ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Колиби у Карпатах зачаровують відчуттям безмірної свободи та єднання з величчю природи!

    19 квітня 2021 понеділок
    Які вони, колиби Рахівських гір?

    Вперше я потрапив на колибу ще будучи студентом географічного факультету. Ми були на практиці в Рахівському районі. Довелося нам заблукати при підйомі на Свидовець із долини Чорної Тиси.

    Наш керівник випадково завів нас хто-зна-куди. Стояла страшна спека, вода закінчилася, а струмків та джерел вже не спостерігалося… Вийшли ми до якихось будівель (вже потім я дізнався, що то були колиби біля Трояски). Вразила похмура екзотичність: дерев'яні хати без вікон, вкриті дерев'яними, зарослими мохом та лишайником, дахами, важкий запах і, що найдивніше, сліди мешкання людини. Нас відразу оточила зграя собак. На гавкіт із хати вибігли люди. Нас пригостили якоюсь жовтою рідиною, сказали що вона гарно втамовує спрагу. Рідина, що за смаком і запахом нагадувала сироватку, справді гарно втамувала спрагу. Назву тоді я не розібрав (щось на зразок "жовтиці"), але смак запам'ятав надовго. Потім я дізнався, що правильна назва того напою - жентиця.

    Багато різних колиб бачив я після того випадку, але ті й досі згадуються по-особливому. Відразу спливають в пам'яті ті колиби, коли бачу я ресторани або кафе із такою назвою. Автоматично набігає посмішка, коли намагаюсь їх порівняти, коли чую я відгуки знайомих про те, як посиділи вони в "Колибі". І скільки ж їх зараз, тих "Колиб", і які ж вони комфортні та шикарні… З такими темпами скоро навіть в Карпатах забудуть, що таке справжня колиба.

    Споконвіку головною галуззю господарства у гірських карпатських місцевостях було тваринництво. Зумовлювалось це в першу чергу природними умовами, малопридатними для розвитку землеробства. Скотарство прийшло у Карпати разом із дако-фракійськими племенами. І зараз в матеріальній культурі пастухів залишились риси, принесені валахами з півдня та сходу. Майже у всіх регіонах карпатці пасуть худобу за правилами, що встановлені багато століть тому. Цивілізація мало вплинула на спосіб життя та побут пастухів. Як і раніше, в колибах немає електроенергії; як і раніше, єдині продукти, що завозяться на полонину із долин - хліб та спиртне (добавились лише цигарки); як і раніше, готують тут бринзу та вурду; як і раніше, джерелом енергії є ватра. Як і століття тому, похмурі колиби зачаровують відчуттям безмірної свободи та єднання з величчю природи.

    У Карпатах здавна колибами називались тимчасові житла лісорубів та пастухів. Лісорубські колиби в процесі розвитку цивілізації практично зникли, а ось колиби пастухів активно функціонують і зараз. Розміщені вони переважно на полонинах або недалеко від них. Довгий час (до середини ХХ століття) колиби були основою карпатського господарства. Маржинка (худоба) виганялася для випасу на полонину, віддавалася у руки пастухам. Над пастухами головним був ватаг - саме він керував життям колиби. Вигін худоби на полонину був справжнім святом у селі. Таким само святом було і повернення отари (або стада). Більшість традицій збереглося і зараз - сотні років цивілізації слабо вплинули на карпатське тваринництво.

    Місцеві жителі часто називають колибу стаєю. Типова стая є звичайним зрубом. Стелі на ньому немає, просто на стінах лежать козли (крокви), а на них дах із драниць (тип дерев'яної покрівлі, де кожна дошка перекриває іншу). Димаря зазвичай немає, лише дві діри під дахом (у причілках) для виходу диму. Вікон немає, а якщо і є, то це не вікно в нормальному розумінні - прямокутний отвір без рам та скла, що зачиняється щільними ставнями. Ділиться стая на три частини. Перша - це так зване піддашшя (своєрідний ганок), воно без стін, але має стелю. В піддашші, зазвичай, сушаться будзи (будз - овечий сир зі свіжого молока у формі кулі, або просто великий шмат сиру). Більша частина стаї - житло пастухів, воно має назву ватарник (через розміщену у ньому ватру). Раніше вогонь у ватарнику горів цілодобово, був навіть чоловік, що займався його підтриманням - спузар (ще одна назва - вакар). Вважалося, що у випадку затухання ватри ватагу пастухів ждуть великі нещастя. Над ватрою висить котел. Третя частина стаї - це комора.
    0_2129-1.jpg
    Котел на колибі має бути гнучким і слухняним знаряддям праці, адже він потребує частого переміщення для регуляції температури. Тому конструкція котла незвичайна: біля середньої стіни стоїть веклюг (стовб на петлях), він може крутитись. Від веклюга іде роздвоєне коліно, в якому ходить витесана з дерева дошка з дірками - берфела. На кінці дошки - гак, щоб вішати котел. За допомогою такого незатійливого механізму пастухи керують котлом: потрібно прибрати з вогню - повертають веклюг, потрібно змінити силу полум'я - берфела посувається між двома вершками у продовбаній частині плеча, потрібно на тривалий час дати вищу чи нижчу температуру - берфелу підтягують або спускають на дірках.

    Під бічними стінами ватарника стоять широкі лави. Вони слугують ліжками. Хоча зараз на багатьох колибах встановлюють ліжка справжні (тапчани і т.п.). Над лавами прибито полиці - тут стоїть посуд та інструмент. Біля входу по кутках розміщені ємності з молоком, гуслянкою, жентицею та іншими видами молочних продуктів. На стінах багато чого висить: сита, цідила, пастуше лудіння. Готові продукти - бринзу, будзи тощо зберігають у коморі.

    В стоїщах (своєрідних полонинських молочно-м'ясних господарствах) може бути різна кількість будівель, відповідно вони мають різні розміри. Наприклад, на полонині Левковець (Братківський хребет, Горгани), де тримають корів, одна стая (власне колиба) і три-чотири кошари. Є стоїща, де всього дві будівлі. Але є і величезні. На полонині Татул ми натрапили на справжнє поселення-ранчо.

    Тип місцевості визначає і тип тваринницького господарства, яке ми називаємо узагальнюючою назвою - колиба, адже різній худобі потрібні різні типи пасовищ.
    0_2129-2.jpg
    Овець доводиться щодня вигонити на полонину, тому колиби, де тримають овець, розташовані на полонинах або поряд з ними. Поряд з стаєю тут розміщується велика кошара (загорода або приміщення для худоби), або навіть декілька кошар. Кошара для овець складається з трьох частин різних розмірів. Перша виконує функцію "сіней", сюди відразу заганяють овець. Більша частина - основне місце перебування овець, відгороджене від "сіней" вузьким прямокутним приміщенням - стрункою. Струнка - найголовніше місце кошари - тут доять овець. В струнку іде стільки проходів - скільки є доярів на колибі.

    Корови можуть пастись і на полонинах, і на луках, і, навіть, у рідкому лісі. Але полонини найчастіше віддаються на випас овець, тому колиби, де тримають корів, розташовані переважно на узліссях. Кажуть, що робота з великою рогатою худобою найлегша серед усіх видів випасання. Корова - худоба поважна, не метушлива, доїти її найлегше. Тому робити бовгарем (або бовчарем) - коров'ячим пастухом - найбажаніша пастуша спеціальність.

    Крім овець та корів тримають на колибах і кіз, і коней. Кіз пастухи не люблять. Це найскладніша у випасі тварина - дуже перебірлива до їжі, швидка і метушлива. Зараз кіз на полонину женуть рідко. Коней теж небагато, але, наприклад, на Свидовці вже у 2005 році ми бачили величезний (до сотні голів) табун коней. У конярів робота найцікавіша. Конярі - то "аристократи полонини".
    0_2129-3.jpg
    Стай, на яких тримають корів у Карпатах більше, але вони мають менші розміри, порівняно з овечими. На полонині Левковець, що на Братківському хребті, колиба стоїть з давніх-давен. Колись тут вирубали ліс, і з тих пір не дають рости деревній рослинності - тому полонина має антропогенне походження. Вона невелика, та і колиба невелика. Тримають тут корів. Випасають худобу переважно в чегірях (чагарниках) та в рідколіссі. В 2003 році на цій колибі працювала пара пастухів - чоловік і дружина. З ними був велетенський білий вовкодав. Вже у 2005 на Левківці худобу пасли двоє молодих чоловіків. Ми познайомилися з одним із пастухів (іншого в цей час у стаї не було). Це був привітний чоловік років тридцяти із майже стандартним для Карпат іменем - Іван.

    Іван розповів нам, що у них на хазяйстві 27 корів. За кожну корову платять 100 гривень за сезон. Сезон триває 120-130 днів - отже, зарплатня становить близько 300 гривень на місяць. Плюс харчі. Іван каже, що такі умови їх задовольняють. Молоко здоюють кожен день - за ним періодично приїздять із долини. Сиру Іван не виготовляє, каже, що нема часу, адже два чоловіка - малувато для трьох десятків корів. Каже, що нудьгувати теж бракує часу - дуже багато роботи. На колибі харчів вдосталь, а ось з цигарками проблема. Вовки до стаї не підходять, а от злодіїв слід остерігатись. Є в череді кілька биків - один, за словами Івана, досить агресивний і навіть якось намагався Івана побити, але... Загалом життя на колибі дуже важке, і йдуть на таку роботу лише сильні, витривалі, загартовані люди.
    0_21294.jpg
    Іншого Івана ми зустріли на автостанції у Ясінях. Був він гарно напідпитку. Співав коломийки та казав усім, що працює пастухом на Ворожеські - полонині біля Ворожецьких озер. Приблизно через тиждень ми були на Ворожецьких озерах і справді зустріли там Івана. Він був ватагом на колибі, де тримали і овець, і корів. Тверезий і зовсім не схожий на себе самого у Ясінях, Іван запросив нас скуштувати вурду, але ми ввічливо відмовились. Вурда - м'який неферментований сир, схожий на "домашній творог". Вурду готують не завжди однаково - інколи його можна вважати карпатським аналогом "мацарелли". За дві гривні купили ми "півторачку" кислого молока - кращого я не ніде не пив - і попрямували до колиби на полонині Татул. Татульська колиба виявилася величезною. Вона нагадувала дерев'яне поселення, які будували колоністи на дикому заході. На вулиці стояв великий котел для виготовлення сиру, зроблений із металевої діжки. Він наштовхнув нас на думку купити сиру. Але нам його не продали. Сказали, що сир забирають власники худоби, а на надлишок, що належить пастухам, вже є замовник. Отже, знову я не зміг поласувати справжньою карпатською бринзою. Кілька років тому у Свалявському районі ще один Іван - власник кількох десятків овець - обіцяв нам кілька банок гарного сиру, але так і не приніс.

    Сир - основа раціону карпатців. Без нього не відбувається жодного свята. Але це не делікатес, а звичайний щоденний харч. Заготівля сиру на зиму у карпатців - це те ж саме, що й заготівля зерна чи овочів у рівнинних народів. Еталоном справжнього сиру вважається м'який розсільний сир із назвою бринза. Технологія виготовлення бринзи є незмінною протягом багатьох століть. В овече або козяче молоко (інколи це може бути суміш овечого і коров'ячого) добавляють сичужну закваску, яку називають "глек" (або "гляк"). Закваска - основа якості майбутнього сиру. Для її виготовлення беруть шлунок молочного ягняти або теляти, сушать, дрібнять і заливають водою. Після місяця відстоювання розчин вже є "глеком". Завдяки дії закваски через декілька днів у молоці утворюється сирний згусток. Його треба "покришити" (подрібнити), щоб зменшити в'язкість маси й осадити її на дно. Сир мнуть руками або колотять спеціальною палицею - "баталом". Потім сирну масу вибирають друшляком у марлю або полотняний мішок. На цьому етапі сир називається будзем. Будзі підвішуються на гіллясту жердину - "комарник", або під стелю у піддашник. Інколи будзі обдувають димом - підкопчують. Гарно висушена підкопчена бринза також називається - будзь, адже є твердою і довго зберігає кулясту форму.
    0_2129-5.jpg
    В "путині" (посудина для зберігання молока) після виїмки сирної маси залишається сироватка - "неварка". Її зливають в котел і ставлять на вогонь. В котлі утворюється вурда - сир другого сорту. Вурда - це полонинські ласощі, її особливо полюбляють дітлахи. Сироватка, що залишається після вурди - жентиця - дуже корисний і смачний напій. Саме її я куштував під час перших відвідин колиби.

    Колиби постійно підтримують відносини із долинами. Кіньми (рідше автомобілем) забирають з колиб молоко та сир, привозячи на полонину хліб, спиртне та інші замовлення пастухів.

    Пастухи - це окрема карпатська каста. Провівши сезон на полонині, вони зовсім по-іншому розуміють навколишній світ. Він для них інший. Мабуть він стає трохи іншим і для туристів, які часто бувають біля колиб. Для мене він точно змінився.

    Україна інкогніта

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -6

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору