Додати новий коментар

Ужгород поволі залишається без комунальної власності: будинків, вільних земельних площ, парків та скверів. Дивним чином усе це майно за смішні гроші потрапляє до рук приватних осіб.

Складається враження, що міська влада робить усе, аби її правонаступникам у "спадок" не дісталося нічого.

Приватизація по-ужгородськи

Наступ на об'єкти комунальної власності в Ужгороді почався, звісно, не відучора: швидше - 2006 року, коли до влади в місті прийшла нова команда.

Ще 2004-го ужгородська міська влада під керівництвом Віктора Погорєлова збиралася забрати вісім аптек із обласної комунальної власності до міської. Уклали мирову угоду й договори оренди із Закарпатським обласним виробничим об'єднанням "Фармація", що обслуговувало ці аптеки. Однак дія тих договорів завершилася у жовтні 2006 року, а нова влада не поспішала їх продовжувати. Натомість поспіхом створили ужгородське комунальне підприємство "Аптека". У цьому, ймовірно, брав участь перший заступник мера Ужгорода Володимир Бобков, комерційні інтереси якого стосуються сфери торгівлі ліками. Новостворене КП почало захоплювати одну за одною аптеки міста без потрібних у такому разі актів прийому-передачі чи процесу ліквідації попередніх фармацевтичних структур. Найгучніший скандал стався після закриття аптеки 1: тоді без будь-якого попередження колектив вигнали на вулицю, і найстарішу аптеку Ужгорода (перша згадка про неї датована 1682 роком) передали приватникам. Неначе на сміх, саму будівлю площею понад 200 кв. м оцінили всього у 69 тис. грн. Наступною стала соціальна аптека 130, приміщення якої доти декілька разів горіло. Причиною пожеж були підпали.

Аукціони в підпіллі

Схожою була й доля кафе "Молочарня". Свого часу працівники хотіли приватизувати заклад - після розвалу СРСР так зробила більшість їхніх колег у сфері громадського харчування. Завідувачка кафе Ганна Коштура під заставу власного будинку взяла кредит у банку й оформила довгострокову оренду майна "Молочарні". А потім випадково, з газети, довідалася про те, що заклад виставили на конкурс. Звісно, ніхто колектив про це не попереджав, на торги не запрошував... Та аукціон таки відбувся, переможцем став один із депутатів міськради. І жоден суд не зміг довести законність вимог колективу кафе.

Та цим рейдерство в місті не обмежилося. Після 17 років будівництва, наприкінці минулого року в Ужгороді здали черговий довгобуд: новий корпус школи з угорською мовою навчання. Наразі ЗОШ 10 ще не перебралася повністю у свої нові "апартаменти", а рішення про приватизацію її колишніх приміщень уже опубліковане в муніципальній газеті. Подейкують, що будівлю продали за 450 тис. грн, хоча вона розташована в центрі міста й займає площу понад 550 кв. м, не рахуючи великого шкільного подвір'я...

І ось на початку лютого поточного року відбулася чергова сесія ужгородської міськради, на якій депутати дали "добро" на передачу єдиного в місті басейну "Спартак" приватникам. Попередній власник - Закарпатський державний університет - мусив повернути його в комунальну власність міста із відшкодуванням усього 800 тис. грн. На черговому підпільному аукціоні "Спартак" продали за... 300 тис. грн. Це при тому, що, за найскромнішими підрахунками, його чаша й земля навколо мали б коштувати не менш ніж 5 млн грн. Як уже заведено, власником не тільки басейну, а й чималенької площі біля нього став близький родич мера.

Наступні вибори міського голови й депутатського корпусу відбудуться тільки за рік. І що доти в Ужгороді залишиться не захопленим, прогнозувати важко.

Людмила РУДА
Закарпатська обл.