Шаптала : Операція з виведення бригади з Дебальцево пройшла з мінімальними втратами

Майже дві з половиною тисячі особового складу бригади повернулися до Закарпаття, говорить командир 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади Герой України Сергій Шаптала.

Прикріплюючи до бушлата командира 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади полковника ЗСУ Сергія Шаптали орден «Золота зірка» із відзначенням званням Герой України, Президент країни Петро Порошенко сказав: «Сьогодні вами пишається не лише Мукачево і Закарпаття, але й уся Україна»…

За вісім днів – два ордени

«Ми готові й далі захищати українську землю на всі сто відсотків», – відповів тоді Президентові полковник.
Усього через 8 днів після першого ордена полковник Шаптала отримує ще один – Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», – вказано в Указі Президента.
– У ті миттєвості я думав про бойових товаришів, з якими півроку провів під обстрілами в Дебальцевому. Найперше про тих, які не повернулися додому живими, – сказав кореспондентові військовий командир.
Із Сергієм Олександровичем ми зустрілися в його кабінеті, захищеному від яскравого весняного сонця діловими шторами. Кожна річ має своє місце, атмосфера комфортна. Подумалося, як це далеко від вогняного пекла ще два місяці тому.
Але всьому буває кінець, і для воїнів, що відзначилися в антитерористичній операції на Сході України, він настав у вигляді повернення до рідних теренів.

«Військова» сім’я

Сергієві Шапталі всього 42 від народження, проте військовий стаж – чверть століття. Ходив до середньої школи в рідній Костянтинівці Смілянського району Черкащини.
Дитинство Сергія було «як у всіх». Його рідне село приміське. Батько працював на залізниці, мати – в райенергонагляді.

– Бажання стати військовим народилося ще в 6-му класі, – говорить Сергій Олександрович. – Крім мене, до військових училищ вступили ще двоє юнаків із мого випуску в школі. Втім закінчив навчання і залишився у війську лише я один.
Про керівника класу, колишнього вчителя фізкультури Олексія Шульгу – найтепліші спогади. «Я нещодавно був у рідному селі, тож ми зустрічалися. Тепер Олексій Миколайович очолює сільську раду моєї Костянтинівки».
…Після школи вступив до Київського загальновійськового училища. Після переведення до Одеси із зміною назви на Інститут сухопутних військ диплом отримував уже там. У послужному списку Героя України – перебування у складі миротворчого контингенту України в Косові.
До Мукачева службу проходив на Волині, де й побралися з дружиною Оксаною, теж військовослужбовцем. Старший син Олександр навчається на другому курсі Академії сухопутних військ у Львові. Молодший Владислав – четвертокласник.
Поки що живуть нарізно, адже дружина з сином – у Володимирі-Волинському. «Коли ми вже будемо в місті постійної дислокації, то шукатимемо можливостей для переїзду та об’єднання сім’ї. Це тоді, як стане спокійніше», – ділиться полковник.

Одразу з Мукачева – до Дебальцевого

Призначення Олександра Шаптали комбригом збіглося з початком передислокації 128-ї бригади в зону АТО. Першого вересня минулого року її підрозділи з крайнього заходу країни вирушили до її східних рубежів. На них чекали невідомі раніше випробування.

– Там відбувалося бойове хрещення кожного, і саме там кожен боєць зміг відчути плече товариша, повноту відповідальності за всі свої дії, – ділиться думками комбриг. – Я прийшов у бригаду тоді, коли вона була вже відмобілізована, пройшла бойове злагодження. Тож рухалися на Донбас готовими до виконання найскладніших завдань. Що потім і підтвердили під час бойових дій.
У зоні АТО бригада набула величезного досвіду участі у військових операціях. Раніше солдати вправлялися на полігонах у бойових стрільбах, а от у нових умовах вони самі приймали рішення в кожній конкретній ситуації. Їхній професіоналізм виріс колосально. За цю бойову виучку довелося заплатити дорогою ціною: майже сотнею загиблих за весь період проведення АТО. «Але вони не будуть забутими, залишаться в нашій історії. Ми зустрічаємося з їхніми рідними, влаштуємо окремі стенди в музейній кімнаті», – додав Сергій Олександрович.
У Дебальцевому не було ніякого «котла», як це дехто стверджує. Була спланована операція з виведення бригади з району бойових дій, і вона пройшла з мінімальними втратами. Майже дві з половиною тисячі особового складу бригади повернулися до Закарпаття. Тут відновлюватимуть боєздатність, поповнюватимуть кадровий штат, – сказав полковник.

«Війна війною, а обід – за розкладом»

Після повернення додому комбриг і його заступники добилися, щоб усі військовики без винятку були забезпечені ліжками, не жили в наметах, а лише в казармах. Харчуються в стаціонарних їдальнях на території військових частин. «Бо, як кажуть, війна війною, а обід повинен бути за розкладом», – додає полковник.

– А як із цим було в бойових умовах?

– Готували самі собі їжу в польових умовах, – відповідає Сергій Олександрович. – Регулярно вивозили бійців у лазню: все майже як у звичайному житті, де людина повинна тричі на день поїсти, раз на тиждень помитися обов’язково…
Щоранку комбриг о 6.30 – 6.45 уже на території бригади. Його робочий день триває до пів на дев’яту – дев’яти вечора. Виявлення проблем і своєчасність їхнього вирішення значною мірою залежать саме від командира, переконаний Шаптала. Тому слід самому якомога більше бувати на місцях, бачити все на власні очі.

– Чи отримували воїни 128-ї бригади обіцяні урядом нагороди за збиту військову техніку противника?

– Бригада отримує їх однією з перших у військах. Шістьом бійцям кошти на картки були перераховані ще до виходу з Дебальцевого. Є ще ряд солдатів, які отримували грошове забезпечення за знешкоджену техніку. Тобто матеріальні заохочення діють.

Утішає командира те, що у Виноградові, де розквартирований один із гірсько-піхотних батальйонів, щойно здали в експлуатацію багатоквартирний будинок. У ньому поселяться майже 60 військовиків. У Мукачеві для них теж зводиться 44-квартирний будинок…
Приємна новина останніх днів: у Мукачівському військовому шпиталі відкрито кабінет лікувальної фізкультури. Тут проходитимуть реабілітацію бійці, які потребують її після повернення із зони АТО.
Окремо комбриг попросив подякувати керівникам органів місцевого самоврядування, на території яких розташовані військові частини, а також волонтерам. «Ініціюють зустрічі з воїнами, влаштовують екскурсії, концерти, і це дуже важливо, бо підтримує бойовий дух».

Василь БЕДЗІР

На ФОТО автора: Герой України Сергій Шаптала у своєму робочому кабінеті