Додати новий коментар

Хоча при тій ситуації, про яку ми вже писали раніше, більшості було не до сміху. Навіть під час розлогих і ситих Великодніх свят.

Ми знову поїхали туди. Патріот рідного села Петро Іванович Староста повідомляє, що для села щебеневий кар’єр, що став "притчею во язицех", нічого фактично не дає. Хіба... туберкульоз і силікоз.
– Але, – сповіщає він, – людинолюбної спрямованості нинішня влада не має. Адже машина щебеню коштує 400 гривень, а вантажівки йдуть одна за одною. Хоч виручених грошей було б цілком достатньо, щоб регулярно поливати проблемну Червоноармійську вулицю. Селянам більше, фактично, нічого й не треба. Ніяких надвимог, які неможливо виконати в даний момент, ми не ставимо. А владники насміхаються: аршуйте, мовляв, собі тихо і ковтайте порох. На людей, які повстають законним шляхом проти кепської екології, психологічно давлять за допомогою свого контингенту з району. Хто зі скаржників прийде просити допомоги на ліки, йому говорять: "Іди по ліки до Старости. Нащо підписувався проти пороху?!" А люди ж добиваються просто елементарних земних прав. А права людини, визнані всім світом, наразі грубо порушуються.
Член виконкому сільради і місцевий священик Михайло Тегза теж обурений станом справ у деяких нюансах діяльності сільради. Говорить разом із головою трьох попередніх скликань Іваном Більце, що з бюджету всі люди сміються. В Горбках, скажімо, є фельдшерсько-акушерський пункт. Туди сільрада на чолі з паном Шароді виділила 6 тисяч на канцтовари, а на ліки... 5 тисяч. На всю Веряцю й Горбки на матеріальну допомогу передбачено лише 6.820 гривень. Маразм очевидний! А де би ні! Коли бюджет членами виконкому не розглядався, не давався для обговорення людям, бо головна маса членів виконкому (дев’ятеро) – "пролетарі" з кар’єру. Фальшива диктатура пролетаріату, отже, панує в селі, наче в мініатюрному Петрограді.
Такими ось пролетарями справді по-пролетарському не задоволений Петро Іванович Староста, котрий за професією є слюсарем-інструментальником. Працював свого часу і бригадиром провідників на залізниці. Має два інсульти в "активі", але вдома не може відпочити через громохкі автівки, порох, вибухи в кар’єрі, постині прохання людей встати на їх захист. Оскільки немає порядку з кар’єром, то цілком підтримує протести селян і настійні вимоги закрити його назавжди, або хоч би до наведення порядку.
Щодо священика М.Тегзи – за попереднього візиту нас неправильно інформували, що той настелив зі зрубаних черешень собі підлоги. Що робити – демократія. Скільки людей, стільки й думок. Нікому рота не закриєш. Партія "Відродження" теж давала 1000 гривень на церкву, але це не означає, що церковна двадцятка куплена. В цьому плані нами теж була подана реальна думка реальної людини. Автори не винні, що певні особи просили надати їм трибуну для висловлення своїх, хай і претензійних, думок.
Іван Більце розмірковує, що його наступник пан Шароді на голову села тепер не пройде. Адже вісім років пройшло для села безслідно. Тільки церкву й побудували, але без його участі – народним методом.
– Коштів мало, – додає Михайло Тегза. – Але людям молитися хочеться.
...Напевно, в першу чергу за те, щоб сільській владі Бог дав розуму. І під час Великодня, і в наступні буденні дні.
Василь ЗУБАЧ, Іван ТУПИЦЯ.

Закарпатська Веряця — велике село без ...голови