Папороть ще цвіте у Карпатах...

Близько двадцяти років промайнуло від тієї днини,як познайомився з ужгородським митцем Василем Вовчком.Не пригадую жодного приїзду у Закарпаття, щоб не відвідав творчу робітню художника. І кожного разу приємно - змістовна розмова, присмачена ароматом кави по-закарпатськи.

Навесні 2013-го, прямуючи по одній з вуличок старого Ужгорода, ледь не наштовхнувся на Василя! Ця зустріч наповнилася тривалим,цікавим спілкуванням. Отже, мова йтиме про творчість непересічного закарпатського живописця.
Народжений у гірській частині Закарпаття з дитячих літ блукав у горах,полюбив їх до глибини душі.
Відчув і ввібрав у себе вічну,непроминальну красу і велич Карпат.Память митця до сьогодні зберігає вперше побачену,розбурхану стихію –бурю у горах,ураган-вітровій,потоки води,які мчали згори додолу,побачене викликало сплеск дитячих емоцій.У девятому класі йому випала щаслива нагода спостерігати за тим,як пише картину Шолтес.Не без впливу відомих живописців Закарпаття, почав знаходити свої краєвиди природи і переносити побачене на полотно.Послухаймо самого художника:
«Глюк, Контратович, Микита, їхня творчість не чужа мені.Як побачив одну з картин авторства Ф.Манайла, пригадав, як у дитинстві ніс на руках ягнятко…» Це не просто спогад,це радше-момент пробудження памяті.”З далеких літ дитинства проніс до нині,-оті садки,дерева у лісах,навіть присмак фруктів пригадую», - ділиться думкою Василь.Він ідентифікує себе як закарпатського живописця.
Йому близькі,рідні слова народного художника України Юрія Герца:»По картині має бути видно, яка земля народила художника.»Він дуже любить ліс,це не тільки територія туристичних походів, чи збирання грибів.Ліс- це не кубометри майбутніх дощок. «Від перебування у лісі - отримую радість, яка наповнює все моє єство.Ця радість з роками не зникає,а навпаки…»,-продовжує розповідь художник.
Як на свій вік, Василь Вовчок видається зовсім молодою людиною,певно,завдяки легкості рухів,швидкості реакції,спраги до нових знань,жвавому погляду з блиском у очах. Доволі часто виїжджає за межі нашої держави,але ненадовго,бо неохоче перериває свою інтенсивну, творчу працю.А те,що Вовчок невиправний працелюб,в Ужгороді відомо багатьом.Окрім того,він переконаний оптиміст.» Мені навіть здається,що таких оптимістів як я,не так і багато серед українських художників,» - стверджує митець.
Усі природні ландшафти це втілення гармонії,симетрії,чарів природи.Краса рослини-не лише стовбур, крона,листя,або квіти.Це значно більше-утаємниченість,яку може примусити завмерти на мить, лише маляр-митець.Тільки геопсихічно адаптований українець здатний відчувати і пишатися красою свого національного ландшафту.Таким чином,кожен автохтон милується своєю землею,її краєвидами.

Ледь не усі японці завмирають у ранковому захопленні перед божественною горою Фудзі,а корейці - перед ранішнім ,трохи імлистим,спокоєм своєї землі,усі вони залюблені у природний ландшафт, він є для них найвищим втіленням краси.Українець пишається Дніпром,древнім Києвом,Карпатами, Тарасовою горою.Було б чудово,якби кожен із земляків за своє життя зміг побувати бодай один раз — на Говерлі,у Каневі,якщо вже не на вершині гори,то хоч біля підніжжя…
Відтворюючи природні фрагменти,митець пропускає крізь себе велику красу і гармонію природи.
Тому він несе чималу відповідальність,бо повинен,не тільки відчувати естетичні засади,такі як, - контраст фарб,пропорцію.Йому бажано володіти тонким відчуттям національного смаку. Тільки через духовне розуміння естетичного,дається художнику утаємничене для інших,психоетнічне відчуття природи.
Українському природному пейзажу властиві яскраві і м’які барви,для українських художників характерна мрійлива сентиментальність.Пейзажі Василя Вовчка є підтвердженням цих слів. «Поєднання кольорів у природі дуже різноманітне і фантастичне:що здатна поєднати природа, не завжди вдається зробити людині.Навіть гротескні колірні поєднання у тропічних птахів завжди природні,а як незвичайно поєднані кольори метеликів та коралових риб.Важко навіть уявити, як вони могли так досконало поєднатися без цілеспрямованого підбору.Але це реальність- їх поєднала природа.Тому,думаю,що очима художника Всесвіт милується собою,»-говорить художник, відштовхуючись від своєї концепції бачення,розуміння,сприйняття світу і природи.Так,дійсно, природа щодо поєднання кольорів,здійснює це своїми ледь вловимими нюансами,м’якими різнобарвними переливами.У природи немає гірших,або кращих кольорів.Мабуть,як і на роботах Вовчка,жовтий колір- теплий і ніжний,бузковий-вишуканий,світло-синій,нагадує про небесні простори,зелений-колір врівноваженості і надії.
При одній з попередніх зустрічей,митець розповів мені про дивне,рідкісне явище,яке деколи трапляється у його житті. В кольорових снах ,він бачить фрагменти карпатських краєвидів, потім, раніше,чи пізніше,вони являються йому у реальному житті.Це ще одне джерельце,з якого народжуються нові картини.Подібне явище відоме в історії.Зокрема,відомий письменник-фантаст Говард Лавкрафт надавав величезної ваги снам,та зауважував,що герої багатьох його творів наснилися йому. Цей письменник у окремих випадках у незбагненний спосіб передбачував серйозні археологічні відкриття,можливо,у снах мав рідкісну здатність зазирнути у майбутнє.
У творчому доробку автора э цікава картина «Папороть». Гущавина карпатського лісу, яку пронизують тонкі сонячні промені,зарості папороті, велетенські…Може, якщо і цвіте папороть,то у карпатських горах.
Річ у тім,що звичайна,пересічна людина майже цілковито складається з нездійсненних можливостей.Така людина надто боязка,щоб зробити спробу виявити себе.Вона віддає перевагу затишку власного житла.Спробувати пізнати світ,природу,самого себе,є одним із завдань митця, це бажання здійсненне.Живописець,на думку Василя Вовчка,в якомусь розумінні вчитель.
Бо вчить побачити те,що для інших є непомітним.Спостережливість у житті впливає і на манеру живописання, бо звертає чималу увагу на деталі.Вони виконують дуже важливі функції, оскільки пов’язуються не тільки з сюжетною канвою, композицією, а й з смисловим наповненням твору.
У хвилини відвертості неповторний Григір Тютюнник зізнавався:» Я з своєї землі ніколи не зміг би повіятись десь по світах,навіть якби тут нестерпно пекло.Ні,ні,знаю,що поза оцим моїм шматком планети мене нема.»
Василя Вовчка поза Закарпаттям уявити неможливо…

Андрій Будкевич