В Хусті з’явилася ініціативна група, яка вимагає знесення обеліска Слави

Знайшовся й привід: монумент, мовляв, не вписується в центральну площу, якою її бачать проектанти. Але не всі такої думки.

Центральна площа з облупленими будівлями та вибоїнами роками слугувала наочним прикладом нерозпорядливості хустської влади. Тут звикли говорити більше про політику, ніж про сучасний вигляд міста та комфорт для його жителів. Нарешті за неї взялися…
Але взялися так, що «тріски летять». Величний монумент, який у будні нагадує про подвиги захисників Вітчизни, а в дні торжеств збирає сотні вдячних городян, почав «заважати». Знайшлися навіть ініціатори його знесення. Свої дії й наміри вони аргументують просто: «опитуванням у мережі Фесйбук», проведеним разом із телеканалом РТК «Хуст». Начебто ідея отримала «повну підтримку» хустян. Групу очолила педагог на пенсії.
«Голова Хуста В. Кащук на словах обіцяє не чіпати пам’ятник, а на ділі, здається, веде подвійну гру, – сказав у розмові з кореспондентом ветеран органів безпеки Іван Чижмар. Іван Степанович узагалі сумнівається в щирості мера тому, що у звіті про засідання Громадської ради, опублікованому газетою «Вісник Хустщини», позиція міського голови опинилася «поза кадром». Іншими словами, Кащук із принципового питання промовчав.
Водорозділом між тими, хто бачить оновлену площу без пам’ятника і тими, хто вважає цей символ, збудований у 1971 році, непорушною візитівкою Хуста, на думку Івана Чижмаря, стало пристосуванство: «Пан Кащук за радянського часу був секретарем міськради, активним членом КПРС. Тепер він вдає з себе борця за демократію, хоче виглядати антикомуністом. Однак від минулого нікуди не втечеш, і якщо ти справжній чоловік, то будь послідовним у своїх поглядах, вчинках».
Обеліск Слави є одночасно й братською могилою: вічний притулок знайшли тут два десятки борців із фашизмом. Серед похованих є шестеро учасників розвідгрупи «Закарпатці», закинутої в тил ворога в ніч із 18 на 19 серпня 1943-го. Її члени, у тому числі Степан Чижмар, через півроку були розстріляні угорцями на конспіративній квартирі на вулиці Глубокій, 22 в Хусті, де проживала сім’я Логойдів.
Після розкриття підпільної антифашистської мережі, що сталося через зраду, затримали близько 300 осіб. Із них 36-х розстріляли в Хусті, Виноградові, Текові й Чорнотисові, Сигеті, Будапешті та Шопроні. Інших після арештів і жорстоких катувань воєнний трибунал генштабу угорських королівських військ відправив у тюрми.
У війні на боці СРСР загинули четверо з п’яти братів Чижмарів. Син похованого в центрі Хуста ан-тифашиста Степана Чижмара Іван у повоєнний час працював у органах безпеки, дослужився до звання полковника. «Пам’ять за рідними, які загинули в боротьбі з фашистами, не дозволяє мені допустити наруги над пам’ятником», – каже Іван Степанович.

Василь БЕДЗІР