В Ужгороді відбулася персональна виставка живопису Василя Вовчка (Фото)

З 23 квітня по 5 травня в галереї «Ужгород» проходила персональна виставка живопису відомого закарпатського художника Василя Вовчка. Приємно, що час її проведення збігся із ювілеєм п.Василя, якому 29 квітня виповнилося рівно п’ятдесят.

Народився він у селі Нижній Бистрий Хустського району. Вчився у студії образотворчого мистецтва у З.С. Баконія. Закінчив художньо-географічний факультет Одеського Державного педагогічного інституту (ОДПІ) ім. К.Д. Ушинського. Викладає образотворче мистецтво в Ужгородській дитячій школі мистецтв. Із 1995 року – член Національної Спілки художників України, активний учасник обласних та всеукраїнських виставок, а також багатьох пленерів в Україні, Угорщині та Словаччині.
Один з найулюбленіших жанрів Василя Вовчка – пейзаж. Саме через пейзаж він може передати своє щире захоплення красою закарпатської природи. Закарпатські пейзажі стають не просто натурою, за їхньою допомогою художник висловлює свої роздуми про сенс і значення людського життя перед обличчям споконвічної і небайдужої природи. Роботи п. Василя вражають оригінальністю, новим, неповторним зображенням дійсності.
Серед представлених на експозиції живописних полотен – «Мої гори» (2004 р.), «Вівці мої, вівці» (2005 р.), «День догорає» (2005 р.), «Пора сінокосів» (2005 р.), «У Широкому» (2006 р.), «Соняшники» (2005 р.), «Сонячна осінь» (2007 р.), «Небо і земля» (2006 р.) та ін.
Картини Василя Вовчка, як на мене, приваблюють саме тим, що не потребують занадто довгих пояснень того, що саме зображено на полотні. Вони позбавлені складних філософських концепцій, технічних хитрувань та будь-яких вивертів. Вони дають змогу відпочити очам і серцю.
Ми стомилися від ментальних тонкощів, за якими часто не криється нічого, крім гіркої порожнечі. Нас пригнічує і дратує фальш. У суєтному, жорстокому, надмірно замороченому показухою світі, де не завжди вдається відрізнити брехню від правди, а вправну підробку від справжнього мистецтва. Живопис В.Вовчка – наче ковток свіжого повітря після задухи тісних приміщень. Адже він – справжній.
В образах рідної природи художник втілює найтонші відтінки настрою і переживань. Ніякого підтексту, ніякої авторської таємниці, усе щиро і відверто, по-справжньому. Адже природа не мудрує. Вона мудра і тому проста, прекрасна і велична. Недаремно звертаємось ми до неї в ностальгії за вічним і незмінним.
Творчість Василя Вовчка вирізняється не тільки простотою мотиву, а й тонкою гармонією кольору, багатством ледь помітних кольорових нюансів, воістину музичним ритмом плавних ліній і барвистих плям. А також тією особливою звучністю фарб, яка підвладна лише майстру, бо поняття тональності у живописі аналогічне поняттю тональності в музиці. Звук, що випадає з тональності, сприймається як сторонній, фальшивий. Так само і колір, що виривається з палітри картини, здається випадковим, недоречним, дратуючим, чужим. Він водночас руйнує цілісність композиції і заважає сприйняттю.
Картини Вовчка-художника проникають у серце непомітно, без насильства і внутрішнього опору, щоб легко та чисто нагадати про істинну красу нашого славного Закарпатського краю, в якому ми живемо.
Його шанобливе ставлення до живопису без будь-якого примусу вводить глядача в дійство краси. Йому вірять, з ним разом кожна людина хвилюється, захоплюється, а тому з його полотен звучить правда життя.
Безумовно, відкриття чергової персональної виставки живопису Василя Вовчка стало святом торжества мистецтва в Ужгороді.
Іван ТУПИЦЯ, член Національної спілки журналістів України