Чорнобиль Петра Бронтерюка
Того тривожного 1986-го сам брав участь у ліквідації наслідків небувалої техногенної НП і сина свого Віктора на цю справу благословив. Батько залишився жити, а син передчасно пішов у вічність. От і щемить серце, і зобов'язує дбати і піклуватися про тих, хто також пройшов через чорнобильське пекло, але залишився живим... Петро Іванович незмінно, ось уже 13 років, очолює добровільну асоціацію "Чорнобиль" управління МВС України в Закарпатській області, яка має первинні осередки у всіх міськрайвідділах УМВС. Торік він підготував видання "Чорнобильський біль - книга пам'яті", в якому з допомогою унікальних історичних документів, художньо-документальних оповідей і фотоматеріалів розповів про закарпатських "чорнобильців", у т.ч. й міліціонерів. Ветеран був і серед ініціаторів створення в УМВС Стели пам'яті, на якій викарбувані прізвища правоохоронців, життя котрим укоротив Чорнобиль. Про "свій Чорнобиль" Петро Бронтерюк розповідає кореспондентові Укрінформу:
- 20 червня 1986 року я прибув у Чорнобильську зону, де два місяці виконував обов'язки начальника управлін-ня охорони громадського порядку. Було нелегко фізично, на душі - тривожно: всі почувалися, наче на фронті. На кожному кроці нас підстерігав невидимий ворог - радіація. Але ми до кінця виконали свій обов'язок. Ніхто тоді не думав, що може поплатитися здоров'ям, а то й життям. По-перше, ми мало знали про підступність мирного атома, а по-друге, як люди військові, просто виконували наказ. Зрештою, комусь же треба було рятувати людей від страшної біди.
Через Чорнобильську зону пройшли 430 закарпатських правоохоронців. По-різному склалося їх життя. За нашими даними, 85 відсотків з них хворіють, 26 чоловік стали інвалідами, а 24 передчасно померли, залишивши дружин вдовами, а дітей - напівсиротами. Василь Варга, Віктор Лібо, Андрій Обіць-кий, Іван Шрек...
- До цього списку можна додати і підполковника міліції Віктора Бронтерюка, вашого сина...
- Так, він добровільно зголосився поїхати в Чорнобильську зону. Спочатку працював у черговій частині міліції в Прип'яті, командував КПП "Діброва", а останні дев'ять місяців був заступником начальника Чорнобильського райвідділу внутрішніх справ. Захворівши, повернувся додому. Підірване радіацією здоров'я не витримало, і через вісім років Віктора не стало... Його справу продовжує дочка Вероніка, яка за прикладом батька і діда також прийшла у міліцію.
- Як добровільна асоціація "Чорнобиль" співпрацює з керівництвом закарпатської міліції?
- Керівники УМВС цікавляться нашою роботою, бувають на засіданнях асоціації, допомагають, чим можуть, у тому числі й коштами. Служба охорони здоров'я УМВС виділяє санаторні путівки для наших "чорнобильців". З допомогою керівництва створено Стелу пам'яті міліціонерів, які померли від чорнобильського атома. Разом дбаємо про соціальний захист і підтримку міліціонерів-"чорнобильців", сімей померлих правоохоронців. Двічі на рік рада асоціації роз-глядає актуальні питання - про оздоровлення "чорнобильців", надання їм матеріальної допомоги тощо. Щороку, напередодні 26 квітня, проводимо мітинги скорботи, молебні, на які запрошуємо й членів сімей померлих "чорнобильців". З допомогою УМВС створено Стелу пам'яті міліціонерів, які померли від чорнобильського атома.
- А пам'ятник в Ужгороді?
- Це - данина шани і пам'яті всім закарпатським "чорнобильцям". Адже через атомне пекло пройшли не тільки міліціонери. На постаменті викарбувано: "Закарпатцям - ліквідаторам наслідків чорнобильської катастрофи". Хотів би відзначити голову обласної організації Спілки "Чорнобиль" у Закарпатській області Василя Угрина, який доклав багато зусиль, щоб такий пам'тник в Ужгороді був. Голова облдержадміністрації Іван Різак вишукав кошти і на пам'ятник, і на видання книжки "Чорнобильський біль - книга пам'яті".
- Згадане видання також стало своєрідним пам'ятником живим закарпатцям-"чорнобильцям" і тим, кого вже немає серед нас...
- Про це я й думав, готуючи видання до друку. У нашій області проживають близько шести тисяч людей, які потер-піли від Чорнобиля. Адже у ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС брали участь не тільки міліціонери, пожежники й військовики, але й медики, фахівці народного господарства. Близько 340 з них померли. Крім того, із забруднених територій Київської та Житомирської областей на Закарпаття перебралися понад 700 осіб, яких розселено в містах і районах області.
Згадана книга, як і пам'ятник в Ужгороді, нагадуватимуть усім про страшні квітневі дні 18-річної давності, про тих, хто пережив чорнобильське жахіття, боровся з ним. Ми не маємо права забувати цю найтяжчу техногенну катастрофу минулого століття. Ліквідаторів-"чорнобильців" - також. Розмову вів Ярослав Ядловський