова дзвіниця, що своїми мелодіями кличе до Господнього місця щодня. І, звісно, унікальні бісерні, вишиті руками самих монахів, святі ікони. Це щось неймовірне - чоловічі дужі руки здатні на такі витончені художні роботи - калап долів! На виставках ці роботи мали б великий успіх. Однак монахи не ставлять собі за мету демонструвати свої таланти.
«Ісус Христос постійно згадує різні професії. Він говорить про працю сіяча, слуги, купця, рибалки та працівників у винограднику. Ми працюємо й користаємо плоди своєї праці і з дорогою душею ділимось ними з іншими», - каже о.Митрофан.
- Як встигаєте? - запитуємо. О.Митрофан лагідно посміхається і просить не применшували промисел Божий, бо все довкола, стверджує він, – з Його волі. І, перехрестившись, додає :»Слава Господу за все».
- Приїжджайте ще, я ваших маленьких діточок на ослику покатаю, - каже монах, кроплячи свяченою водичкою чотирьохрічного Владічка та дворічну Соломійку. Вони від водиці закривають оченятами , але їм так сподобався густий дощик, що підставляли обличчя ще і ще. На ходу їдять святу проскуру чи то маленькі хлібчики і цілують одну за одною ікони.
Відкланялись від святині, подякували Господу за надану можливість помолитись у ній та смиренно схилили голови, очікуючи на благословення о. Митрофана. Він, як мовиться, на ходу благословив нас, віддавав розпорядження монахам, майстрам, вітався з прихожанами і встигав відповідати по мобільному телефону. Унікально.
Подумалось: саме такі ченці є світлом , розумом, серцем світу. Саме такі здатні проповідували Слово Боже так віддано, що хочеться слідувати за ними і приходити до святині знову і знову, щоб долучитись до Благодаті, яка присутня тут, у Закарпатському Свято- Покровському чоловічому монастирю, направду.

Наталя та Владислав Сатмарі