Автостопом по Україні, або Подорож без грошей

“Подорожувати, коли є гроші, кожен дурень зможе! А ти спробуй без грошей!” — пригадую я слова своєї знайомої. Справді, туризм в умовах подорожчання цін на енергоносії, бензин та оренду став дорогим задоволенням. Не всі можуть собі це дозволити, особливо у період кризи. Але, виявляється, можна все-таки подорожувати куди завгодно без копійки в кишені, а саме — автостопом.

Тому-то цей спосіб пересування набуває все більшої популярності. Крім того, за словами самих автостоперів, це не ознака бідності, а радше — сміливості та вільного способу мислення. Детальніше про особливості такого незвичного способу подорожування розповіли двадцятирічні рівненські автостопери: Ірина Шаповал та анонім, якого в молодіжній тусовці знають за прізвиськом Окей.
— Коли ви почали займатися автостопом і що спонукало до цього?
Іра: Я почала так подорожувати у 2006 році. Тоді вчилася в Києві, і мене на це “підсадив” мій хлопець, взяв мене у поїздку в Ужгород. Взагалі, зазвичай якраз у 16–17 років і починається кар’єра автостопера. (Посміхається).
Окей: А я почав так подорожувати приблизно три роки тому. Я сам себе на це “підсадив”.
— Перші враження пригадуєте?
Іра: Перший раз, коли стоїш і піднімаєш руку, то думаєш: “Боже, чого я тут стою і випрошую зупинитись? Кому я треба? Ніхто ж не зупиниться…”. А потім, коли зупиняєш першу машину й сідаєш в неї, тебе переповнює стільки щастя і гордості, що ти це зробила!
Окей: А я перший раз зовсім не хвилювався, головне — що це було екстремально. А до всього іншого мені немає різниці. Взагалі, потрібно бути сміливою людиною, щоб подорожувати автостопом. Мені довелося себе пересилити. Але якщо хоч один раз зупинив когось, то потім вже легше. А яке відчуття, коли когось зупиняєш! (Посміхається).
— І яку ж відстань ви вже наїздили?
Іра: Вже трохи більше, ніж довжину екватора, тобто 40000 кілометрів. І це все — лише по Україні! Поїхати за кордон — ще в планах. Зараз дорого оформляти візу, а крім того, деякі країни ще вимагають мати з собою 300 євро про всяк випадок.
Окей: А я це так точно не підраховую, але вже всю Україну об’їздив. У найближчих планах — зробити собі закордонний паспорт, відкрити
Шенгенську візу і — автостопом по Європі!

— Коли починається так званий “сезон автостопу”?
Іра: Цьому підкорені всі сезони. Я подорожувала автостопом навіть взимку! Але взимку на дорозі доводиться танцювати, щоб не замерзнути, і це так кидається в очі! Влітку, якщо ти десь вночі застрягла, то ти можеш розкинути намет і спокійно заснути, а взимку ти вже такого не зробиш. Взимку ти повинен їхати і вдень, і вночі, поки не дістанешся до місця призначення.
Окей: В основному, всі подорожують автостопом влітку.

“Навіть на руках ходили, щоб нас забрали”

— Краще подорожувати одному чи з кимось?
Іра: Безпрограшний варіант — це коли дівчина і хлопець разом подорожують. Коли ти сама або дві дівчини — то це трохи небезпечно; коли два хлопці — теж погано, деякі водії можуть подумати, що це якісь два бандити стоять. (Сміється).
Окей: Краще все-таки з кимось. І взагалі, коли ти з дівчиною, то більше зупиняються. Ось у мене був випадок: я їхав автостопом з таким бородатим хлопцем, з довгим волоссям… І нам взагалі ніхто не хотів зупинятися. Я йому кажу: “Сядь на мою сумку і повернися спиною, щоб водії думали, що це дівчина”. Він спочатку не захотів, але ми простояли сім годин і ніхто не зупинявся. Тоді він все-таки зробив так, як я сказав, і перша ж машина зупинилася!
Але не дуже добре, коли двоє закоханих подорожують, тому що в дорозі різні випадки бувають, та навіть ти просто невиспаний зранку, через це дратуєшся і можна легко посваритися.
— А скільки взагалі найдовше доводилося чекати?
Іра: Бувало, що навіть і по півдня чекали… Але взагалі серед автостоперів є така прикмета: у кожного є своя улюблена пісенька. Заспіваєш її, коли ніхто довго не зупиняється, і тоді вже обов’язково хтось зупиниться!
Окей: Найдовше чекали 15 годин. Ми вже навіть і на руках ходили, щоб нас забрали! Це ми тоді “застрягли” з одним хлопцем у Карпатах, а там же як маленький “Туманний Альбіон”, тобто погода дуже мінлива. І тоді пішов такий проливний дощ, а ми ще й не взяли палатки з собою, і тому нам довелося ночувати під відкритим небом. Тулилися один до одного, щоб було тепліше. Я уявляю, що було б, якби я з дівчиною тоді був, як би вже вона мені жалілася! І що дивно — ми після того випадку навіть не захворіли!

“Дістали два пістолети і почали втикати їх нам в сидіння”

— Які водії частіше зупиняються?
Іра: Взагалі частіше зупиняються далекобійники. Їх тижнями немає вдома, їм немає з ким поговорити… Вони слухають радіо, але їх це не рятує від нестачі спілкування. От вони і підвозять автостоперів, а ми їм розказуємо, де ми були, свої враження… І їм добре, і нам добре.
Окей: Так, далекобійники частіше зупиняються. Ну і ті, що вже старшого віку. Молоді водії бояться зупинятися. Але далекобійників треба розвеселяти, розказати їм щось цікаве. Я сам колись хотів стати далекобійником, думав, що це така романтика… Але якщо їх запитати, то це далеко не романтика… (Посміхається).
— Курйозні або небезпечні випадки трапляються?
Іра: Одного разу був небезпечний випадок, коли я подорожувала автостопом ще з однією дівчиною з Хмельницького в Київ, і так вийшло, що ми потрапили у темну ніч на трасу. До нас почали чіплятися п’яні чоловіки, які стояли недалеко і казали: “Дівчата, йдіть сюди, ми вам більше грошей заплатимо!”. Нам пощастило, що вчасно під’їхала машина і нас забрала, а то навіть не знаю, що було б. Але в принципі якщо в тебе є голова на плечах — то можна будь-яку ситуацію “розрулити”.
Ще був випадок, коли ми їхали до Львова, ми розповіли водію, де ми були, куди їдемо і так далі. Він був радий з нами познайомитися, а коли вже привіз нас, то відкрив капот, дав нам десь два кілограми персиків і ще й 20 гривень!
Окей: На мою думку, це абсолютно безпечно. Як кажуть, хто не ризикує — той не п’є шампанського! Хоча, був у нас один випадок: ми були з другом біля Карпат і нам потрібно було заїхати в Івано-Франківськ. Нас підібрав автобус з грузинами. Коли ми сіли, то ззаду від нас два грузини дістали пістолети і почали втикати їх нам в сидіння і щось говорити на своїй мові. Ми так перелякались, але все нормально закінчилось. Ще в мене друг їздив цього року з дівчиною в Крим автостопом, то їх теж якісь грузини побили, порізали їм рюкзаки, погрожували ножем і забрали всі гроші, які в них були!
Були також і водії, які давали нам гроші і казали: “Нам вас так шкода”.
Ще одного разу нам попався просто шалений водій. Нас зупинила міліція, здається, за перевищення швидкості, а він почав від них втікати! Ми йому кажемо: “За нами міліція їде!”. А він: “А я, можна подумати, не знаю!”
І вони не наздогнали легковою машиною далекобійну фуру!

“Йшли пішки цілу ніч!”

— Чи є якісь такі місця в Україні, з яких автостоперам важко виїхати?
Іра: Так, є місця, з яких просто нереально виїхати. У Криму важко зупиняти машини, бо там всі дороги, особливо влітку, заповнені туристами-автостоперами. Ще буває, що тебе завезуть в якесь село, де по дорозі кури ходять, і там взагалі нікого немає. Або якщо “дорога-серпантин”, тобто йде то вгору, то вниз, і немає місця, щоб машина зупинилася нормально. Тоді краще пішки йти на трасу нормальну…
Окей: У нас був такий випадок також, що завезли в якесь село. То нам довелося пішки йти 30 кілометрів до траси. Ми йшли пішки цілу ніч! З нами ще дівчина була, то вона так скаржилася. Я після того якщо дівчат з собою беру, то кажу: “Тільки не дай Бог будеш мені скаржитись!”
— А зовнішній вигляд автостопера має значення?
Іра: Так, у кожного своя думка щодо цього. Деякі прив’язують до рюкзака кольоровий рушник, деякі стоять вночі з ліхтариками, щоб їх було видно добре. Ми як їздили автостопом, то брали з собою такий здоровенний прапор України, яким махали, щоб нас забрали. А якщо вже ну дуже хочеться поїхати і ніхто не зупиняється, то робиш табличку “Хочу додому”. Ще ніхто довго не стояв з такою табличкою.
Окей: Звичайно, це має значення. От коли ти стоїш з гітарою, то легше когось зупинити. (Посміхається).
— Які речі найперше з собою берете, подорожуючи автостопом?
Іра: Я завжди беру з собою чашку! Це мій символ і атрибут усіх поїздок. У рюкзаку зазвичай палатка, спальник, каремат… Речей по мінімуму, щоб неважко було носити за собою такий тягар.
Окей: Також чашку беру, а ще — казанок, ніж, виделку… Гроші беремо, але кажемо всім, що у нас немає грошей.
— Як ваші батьки ставляться до таких подорожей?
Іра: Мама спочатку була шокована. Тому що був випадок, коли ми їхали з друзями, доїхали до Радивилова, і нам довелося розділитися, щоб усіх забрали. Мама кричала: “Як це так, що ти сама їхала? Мало що могло статися!”. Тому я їй всіх подробиць не розповідаю, де сама їздила. Звичайно, вона хвилюється за мене. Я їй дзвоню кожного дня, якщо телефон не розряджений.
Окей: Батьки негативно ставляться, але вже звикли. (Посміхається).
— А плюси й мінуси у вояжі автостопом які ви бачите?
Іра: Плюси — це те, що тобі все підкорено, немає ніяких обмежень щодо ціни або того, куди їхати. Ти можеш попросити водія зупинитися і вийти, де тобі заманеться, наприклад, біля якогось озера. Також завдяки тому, що я так їжджу, у мене купа нових знайомств. Потім, якщо кудись їдеш і маєш там знайомих, то телефонуєш їм і просишся у них переночувати. А ще, звичайно, великий плюс — це купа позитивних емоцій. Я не жалію ні про що. Мінуси — це те, що деякі люди вважають це образливим, тобто: “Як це так, що я буду просити безкоштовно мене підвезти?”. Але я не вважаю це образливим. Ти не просиш, а просто їдеш з іншими. І ще один мінус — це те, що це все-таки трохи небезпечно.
Окей: Мінусів взагалі ніяких не бачу. Це все один суцільний плюс. Найкраще — це відчуття свободи. Також відчуваєш, що ти зовсім нікому не потрібен і від цього просто ловиш кайф. Перший раз за все життя я відчув себе вільним! Навіть якщо в майбутньому в мене буде багато грошей і буде можливість подорожувати за гроші, я все одно буду подорожувати автостопом.