Як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш?

Святкувати за кордоном буває весело, пізнавально, ніяк або й... сумно.

Побутує думка, що Новий рік та Різдво – свята сімейні. Кажуть, як зустрінеш, так і проведеш. Тож більшість людей намагається ці дати відзначити вдома, у родинному колі. Однак вдається це не всім. Чимало людей із певних обставин саме цієї святкової зимової пори опиняються далеко від рідної домівки. Та свято є святом: віддати йому належне, згідно з нашими традиціями, українці примудряються, де б не були. Звісно, нерідне оточення вносить свої корективи. На жаль, деколи вони бувають не зовсім приємні.

По... американськи

Віталій, науковець, журналіст:
– У кожній країні новорічно-різдвяні свята відзначають по-своєму. Традиції, історія, ментальні риси народу визначають особливості. Позаминулого року я мав змогу зустрічати Новий рік в Америці, провадячи там наукове дослідження в рамках Програми ім. Фулбрайта.
Про наближення свята першими сигналізують численні магазини – прикрашеними вітринами та подарунковим асортиментом. До Різдва та Нового року – це ялинки, прикраси до них, гірлянди, новорічні подарунки тощо. Ялинки – найзвичніший для нас символ, декор, атрибут Нового року. В Америці вони також повсюди. Причому у безлічі варіацій. Так, наприклад, у кожній установі, на вулицях, у супермаркетах та домівках можна побачити не тільки справжні і штучні дерева, а й прикріплені до спеціального каркасу, у вигляді ялинки, вазони-різдвяники (пуансетія). Замість Діда Мороза в Америці дітьми опікується Санта Клаус. У більшості американських крамниць з нагоди свята пропонують найрізноманітніші знижки.
Однак Новий рік в Америці не святкують настільки помпезно, як у нас. Там більше шанують Різдво (25 грудня). Притаманними містам особливостями є святкова ілюмінація, громадські ковзанки, відкриті всю ніч, масові гуляння. У Вашингтоні головні ялинки розміщуються поблизу Білого Дому та Конгресу. Поряд із святковим деревом, що поблизу президентської оселі, встановлено й прикрашено менші деревцята з підписаними табличками від кожного зі штатів та заморських територій США. Навколо найбільшої ялинки, на радість численним діткам, прокладено іграшкову залізницю, якою їздять декілька мініатюрних копій справжніх потягів. Туристи влаштовують змагання: хто закине монетку у вантажний вагон іграшкового поїзда під час руху.
Звичні для нас феєрверки у США суворо регламентовані. Нікому не спаде на гадку стріляти салютом по вашому балкону, де сохне білизна, або вибухами на сусідньому подвір’ї будити ваших дітей. Феєрверки дозволено тільки у визначених місцях у спеціально відведений час.
Ті, хто зустрічає Новий рік у Нью-Йорку, намагаються бути на Таймс-Сквер – головній вулиці фінансової столиці світу. Привабливою цікавинкою міста великого яблука (так інакше називають Нью-Йорк) є святкове освітлення Емпаєр стейт білдинг – одного з найкращих хмарочосів.
Особливістю американського святкування є менша кількість вихідних. Різдво і Новий рік минули – і знову всі беруться за роботу. Немає в Штатах й усталених традицій зустрічати Новий рік тільки після того, як керівник держави привітав вас із екрана телевізора. Така форма спілкування влади з народом є, але вона не аж так масово вживана, як в Україні. Немає також «Голубого вогника» на ТБ.

... італійськи

Мирослава, робітниця:
– Українці в Італії святкують Новий рік та Різдво скромно, серед своїх, або ж не святкують зовсім – ми там на заробітках, тож чужі. Тим більше, що Різдво місцеві мешканці зустрічають 25-го грудня, а ми – 7 січня.
Я жила й працювала в Італії три роки. Доглядала за літніми людьми й прибирала домівки в різних сім’ях. Ставлення господарів було переважно доброзичливе. Але вони живуть своїм життям, дотримуються власних традицій, нам туди зась. Майже всі сім’ї, в яких я працювала, про наші свята і традиції нічого не знали, тому й не зважали на них. Для нас Новий рік і Різдво були звичайними робочими буднями. Лише одного разу, коли мала роботу в сім’ї адвоката, він, дізнавшись, що українці святкують Різдво 7 січня, дозволив мені не виходити на роботу, сказав: «У вас свято, тож маєте його відзначити. Завтра даю вихідний». Та українські заробітчани, звісно ж, нехай вечорами, але збираються у своїх помешканнях і відзначають празники так, як удома: з національними стравами, піснями, йдуть до церкви. Ми з колегинями-українками, які працювали поряд, також збиралися на Різдво разом. Спілкувалися, накривали святковий стіл, колядували і... плакали, згадуючи наші сім’ї, дітей, родину.

... китайськи

Андрій, художник:
– Новий рік, в сенсі 1 січня, в Китаї відзначають приблизно як у нас День радіо, тобто люди знають, що є така дата і не більше. А священний для китайців Новий рік – це їхній, східний. Він тут називається Весняний фестиваль. Цього дня вся сім’я (вкупі з далекими родичами) має зібратися за одним столом – їсти, пити, грати в маджонг. У «робітничих селищах» на кшталт того, де я живу, – у цей час узагалі все вимирає: всі їдуть до родичів. Навчальні заклади оголошують канікули з середини січня до 7 лютого.
Цьогоріч, якщо все складеться вдало, хочу відзначити наш Новий рік, 1 січня, десь у Шанхаї. Просто це місто мені дуже подобається. А якщо гроші будуть – то на острові Хайнань. Це такі собі китайські Багами чи Канари. Я був там позаминулого року наприкінці листопада. Вода +27, за три дні засмага як за два тижні в Криму, хоча останній для мене – взагалі святе, немає нічого кращого. А ще на Хайнані – купа російських туристів, там горланить караоке «Владімірскій централ», назви магазинів із чудернацькими написами (російською з безліччю помилок) на зразок: «Здравоохранительное мытье ног».

... англійськи та угорськи

Людмила, менеджер:
– Сталося так, що одного разу мені пощастило бути на Різдво в Лондоні. Католицьке Різдво я ніколи раніше не відзначала, але там хочеш не хочеш, а мусиш: святкова передріздвяна атмосфера в англійській столиці просто неймовірна (завішані барвистими гірляндами вулиці, казково оформлені вітрини, люди, які ходять надворі в шапочках Санти, фантастичні різдвяні розпродажі тощо). Крім того, знайомі й друзі переважно святкували Різдво 25-го грудня. Тоді нас і запросила до себе одна словачка, яка працювала в лондонській родині нянькою. Господарі залишили їй будинок, бо самі поїхали святкувати до Австралії. От вона й організувала «свят-вечір» у тій хаті. Хоча Святвечором то було важко назвати в традиційному розумінні, радше то була різдвяна вечірка, на якій зібралася інтернаціональна компанія. Хто хотів, готував страви, традиційні для свого народу, – так і стіл накрили. Ще пригадую, що у Лондоні 24-го десь о 10 вечора перестає працювати міський транспорт, і лише кілька автобусів мають особливий маршрут – об’їжджають ціле місто. Тому тим, хто не встиг на останній потяг метро (як це сталося зі мною), справді не пощастило. В інший край Лондона добратися було нереально (місто все-таки майже 80 км в діаметрі).
А от ще один досить яскравий Новий рік у мене був у Будапешті. Мені з друзями пощастило потрапити на Тезе. Це така зустріч християнської молоді, яка проводиться щороку у різних містах Європи в період між католицьким та нашим Різдвом. Тоді в Будапешті зібралося близько 70 тис. молодих людей із різних куточків світу, жили хто у родинах, хто у школах, але всі збиралися разом на так звані медитації – спільні молитви. Вони трохи нетрадиційні, не такі, як ми звикли чути, адже дуже мелодійні, спрощені слова співалися латинською мовою, яку й не надто добре треба знати, щоб відчути це піднесення духу. Вдень ми спілкувалися з людьми з різних країн на всілякі суспільні теми, відвідували музеї, церкви й неймовірно гарні собори Будапешта. Пізно ввечері, зізнаюся, ще й на дискотеки потрапляли, гуляли допізна. А 1-го січня нас запросили в гості жителі Будапешта, і ми з другом потрапили до родини університетських викладачів. Окрім того, що ці люди були цікавими співрозмовниками й чудово володіли англійською мовою, вони ще виявилися й добрими господарями. Приймали нас дуже тепло, неймовірно смачно годували, особливо сподобалася їхня традиційна індичка. То треба бути великим майстром, щоб так її приготувати. Я би й нині з величезним задоволенням провела ще один такий насичений Новий рік.

...австрійськи

Микола, вчитель:
– Австрія – країна католицька, хоча її столиця, Відень, – це різнобарвний етнічний і релігійний конгломерат. Традиції тут шанують, тому різдвяний настрій відчувається задовго до самого свята. Гірлянди-вогники розвішані вулицями міста над Дунаєм, вітрини знаменитої кондитерської «Демель» радують око (та не гаманці) вишуканими солодкими фігурками, а біля ратуші гуде традиційний різдвяний ярмарок. Вибирай сувеніри і пий глювайн (глінтвейн, пунш, гаряче нижньоавстрійське вино), залишай на згадку кухлі із зображенням архітектурних пам’яток Відня...
Одного разу мені довелося повертатися з австрійської столиці саме різдвяної ночі. Отож іще встиг побувати бодай на частині святкової меси в головному соборі країни – храмі Святого Стефана. А іншого разу, вже в Україні, дістав привітання з Різдвом від віденських друзів – іранців-мусульман. Дружба та екуменізм! Сніг, який наче сповиває середньовічні австрійські собори, розтане, а любов і сердечність залишаться. Свято – це стан душі, а не просто географічні цікавинки.
Петро Поліха, "Старий Замок "Паланок"