Різдвяна літургія любові

...А вже під мурами храму великолазівські маленькі діточки та старші учні місцевої школи зі знаменням Христовим та білими хоругвами схвильовано вітали свого преосвященного душпастиря.

Незважаючи, що літургія відбулася просто неба після пекучої святвечірньої морозної ночі, тепер сонце всміхнулося особливо лагідно і радісно - так, що аж посміхнувся до нього єпископ, рішуче відмовившись від запропонованих йому рукавиць перед самим богослужінням.

- Гріє мене любов Ісусика до нас і наша до нього! - сказав Мілан Шашік, обвівши ніжним батьківським поглядом усіх присутніх, від якого повіяло святістю. В процесі богослужби відчувалося, що такої урочистості у Великих Лазах ще ніколи не було. І яскраве сонце, і чисте синє небо, й літургійний спів проймали душу й серце настільки, що в багатьох очах світилися сльози. Особливо після зворушливої обнадійливої проповіді єпископа про віковічне вселенське значення Різдва Христового і мучеників за віру в його божественну правду та ідеали рідного народу.

Після Причастя й завершення Літургії письменник Юрій Шип прочитав свій зворушливий вірш "Прощальне віще слово", присвячений пам'яті останнього пароха греко-католицької церкви у Великих Лазах Михайла Зуровчика, котрого в 1949 році сталіністи прямо зі Служби Божої (на якій він ще встиг виступити з проповіддю) відправили на каторгу в Сибір.

А потім були квіти, колядки для Архієрея (ще й з нагоди річниці його єпископської Хіротонії, уділеної його святістю Іваном-Павлом II в Соборі святого Петра в Римі 6 січня 2003 року), святкові презенти для гостей, розмови, сподівання, смутки й радості навколо долі церкви в нашій державі.