Середнянський замок: код тамплієрів (ФОТО)

Між Ужгородом та Мукачево розташувалося селище міського типу Середнє. Проїзджаючи трасою на великій швидкості, не кожен й встигне побачити цікаву архітектурну пам’ятку, що знаходиться на околиці цього населеного пункту – руїни середньовічної башти, яку часто звуть Середнянським замком.

З весни цього року орієнтиром, за яким споруду точно не прогавиш, став величезний (6 на 4 метри) державний прапор, який на високому флагштоці підняли над замком на честь 70-річчя Карпатської України. Та, на жаль, тим турбота про історичний об’єкт, який сулив чималий інтерес туристів, наразі й обмежилась. А здавалося б, не використати масовий інтерес публіки у корисних для селища цілях було неможливо. Будемо відверті – пересічний турист ще не доріс до того, аби просто захоплюватись мальовничими руїнами, попередньо довідавшись про їхню історію. Самоцінність таких об’єктів розуміється хіба що фахівцями, насамперед, істориками. Широкому ж загалу подавай „родзинку” – розкручену легенду чи міф, тоді він готовий „відмітитись” біля пам’ятки і звітуватись потім перед родичами та друзями фотосесією із серії „і я там був”. Можливо, тому чимало цікавих об’єктів Закарпаття для туристів (та й місцевого люду) залишається непізнаними – бо інтерес перебирають на себе давно відомі пам’ятки на кшталт „Паланку”, санаторію „Карпати” чи Ужгородського замку. Аби явити світові інші, не менш цікаві об’єкти, доводиться докладати чималих зусиль, і робиться це силами окремих ентузіастів (як у випадках із Невицьким замком та його хоронителем Олександром Дзембасом (див. „Люди і замки” http://h.ua/story/171367/) чи замком „Сент-Міклош” у Чинадієві, відродженим художником Йосипом Бартошем (див. „Замок „Сент-Міклош”, видатний та невідомий” http://h.ua/story/108838/ ) – тоді як держава для відродження, збереження та популяризації власної історичної спадщини докладає мінімум зусиль. На цьому тлі Середньому неочікувано пощастило. Допоміг йому... письменник Ден Браун та його нашумілий, для декого – скандальний, спекулятивний, а для когось взагалі єретичний твір „Код да Вінчи” та послідуюча його екранізація. Завдяки книзі та фільму широкі маси раптом проявили інтерес до тамплієрів – ордену християнських ченців-воїнів, заснованого у 1119 році, після першого хрестового походу, та відлученого від церкви Папою Климентієм V у XIV столітті. Орден пішов у підпілля, але ще довго нагадував про себе, йому приписували величезні приховані багатства та таємні знання, які приховувала від народу реакційна церква. У розпалі „код-да-вінчі-манії” українські фанати дізналися, що оборонна вежа у закарпатському Середньому збудована саме тамплієрами – і почалося як не паломництво, то принаймні масове відвідування будівлі. ЗМІ, від серйозних газет до українського видання „Плейбою”, зарясніли „сенсаційними” матеріалами про досі маловідоме селище, і навіть цього року, коли інтерес до загадок Дена Брауна вже значно схлинув, в одному з інтернет-рейтингів типу „10 найцікавіших пам’яток України” десь посередині списку стояв Середнянський замок, і саме у зв’язку з тамплієрами.

Замок, точніше – замкова башта, дійсно має відношення до загадкового християнського ордену. Лицарі-ченці, які зовсім не цуралися підприємницької діяльності, за часів своєї могутності вибороли собі привілею торгувати солотвинською сіллю. На дорозі від солотвинських копалень до європейських базарів вони вибудували мережу укріплень для оборони „соляного шляху” від лихих людей, та збирання мита. Одним із таких укріплень і стала башта типу „донжон” у Середньому, зведена у 13 столітті. Згідно енциклопедії „Замки Підкарпатської Руси”, це була вежа висотою 20 метрів, площею 18.6 м * 16.5 м, із товщиною стін понад 2 метри. Споруда наслідувала ще давньоримські сторожові вежі на Рейні та Дунаї. Окрім власне вежі, існувала також подвійна кругова захисна система валів та ровів із водою, а ще її оточував кам’яний мур із циліндричними баштами. Певно, з натяжкою цей оборонний комплекс можна назвати й замком, хоча у класичному розумінні це невірно. Вежа була призначена як для дозору над шляхом, так і для нетривалої оборони. Всередині споруда розділялася дерев’яними перегородками на три яруси, із драбинами, сходами і міцною середньовічною „столяркою”.

Після майже півторастолітнього володіння тампілієрами, відтоді, як вони впали в немилість, замок перейшов до іншого монашеського ордену – святого Антонія, згодом – до ордену св. Павла, а потім починається бурхливий, як і вся історія пізнього середньовіччя, кількавіковий відрізок, коли Середнє переходить із рук в руки різних господарів. У 15-16 століттях у місцевості розвивається виноградарство, яке славить селище й посьогодні. 1557 року володарі Середнього з роду Добо працею полонених турків видовблюють неподалік замку чотири кілометри винних підвалів, які нині належать винзаводу „Леанка” та стали популярною туристичною атракцією, ключовою точкою „Закарпатського винного шляху”. Під час австро-турецьких та австро-угорських війн 17-го століття замок переніс низку ударів, на початку 18-го століття вежа відіграє певну роль у війні угорських куруців та дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці проти Габсбургів, і знов потерпає від бойових дій. У мирний час ремонтувати її чергові володарі Середнього не квапились, оскільки сувора оборонна башта не відповідала тогочасній архітектурній моді. При спробі реставраційних робіт вже за радянських часів (70-роки минулого століття) були знайдені сліди великої пожежі, яка нанесла башті найбільших втрат. На жаль, в подальшому реставраційних робіт практично не проводилося, окрім спорадичних розкопок. До слова, завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Йосип Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі, однак існує міф про те, що після їхнього вигнання з Франції тамплієри заховали у вежі усі свої скарби. Інші ж історики відношення лицарів-монахів до пам’ятки не спростовують, відтак, залишимо це спірне питання професіоналам.

Нас має цікавити інше. Є архітектурна пам’ятка, є цікава історія про неї, є суспільний інтерес до теми тамплієрів (який, можливо, невдовзі схлине, як і будь-яка спекуляційна сенсація). І що з того має Середнє? Наприкінці літа мав нагоду наочно познайомитись з руїнами замку, про якй до того лише читав. Мандрували ми Закарпаттям разом із туристами з Білорусі та Санкт-Петербургу. І, чесне слово, відчули сором. Руїни зблизу виявились навіть більш вражаючими, ніж очікував – колосальні стіни, усі ознаки середньовічної твердині залишились попри усі історичні негаразди. Але що навколо? Сміття, бур’ян, сліди „активного відпочинку населення” у вигляді попелищ та пляшок під стінами вежі. До замку крізь кущі веде ледь протоптана доріжка. Ніякої інформації – таблички чи стенду – немає. Як це не схоже на відношення до історично цінних руїн у наших сусідів! Хіба так аж багато коштів треба селищній раді, аби власними зусиллями прокласти до вежі гідну доріжку, вичистити її від сміття та бур’янів, встановити поруч стильний інформаційний щит та смітник? А вже поруч доглянутої споруди не гріх відкрити й якійсь, знов таки, стильний (а не, як в нас повелося, аляповато-пластиковий) „питейний” заклад із сувенірами – на чому й заробляти гроші, допоки цікавість мас до загадкових тамплієрів не минула. І, звісно, варто вимагати, аби й держава розщедрилась на роботи з дослідження замку, консервацію стін, які повільно руйнуються, тощо.

Прикрашати видатні споруди національними та державними прапорами прийнято у всіх європейських країнах. І те, що цю традицію підхопила влада селища Середнє, варто привітати. Проте цього замало - середненько, м’яко кажучи. І тому наразі перед величезним синьо-жовтим прапором на тлі недоглянутої історичної пам’ятки доводиться червоніти.

Автор: Олег Супруненко