На Закарпатті мешкають цілі родини цимбалістів (фото)

Микола Федак з Рахова – цимбаліст з діда-прадіда. Чоловік понад 20 років грає на гуцульських цимбалах. Каже, щоб бути цимбалістом музичного таланту замало, слід мати ще й не аби яку фізичну витривалість, оскільки вага інструменту інколи сягає 20 кг.

Родина Федаків – народні музики: чоловіки грають на скрипці, бубні, сопілці, контрабасі, гармошці, жінки – на дримбі. Та справжнім родинним інструментом Федаки вважають гуцульські цимбали, без яких не обходиться жодне свято.
“Змалечку знав, що буду музикою, адже виріс у родині, де музикантами були з діда-прадіда, -- посміхається пан Микола. -- Коли мені було 6 років, навчився грати на скрипці, сопілці, баяні та найулюбленіший інструмент -- цимбали. Ці маленькі – бойківські, на них грав ще мій прадід, він був знаним цимбалістом, -- чоловік лівою рукою тримає інструмент, у праву бере гнучкий вербовий прут, б’є ним по струнах. – Чуєте який у нього ударний звук, бо всі струни налаштовані на тонічний бурдон. Гуцульські цимбали – вдвічі більші за розміром: 90 сантиметрів у довжину, півметра завширшки, – кладе на коліна батьківські цимбали. – У них циганський стрій, а в цих, що зробив на замовлення місцевий майстер Степан Колачук – верховинський”.
Якщо дивитися зверху інструмент, нагадує велетенського метелика, що розправив крила. Горизонтально натягнуті ряди струн ділить навпіл бурт. Верхня дека робиться з резонансної смереки або ялини, нижня -- з верби чи явору. А тримач для металевих кілків, якими кріплять струни -- з тису або дуба.
“Мої брати теж мають хист до музики, змалечку разом граємо популярні коломийки, мелодію підбирали на слух. Дебютували з різдвяною колядкою “Нова радість стала”, нині у репертуарі родинного гурту чимало колядок, коломийок та приповідок. За традицією лідером гурту є скрипаль, а в нашому – цимбалісіт”, -- чоловік бере до рук дерев’яні палички, зроблені з акація, б’є молоточками по металевим струнам.
Лунає запальна гуцульська мелодія, ноги так й витанцьовують на місці. Від тої музики на душі легко й радісно, а який заряд енергії отримаєш, вистачить на не один день.
“Тембри цимбалів бувають різними. У них потужні і глибокі баси, альт -- прозорий і чистий, верхи -- світлі і дзвінкі. А музична палітра така багатюща, що на них можна грати соло, в ансамблі, акомпанувати естрадний спів, -- повчає батько Микола Федак, який вміє грати на десятку маловідомих народних інструментів, та цимбалам ще жодного разу не зрадив. -- На Рахівщині цимбали – інструмент радості, їх, здебільшого, використовують для виконання музики в швидкому темпі”.
Чоловік вмощується біля сина, вузлуватими пальцями тримає тоненькі палички, якими вправно перебирає по струнах мотив горянської коломийки. Поруч 7-річний хлопчина, поклавши інструмент на коліна, виграє на бойківських цимбалах “Ой, Марічко!”
“Гідна зміна росте, -- підморгує дідусь. -- На Верховині цимбалістам, здебільшого, доводиться грати в похідному положенні. Щоб нести на собі 20-кілограмовий інструмент, перечеплений через шию, потрібно неабияка фізична витривалість. Та у родині Федаків усі чоловіки хоч і не велети, та вправні цимбалісти”.
Еліна САВИЦЬКА спеціально для UA-Reporter.com