ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Байкер з Ужгорода поділився своїми враженнями про мандрівку до Ісландії

    02 березня 2021 вівторок
    Байкер з Ужгорода з'їздив до Ісландії

    Хто може вимовити назву вулкана в Ісландії, який налякав і майже паралізував півсвіту? А ужгородський байкер Олег, відомий у колі своїх за прізвиськом Полярник, бачив не тільки грізний Ейяф’ятлайокудль, а і його братів (в Ісландії представлені всі типи вулканів, що є на землі), льодовики, гейзери...


    мав можливість скупатися в природних гарячих джерелах, помилуватися численними грандіозними водоспадами, засніженими вершинами, айсбергами і північним сяйвом.

    Олег зміг перетворити свою мрію на реальність і, витративши на підготовку до поїздки три роки, дістався до льодової країни… на мотоциклі!

    – Олеже, все ж таки чому Ісландія?

    – Я багато мандрую світом, але Ісландія – єдина країна на карті Європи, в якій я ще не був. Це унікальне місце – держава під Полярним колом. Тому, до речі, в багатьох складається враження, що там – царство вічної зими… Насправді, країна вирізняється доволі м’яким кліматом – не лише завдяки теплій течії Гольфстрим, а й через внутрішнє вулканічне тепло. Тому взимку стовпчики термометра тримаються близько нуля градусів. Однак дмуть сильні пронизливі вітри з Атлантики, усе замітає снігом. Улітку температура повітря коливається залежно від того, долина це чи вершина, але більш ніж 11 градусів тепла рідко коли буває.

    – Яким було перше враження?

    – Шок. Бачили б ви цю велич: велетенський фіорд (вузька, звивиста морська затока, що глибоко врізається в сушу, зі скелястими берегами. – Авт.), навкруг – тисячометрові гори, сніг, сотні струмків та безліч водоспадів, і між усім цим – маленькі різнокольорові будиночки. Крім того, скрізь ідеальна чистота.

    – Чи правда, що в цій частині світу найчистіше повітря?

    – Не те слово! Повітря таке, що впродовж перших трьох днів ми не вловлювали жодного запаху. Скажу відверто, досить дивне відчуття. Вперше нам запахло, коли проїжджали повз пасовище з вівцями. І тільки на півдні, з наближенням до Великого Гейзера, повіяло травою з лук. Одна з причин чистого повітря Ісландії – нема крупних виробництв. У Рейк’явіку, наприклад, майже єдине джерело диму – труби рибокоптильного заводу.

    – Розкажи про найяскравіші враження.

    – Ми (крім Олега, в експедиції взяли участь ще двоє байкерів з України. – Авт.) були на великому і найгарнішому водоспаді Європи – Детифоссі. До нього важко дістатися – треба здолати 56 км ґрунтової дороги. Але зусилля того варті, це неймовірно: щосекунди з висоти спадає 300 кубометрів води!

    Також були поблизу вулкана Катла – він згаслий, але дотепер іще димить. Один із його старих кратерів має в собі покрите льодом озеро. Поруч – гейзер і гідротермальна електростанція (до речі, 85 % будівель острова опалюються з їх допомогою). Далі – цілий майданчик гейзерів, невеликий перевал, а там – озеро Міватн, що в перекладі означає «комарине». Біля нього довелося скупатися в термальному джерелі, температура води якого становить 40–42 градуси. А оскільки надходження води не контролюється людиною, то час від часу випорскувані струмені обпікали нам ноги й животи. Загалом, побували всюди, де лише можна було, окрім хіба що тих місць, до яких треба діставатися спецмашинами.

    До речі, на 4-й день перебування зустріли місцевих байкерів. Я не міг не підійти, оскільки в одного побачив радянський мотоцикл «Урал» з коляскою. Це було в дуже гарному місті Акурейрі. Хоча воно має лише 5 тисяч населення, вважається великим. Зрештою, не дивно, якщо порівнювати його з хуторами на 5–6 будинків.

    – Які вони – нащадки вікінгів?

    – Люди там дуже симпатичні й доброзичливі. Вони схожі між собою зовні, мають типові риси обличчя. Спокійні, таке враження, що нема на світі нічого такого, що викликало б у них подив. А ще вони не конфліктні. Дівчина з готелю, де ми оселилися, люб’язно повернула мені гроші за невдалий телефонний дзвінок, хоча вина була моя. І, до речі, багато хто з них досі вірить в ельфів. Ще цікавий факт: ісландці не мають прізвищ. У них є тільки власне ім’я й ім’я батька, до якого додають або закінчення son (син), або dottir (донька). Наприклад, сина Йонса Петурссона зватимуть Арні Йонссон, а його доньку – Агнес Йонсдоттір.

    Більшість мешканців острова працюють в риболовній, туристичній і транспортній галузях. Заводів і фабрик майже нема.

    В одному з будинків виявили бібліотеку. Я був здивований: крім неймовірної кількості книг, знайшов фотокартки, що відбивають події Другої світової війни. Крім того, побачив історичні документи 17–20 століть, точіше – їх копії. Там люди насправді знають і шанують свою історію, цікавляться нею. У них багато письменників. Здавалося б, звідки? Та ісландці є однією із найосвіченіших націй у світі. Мабуть, читають вони найбільше.

    – А як живуть? У яких помешканнях?

    – Правду кажучи, дотепер не можу зрозуміти, як люди вижили тут… особливо перші поселенці. Мені довелося побачити будинок-музей, якому понад 100 років. Він має дерев’яні стіни, обкладені плитами з вулканічного попелу, згори обшитий терном. Взагалі, хати в них невеличкі, декотрі, може, вдвічі більші за автівку. У столиці – Рейк’явіку – помешкання одно- або двоповерхові – дерев’яні, компактні. Зробив фотографію: стоїть смітник, а поряд – не набагато більший будинок. Як там тільки люди живуть? І при тому всьому ціни на житло – найвищі! Та, незважаючи на це, у Рейк’явіку є консерваторія, філармонія, театр… У місті, крім супермаркетів, можна побачити представництва всіх відомих світових фірм.

    – Що можеш сказати про тваринний світ і рослинність острова?

    – На мене неабияке враження справили лебеді. Стільки птахів одразу ніколи не бачив! Також дуже багато диких гусей. На льодовику спостерігали за морськими котиками. Ви тільки уявіть: усвідомлюєш, що перебуваєш на краю землі й бачиш те, що в житті доводилося спостерігати хіба лиш у московському зоопарку. А тут тварини плавають вільно, та ще й зацікавлено вглядаються тобі в обличчя, корчать гримаси. Сподобалися кити, величезні пташині базари.

    Щодо рослинності. Дерев майже нема, кущів теж. Щоправда, біля будинків, де територія хоч якось захищена від вітрів, можна побачити поодинокі невисокі кущі. Трохи дерев росте в центральній частині Ісландії – поблизу водоспаду. Та вони теж невеличкі. Є небагато карликових беріз та ялин. Бачили поля з пшеницею. Загалом, весь ландшафт острова – лавове чи кам’яне поле, де-не-де присипане землею, з острівцями зеленої трави.

    – Національні страви куштував?

    – Ні, не довелося. У них космічні ціни, тож ми харчувалися сніданками, що входять в плату за номер і тим, що привезли з собою. Чашка кави коштує 10 євро, а за півпляшки пива треба віддати суму, що відповідає нашим 80 гривням. До речі, алкогольні напої не продають. Їх не можна знайти, як у нас, у вільному доступі ні в супермаркетах, ні в продуктових відділах магазинів. Це ж стосується і цигарок. Випити в них можна в барі, а так званий алко-шоп працює впродовж однієї години… на тиждень. Одне слово, нам є чого повчитися в північних мешканців…
    Ольга Павлова

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору