Додати новий коментар

20 років виповнюється цьогоріч Союзу русинів-українців Словаччини. Ця громадська організація об’єднує понад 11 тисяч русинів-українців. Але через якийсь час ця національна меншина в сусідній державі може взагалі зникнути, якщо надалі активно асимілюватимуться українці у словацьке середовище.

Якщо Союз русинів-українців старається об’єднувати русинський і український напрямки, зберігати національну єдність, то товариство «Русинська оброда (відродження)», яке теж виникло на початку 90-х, проголошує ідею самостійного русинського народу.
«Оброда» заявляє , що нічого спільного з українцями не має і називає їх ворогами і «бандерівцями». Ця громадська організація отримує від словацького уряду значно більше фінансування на культурно-освітні програми, аніж Союз русинів-українців, а ще має прихильність урядових кіл Словаччини.

Українська меншина мешкає у 250 селах

Згідно останнього перепису населення у 2001 році, майже 11 тисяч громадян визнали себе русинами-українцями, удвічі більше записались русинами, тобто назвались окремим слов’янським народом. Тут, зокрема, свою роль зіграли словацькі ЗМІ, які з певною насмішкою і погордою на початку 90-х писали про ситуацію в Україні, зазначає публіцист Іван Гвать, і тим часом прихильно ставились до русинської орієнтації. До того ж переважна більшість українців компактно проживають у 250 селах, а там довший час зберігався русинський напрямок.

А ще на результат перепису вплинув і той факт, що під час комуністичної диктатури (попри правильну концепцію, що русини – це українці) людям поспіхом, адміністративним способом, без пояснення накинули українську мову і створили культурний Союз як партійну організацію. Тому люди й не сприйняли нав’язану українську орієнтацію і чимало через ці фактори послуговувались логікою, що «живу на Словаччині, то й запишіть словаком», наголошує Іван Гвать.

«Відомо, що там, де двоє воюють – третій виграє. Якщо між собою будуть боротися русини і українці, то вони зникнуть з горизонту і тут нічого нового немає, – зазначає пан Гвать. Це вже було у 20-х роках минулого століття і після того, коли чеська академія рекомендувала завести на тодішній Підкарпатській Русі літературний руський язик. Цю дійсність ще в 30-ті роки минулого століття змалював закарпатський письменник – сатирик Марко Бараболя:

Русин наш – кедь так юж треба –

Ни вкраинець, ни москаль,

Он упал себі из неба.

Правда се есть исторична.

Нам соборности не треба!

Наша шкіра еластична».

Переважна більшість українців у побуті спілкуються словацькою

У школі або ж зі сцени молодь говорить чи співає українською, але у побуті та родині, зокрема, спілкуються словацькою. Асиміляція русинів-українців у словацьке суспільство відбувається доволі активно, оскільки люди не зважаючи на своє походження, пристають до словацької національності, бо це дає, на їхню думку, більші перспективи для них і їхніх дітей.

Якщо на початку 1990-х у Словаччині було 17 шкіл, де вивчалася українська мова, 6 середніх українських шкіл, то на сьогодні залишилось наполовину менше початкових шкіл і одна середня з’єднана шкода імені Шевченка у Пряшеві. Чимало дитячих садочків, де були словацькі і українські діти, на сьогодні розділені на словацькі, русинські та українські. Українськість стає на заваді обійняти керівну посаду у дитячому садочку. За останні роки зачинилось видавництво, а національний український театр у 1991 році зайняв русинську позицію і лише два роки тому знову почав ставити українські п’єси.

Союз русинів-українців має зауваження до словацького уряду щодо дотримання положень Європейської хартії з регіональних мов або мов меншин. Зокрема, це стосується зменшення на третину годин радіомовлення українською мовою, зокрема перенесення редакції з Пряшева до міста Кошице, українські телепрограми виготовляють фахівці іншомовних редакцій, представники нацменшин не входять в управління національного шкільництва при Міністерстві освіти, а також є проблема з музеєм української культури, який намагаються розділити на русинський і український, розповів заступник голови Союзу русинів-українців у Словаччині Павло Богдан. На його думку, Україна втрачає велику частину свого народу.

«Нас бентежить те, що більша частина нашого населення асимілювалась, хоча вживають свій діалект, належать до однієї з наших церков східного обряду, але вважають себе словаками, – зауважує Павло Богдан. – А таких словаків, людей виховуємо ми для іншого народу. Тому що для цього створюється такий суспільно-політичний клімат, атмосфера у школах, де панує словацько-мовне середовище і більшість цих людей вважаються словаками».

Представники Союзу русинів-українців зазначають, що зберегти національну свідомість українців за кордоном можна лише завдяки культурно-просвітницькій роботі, а українці Пряшівщини мають величезний досвід такої праці, але без підтримки України реалізувати свої проекти їм стає дедалі складніше.