14 жовтня — свято Покрови Пресвятої Богородиці

Як відзначає народознавець О.Воропай, на Запоріжжі була церква святої Покрови, котру запорізькі козаки вважали своєю покровителькою. Існує переказ, що після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році козаки, що пішли за Дунай під ласку турецького султана, у еміграцію, взяли із собою і образ Пресвятої Покрови.

В побуті Покрова — це був сезон сватання та весіль, а тому дівки, яким надокучило дівувати, молилися: «Свята мати, Покровителько, завий мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу!».

У народі кажуть: якщо на Покрови вітер віяв з півночі, то це знак, що зима буде холодна і з великими снігами, а як з півдня — то тепла.

Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в роки Другої світової війни, теж обрала собі свято Покрови, віддавшись під опіку святої матері Богородиці. Таким чином Покрова святкується в нас не тільки як релігійне, а й національне свято.

В.Скуратівський відзначає, що з Покрови починалися вечорниці, котрі тривали до Великодня, і весілля, які тривали до пилипівських заговин. Це була пора наймасовіших шлюбів. Тому й казали: «Прийшла Пречиста — несе старостів нечиста, а як прийде Покрова — зареве дівка, як корова». Покрова народила й чимало прислів’їв.

Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.
По Покрові — то і по теплові.
Покрова всю землю покриває листям або снігом.
Прийшла Покрова — всохла діброва.
Прийшла Покрова — сиди, чумаче, вдома.
Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат — шлюбним вінцем.

Закарпатський краєзнавець Ю.Чорі прекрасно описав, як відзначали це церковно-релігійне свято у південно-західній частині нашого краю. У цей день по церквах відправляються святкові богослужіння, звучать проповіді, а в деяких селах — це храмове свято, на яке з’їжджаються родичі, знайомі з інших сіл. Покрови — це не тільки релігійне свято, але й своєрідний осінній орієнтир, яким користувалися сільські хлібороби у своєму буденному житті. До Покрови необхідно впоратись з городніми та польовими роботами.

Сільські мешканці поспішали зібрати до морозів помідори (парадички), перець, буряк, капусту і засолити на зиму. Картоплю вибирали засухо, поки не пішли дощі. Викопану бульбу сортували: дрібну, що для худоби, — в один кошар, середню — для посадки, — в другий, а велику — в третій.

Виноградарство і виноробство здавна властиве для низинних районів нашого краю. Не було такого господарства, котрий би не вирощував виноград. Збирати виноград йшли всі — як дорослі, так і діти. А вдома, вже встановивши прес під прикриттям — на гумні чи в сінях, дробили виноград на ручному млинці й давили сік. Вино робили тільки з чистого соку, без води й домішків цукру, і воно ніколи не прокисало.

До Покрови потрібно було зібрати не тільки виноград, але й фрукти в саду. Здорові яблука і груші відкладали в сіно на зиму, інші сушили в печах або сушарках. М’ясисті сливи-угорки (бистрицькі, бистриці) сушили або варили з них повидло (леквар). Падалиці й несортові сливи збирали в бочки й робили сливовицю.

У полі збирали також кукурудзу, дині, квасолю, соняшники і привозили додому. Всією родиною лущили вечорами. Господарям допомагали сусіди й молодь. Господар пригощав горіхами, медом, печивом. На вечорницях розповідали цікаві історії, бувальщини, жартували.

Ю.Чорі відзначає, що по Покровах, крім вечорниць, був поширений традиційний обряд — весілля. По хатах, де були дівчата на виданні, починались сватанки, заручини. В деяких хатах плели вінки та пекли верченик (крученик), готувалися до весілля. Весілля робили восени й взимку, коли врожай був зібраний.

Відповідно до народного повір’я, Свята Покрова вважалася захисницею дівчат, і вони чекали на це свято, думаючи про заміжжя і просячи в думці: «Покровонько, накрий мені головоньку».

Ілля ГРИБАНИЧ,
завідувач відділу етнографії Закарпатського краєзнавчого музею.