Її символ – вітер

Про Марію Повч – угорське містечко у родині чули змалку. Там є монастир з церквою, куди їздив із сім’єю наш дідко – Андрій Бідзіля, тодішній Арданівський сільський голова, що на Іршавщині, на празник Пречистої через Берегово. Як згадує його наймолодший син - вуйко Павло, якому виповнилось благословенних 75 років, їхали вони у святковій бричці на міцних колесах, у яку була впряжена двійка коней. Будучи непосидючим хлопчиком, він час від часу біг поруч з бричкою та придивлявся до всього: до пишногривих, що погойдувались з боку в бік, до людей, які цілими процесіями йшли пішки з павісами чи то фамами, до річки Вірка (ліва притока Серні, басейн Дунаю – авт.), котра мандрувала разом з ним. Люди на ходу молилися, співали пісень на честь Марії Повчанської:
"Повче граде веселися,
Тобі благодать явися...».
Діставшись святого місце, багато жінок ставали перед ворітьми на коліна і так прямували до церкви. Добре пам’ятає святу ікону Богородиці, до якої мати підносила його, промовляючи: убережи. Відбувалося велике урочисте Богослужіння, під час якого священики брали до сповіді, причащали, мазали миром. По його завершенню батьки купили два великі образи і привезли додому, де знаходяться й донині. На одному з них – Пречиста в розкішному вбранні та намистах, на іншому – її син Ісус. Усі найважливіші молитви родина проводила саме біля них.
- Люди розказували, що образ Пресвятої в Повчі плакав декілька разів у різні роки, - розповідає вуйко. - Одні тлумачили це як добрий знак, інші - як попередження про біду. З огляду прожитих років, мені видиться, що Матір Божа тим самим призивала…
У душі засіло щире бажання відвідати славну на всю Європу чудотворну ікону Божої Матері, яка, справді, віднесена до плакучих ікон. Коли випала нагода, зібрались і поїхали.
Дорогою питали жителів прикордонних сіл Угорщини, як дістатись до Марії Повч. Вони охоче допомагали, малювали дорожню схему, добирали слова, які б ми розуміли. У чужій державі це виглядало дуже зворушливо. Можливо тому дорога не втомила. А втім, дороги там - дай Боже нам: ні вибоїн, ні стертих розміток. Узбіччя чисте, охайне - брали завидки…
Коли дісталися святині, то одразу вразила ота впорядкованість території: багато квітів, лавочок і до блиску чисті убиральні.
Увійшовши всередину храму, перехопило дихання – майже один в один як Хрестовоздвиженський в самому серці Ужгорода. Довкола – такі ж лики святих, орнаменти, євангельські сцени, запалені свічки, мир і благодать. Вдивляємось у кожен образ. Зліва, ближче до престолу - парадні східці з аркою, до них люди вишикувалися вервечкою. Ми і собі стали в чергу. І тут, уверху під стелею побачили первісну ікону Богородиці з намистами. Ту саму! Стиснулося серце: тонкі жіночі риси обличчя, теплий, ласкавий і водночас відкритий погляд проймав до глибини душі. Наче пронизував кожен твій гріх. Якась магія сили, надії, піднесеності душі, радості зустрічі і глибокої віри в те, що ти реально бачиш Божу Матір, відчуваєш її присутність. Здається, торкнешся її і вона пригорне.
А тим часом священики Ужгородського Хрестовоздвиженського собору - о.Павло Сабов, Ілля Куштан та ін., які приїхали в Марію Повч того дня разом із церковним хором на чолі з о. Андрієм Барною та паломниками, сповідали, відправляли Літургію українською мовою, причащали. Вірники з інших держав, а також місцеві жителі приєднувались і молилися на своїй мові. Увагу привернув молодий чоловік з маленькою дитиною на руках, який впав на коліна перед іконою і щиро заплакав. «Матінко, допоможи йому», - майнуло в голові і дуже захотілося попросити Покрову Цариці Небесної й для своїх дітей. І ми тихо впали на коліна…
- Дякую Господу, що ми знову приїхали помолитися до Матінки Повчанської, яка залишила нам у цих стінах благодать, - розпочав проповідь о. Павло. - Я був маленьким і дуже хворів. То ж мама принесла мене до Марії Повч і сказала: Пречиста, врятуй сина і я зроблю все для того, аби він своє життя присвятив молитві і Церкві. Я, як бачите, видужав, донині приїжджаю сюди, де з щирою подякою відправляю святі Літургії.
Ось воно - одне з великих Божих див! Подібних історій того дня від паломників, священиків тут ми почули дуже багато. Одна з них така. У 1676 році один вірник замовив собі в маляра ікону Божої Матері. Той залюбки намалював її. Образ вдався, вийшов яскравим, відповідною була і його ціна. Та чоловік не мав таких грошей і відмовився від неї. Тоді її придбав інший і подарував греко-католицькій церкві в селі Повч. Через 20 років ікона заплакала. Тодішній єпископ запросив фахову комісію, яка ґрунтовно перевірила факт плачу і визнала його дивом. Після чого село Повч перейменували на Марія Повч, а ікону оголосили Чудотворною.
Згодом образ було перевезено до Відня на постійно в собор св. Стефана, де вона й перебуває й донині, а Марії Повч залишилась копія чудотворної ікони. Цікавим є факт, що її копія також плакала кілька разів. То ж Папа Пій VI уділив церкві Марія Повч повний відпуст на п'ять Богородичних празників для всіх, хто відвідає цю святиню, відбуде св. Сповідь і прийме Св. Причастя та помолиться в намірах.
До речі, як дізнались пізніше, тим художником, що намалював цей чудотворний образ, був закарпатський іконописець Стефан Пап. Позаяк тоді Марія Повч належала до Мукачівської єпархії.
- Після того, як Закарпаття увійшло до складу новоствореної Чехословацької Республіки (1919 р.), найбільша наша Повчанська святиня опинилася за кордоном, - далі розповідали обізнані подорожуючі крайові вірники та святі отці.
- Тобто, - уточнюємо, - важлива святиня для закарпатців була втрачена?
- Розуміючи це, папа Пій ХІ в 1926 р. подарував Мукачівській єпархії ікону Пресвятої Богородиці, яку розмістили в церкві Мукачівського Святомиколаївського монастиря на Чернечій горі,- мовили вони. – На жаль, у післявоєнні роки ікону було загублено. І лише в 1999 р. вона уявилася у Малоберезнянському Святодухівському монастирі.
…Думки випереджували одна одну. Отже, Діва Марія не залишає наш край ні на хвилину і дарує свій Покров через чудотворні місця об’явлення, як приміром, біля джерела під Джубликом, через святі ікони?! Виходить, 24 червня 2012 р. з Папської Базиліки Санта Марія Маджоре, що в Римі, не випадково привезена на Закарпаття ще одна диво - ікона, яка прописалася в Ужгородській Горянській ротонді? Отже, Мати Божа невтомно приходить до нас, щоб заспокоїти, розрадити, зцілити душевно та тілесно у Відпустових місцях.
З цими думками, повернувшись з Марії Повч, завітали до вуйка Павла, щоб поділитись свіжими враженнями, які залишились у наших серцях, мабуть, довіку. Він уважно слухав, здавалось, усім тілом, час від часу уточнював, занурюючись у свої думки.
- Там, у Марії Повч біля образу відчувається подих вітру, - каже вуйко.
Справді, таке відчуття було.
- Хочете сказати, що коли повіває вітер у храмі, тоді там перебуває Матінка з людьми?- перепитали, на що він у відповідь лише схвально кивнув головою.
- Маю таку мрію: ще бодай раз відвідати Марію Повч, - раптом тихим голосом сказав вуйко Павло, витираючи дрібну сльозу, яка непрохано покотилася з його очей. – Щоб уклонитись Пречистій, у стіп якої молилися наша мамка і плакали. Молилися за опіку над нами - своїми малими трьома дітьми, бо самі через важку хворобу відходили… Так от, всі ми троє стали на ноги, прожили гарний вік, за що хочу подякувати Богородиці та попросити покрову для своїх дітей і онуків. Адже хто-хто, а я знаю точно: Мати Божа ласкаво вислуховує прохання кожного, хто прийде, та дарує їх людям…
Авжеж, усе з Божої волі. Зрештою, віра отцівська утвердила вселенну, де Діва Марія – обрана, яка рятує усякого, що прибігає в потребі до Неї. Та щоб дійти до Неї, треба йти…

Поломники Олена та Альберт Сатмарі,
Марта Бухлак та Анна Романенчук.