ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Августин Волошин — Будитель Срібної землі

    29 березня 2024 п'ятниця
    167 переглядів
    Герой України, президент Карпатської України Августин Волошин

    Про Августина Волошина, великого українця із Закарпаття, яке часто йменують Срібною землею, в останні роки згадано немало. Та все ж таки недостатньо, щоб цей світлий образ та його діяння знало якомога більше людей не лише на Срібній землі, а й на всіх теренах України. 50052_1.jpgЗакарпатський письменник Василь Маркусь так охарактеризував визначного подвижника: "Всебічна діяльність Волошина і його великі заслуги на всіх ділянках життя дали підставу до того, що його ще за життя названо "батьком українського відродження на Закарпатті". Інший вчений, Василь Берчан, теж земляк Волошина, наголосив на такій ролі цього патріота: "Із-під його руки вийшли цілі рядки руського вчительства, народний рух, народна думка прищеплювалася ним у молоді серця, давала потому стократні плоди". Сучасний історик Володимир Сергійчук нещодавно писав: "Постать Августина Волошина значуща для українства тим, що він кожен день свого життя намагався присвятити рідному народові...". У газеті "Україна молода" (липень 2007 р.) дослідник Сергій Федака повеличав вченого-патріота "Карпатським Прометеєм". І - доречно! ...А в радянських "Больших" і "Малых" енциклопедіях усіх десятиліть про Волошина - ані слова. Те ж саме і в українських радянських енциклопедіях - обійшлося мовчанням. Учені О. Мишанич та П. Чучка так завершили свою грунтовну працю про Августина Волошина: "Нині ми шануємо А. Волошина як культурно-національного і громадсько-політичного діяча Закарпаття, що в умовах іноземного поневолення зумів сконсолідувати закарпатських українців на боротьбу за свою державність, утвердити українську національну ідею за Карпатами. Від подій 1918-1939 рр. на Закарпатті, в епіцентрі яких був Волошин, розпочинається новий відлік історії закарпатських українців, який завершився у 1991 році проголошенням Української держави..." Волошин жив і боровся у знедоленому краю, де століттями панували чужинці, де українці вже навіть почали забувати, хто ж вони такі: чи люди, чи "бидло", як їх презирливо називали угорські, польські та німецькі колонізатори, які віками "правили бал" на Закарпатті. Августин Волошин був другим (після Олександра Духновича) оборонцем українців-закарпатців. Він ще голосніше й пристрасніше підняв свій голос за упосліджений, пригнічений і неписьменний народ. Волошин прагнув возз'єднати мільйон закарпатців, став на ідеологічну й релігійну прю із чужинцями. ...Народився Августин Волошин у березні 1874 року в с. Келечин, на межі Закарпаття та Галичини. У священицькій сім'ї Івана Волошина розмовляли "руською" (українською) мовою, хоча непогано володіли й іншими мовами, які тоді були панівними в тім краю. По закінченні початкової школи Августин упродовж дев'яти років навчався в Ужгородській гімназії. А потім було кількарічне навчання в Будапештському університеті, який він закінчив у 1896 році. Згодом була ще й Вища Педагогічна школа у тому ж Будапешті. У 1897 році Волошин був висвячений і почав служити капеланом в Ужгороді. Того ж року почалася його праця в Ужгородській учительській семінарії. Упродовж майже сорока років подвижник плідно й творчо трудився професором та директором цієї гімназії, викладав у ній фізику, математику, методику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, педагогічну психологію... Чи це - не унікум? Волошин писав шкільні підручники й ще замолоду став провідним ученим-педагогом Закарпаття. Він виховав цілу плеяду талановитих патріотів, з-поміж яких варто назвати Михайла та Юлія Бращаків, Августина Стефана, Омеляна Невицького, Івана Рогача, Степана Росоху, Юліана та Федора Ротаїв. Можна подивуватися незвичайній обдарованості Волошина та його грунтовним знанням у різних наукових царинах. Усе своє життя Августин Волошин наполегливо вчився. І навчав інших. Подвижник був творчим і талановитим філологом європейського рівня: досконало володів грецькою, латинською, німецькою, угорською, чеською, словацькою, російською, сербською, болгарською та іншими мовами. І, як бачимо, не лише філологом. Учений написав десятки підручників. Його "Азбука" видавалася й перевидавалася до десяти разів від 1904 до 1924 років. Назвемо кілька вагомих творів невтомного трудівника: "Читанка для угро-русской молодежи", "Малая Библия для низших кл. народных школ", "Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народных школ" тощо. Не дивуйтеся назвам, які мали волошинські підручники - тоді не було усталеної літературної мови, доводилось користуватись закарпатським діалектом, прив'язувати його до корінного "угро". Волошин активно працював над зближенням цього діалекту із "шевченковою" мовою (назвемо так переважну частину нашої літературної мови). Учений був також автором кількох високохудожніх творів, з-поміж яких можна назвати його драми "Маруся Верховинка", "Без Бога ні до порога", його гострі "антиалкогольні" книжки - "Паленка-згуба", "Наш страшний ворог" (про горілку). Шкода, що нині літератори не пишуть таких творів... Волошин був не лише видатним релігійним діячем, педагогом, а й досить активним журналістом та видавцем. Вже за Чехо-Словаччини на просвітянському з'їзді вчений заявив: "Яка праця чекає нас для піднесення освіти серед населення?.. Читальня повинна заступити торговицю і корчму, чтоб не мав той селянин потреби ходити в "товарищество нечестивых...". Волошин редагував і видавав українську газету "Наука", згодом - "Свобода", потім була "Нова свобода". А ще ж друкувались: тижневик "Русин", журнали "Благовісник", "Підкарпатська Русь", "Учительський голос", "Кооператива", науковий збірник "Просвіта", щорічний календар "Місяцеслов". Як за Австро-Угорщини, так і за Чехо-Словаччини вчений продовжував невтомно орати тяжкі культурологічні ниви рідної Срібної землі. В "Енциклопедії Українознавства. Словниковій частині" (Париж - Нью-Йорк. 1955) про це стисло розповідається так: "У 1918-1920 рр. Волошин відігравав визначну роль у політичному визначенні Закарпаття як член-засновник Руської Народної Ради. У 1920 р. іменований членом Тимчасового автономного правління Підкарпатської Руси Волошин заснував Християнську Народну партію, від якої був обраний послом (депутатом) до чехо-словацького парламенту 1925-1929 рр.". Подвижник очолював Педагогічне товариство Підкарпатської Руси, Підкарпатський банк, був організатором Учительської Громади, почесним головою Товариства "Просвіта" тощо. Зауважимо: закарпатський регіон України у ті часи переважно називали "Підкарпатською Руссю". Після ганебної Мюнхенської угоди (1938 р.), за якою Чехо-Словаччина була приречена на розчленування, європейські держави почали ділити й Закарпаття. Землі із Береговим, Мукачевим та Ужгородом (1856 кв. км, 180 тис. населення) згідно з рішенням Віденського арбітражу (був і такий) віддали угорцям. За "Підкарпатською Руссю" залишалась територія 11085 кв. км, де мешкало 552 121 населення, 71 відсоток якого становили українці. Не дозволили цій Срібній землі мати свою незалежність. Хортистська Угорщина негайно склала план загарбання всього Закарпаття. У відповідь на зазіхання угорців на Срібній землі почалось активне формування Карпатської Січі, до лав якої відразу зголосилось до 10 тис. юнаків. На Січ збирали кошти, дав на оборону пристойну суму й Волошин. Та не було союзників, не було часу, не було й озброєння. Августин Волошин поспішав забезпечити державність Закарпаття. 12 лютого 1939 року відбулись демократичні вибори до Сойму (парламенту в Хусті). Українське Національне Об'єднання, яке перебувало під впливом Волошина, одержало переконливу перемогу - його підтримали понад 92 відсотків голосів тих, хто з'явився до виборчих урн (було близько 95 відсотків таких). Августина Волошина було одностайно обрано президентом незалежної держави, яка прибрала змінену назву - стала називатись "Карпатською Україною". Мовою державною було визнано мову українську, Державний гімн розпочинався словами "Ще не вмерла Україна...", було затверджено й Державний прапор, який складався із синього та жовтого кольорів. Національним меншинам на Срібній землі надавалась широка автономія. "Верхи" гітлерівської Німеччини спершу маскувались під друзів закарпатських українців, але домовились із угорськими загарбниками й благословили останніх на розбійницький похід на Хуст. Піхотні та моторизовані частини угорської армії напали на Срібну землю. Молоді бійці Січі чинили відчайдушний опір загарбникам, але змушені були гинути тисячами. Частина патріотів відступила з боями. Тисячі трупів пливли Тисою. Срібна земля зачервоніла кров'ю. Найкривавіший бій прогримотів на Красному Полі, що за 20 кілометрів від Хуста. Закарпатці не забувають імена вояків, які героїчно стали на бій з угорськими загарбниками: Дмитра Климпуша, Івана Романа, Романа Шухевича, Осипа Карачевського, Євгена Врецьони, Сергія Єфремова... У березні 1939 року, відразу після розгрому Карпатської Січі, Волошин, вже перебуваючи в Загребі, заявив: "Німці нас ганебно обманули... Прийде час, твердо вірмо, воскресне Українcька Нація. Високо тримайте національний прапор! Воскресне Україна!". Друга світова війна розпочалась не 1 вересня 1939 року, коли Німеччина напала на Польщу, а в березні того року, коли угорські хортисти-фашисти залили кров'ю незалежну Карпатську Україну. Волошин емігрував на Захід. Відвідавши кілька європейських столиць, оселився у Празі. У цьому місті написав чимало творів, читав лекції в Українському Вільному Університеті, поринув у глибини наук й дещо відійшов від політики, хоча й тримав руку на пульсі тих буремних вогненних років Другої світової. "Визволителі" не мали права його арештувати, адже він ніколи не мав радянського громадянства, не брав участі в бойових діях проти СРСР, не був воєнним злочинцем. Волошина заарештували після 9 травня й відразу відпустили. Мабуть, консультувався "СМЕРШ" ("Смерть шпионам") із Москвою щодо долі великого українця, який на початку 30-х років гнівно засуджував Голодомор 1932-1933 років. 21 травня заарештували вдруге й негайно відправили до московської Лефортовської тюрми. Потім перевезли до "Бутирки". Катували аж до 19 липня того року. Домагались зречення Волошина від греко-католицької віри й переходу вченого до російського православ'я, як це вдіяв відразу після війни доктор теології Григорій Костельник. На допитах учений заявляв: "Я нікому ніякої шкоди не заподіяв. Все, що я робив, було на користь Карпатської України...". Допити тривали по 5-6 годин. Вже після четвертого допиту Волошина занесли до камери на ношах. Якби зрікся своєї церкви, залишився б живим... У постанові "СМЕРШу" від 5 серпня 1945 року констатовано, що підслідний помер 19 липня 1945 року "від паралічу серця". І "Дело N1244 за смертью обвиняемого Волошина Августина Ивановича в уголовном порядке прекратить и сдать на хранение в архив...". Місце поховання героя-патріота нікому не відоме. Але Волошин, його життя, його багатюща патріотична спадщина, його світлий гуманістичний образ ніколи не будуть здані в архів... Віктор ЛУПЕЙКО, письменник, газета "Народна Армія"
    В Ужгороде почтили память Президента Карпатской Украины Августина Волошина
    Закарпатський український театр показав виставу "Судний день" про Карпатську Україну

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору