Литовець Ірбонас Віргіс проклинає той день, коли приїхав на Закарпаття...

Свого часу в Нижніх Воротах, що у Воловецькому районі Закарпаття, раділи і всіляко підтримували литовця Ірбонаса Віргіса, який взявся на базі одного з цехів колишнього РТП виробляти брикети із тирси.Цього «добра» тут вистачає, бо на хиріючому підприємстві нині успішно працює кілька пилорам. І біля кожної з них накопичилися «терикони» дерев'яної тирси. Наука доводить: гниюча тирса виділяє газ метан, чим отруює атмосферу. А її переробка, крім додаткових робочих місць і надходжень до бюджету найбіднішого району області,

допомогла б позбутися і цих, нікому не потрібних, відходів. І іноземець у короткий термін завіз обладнання (до речі, українське й сертифіковане) і виробництво брикетів пішло повним ходом. Та радість з того, що з відходів можна зробити цукерку була передчасною. Уже за декілька днів жителі найближчих будинків відчули неприємний запах чадного газу. «У людей почалися головні болі, задуха» — пишуть у листі до редакції «НЗ» нижньоворітці. До речі, під скаргою стоїть 40 підписів. Скарги пішли й у владні структури району, області, екологічні служби, санепідемстанцію.

Життя в селі зараз нагадує розтривожений вулик. Одні просять закрити виробництво, інші ж, навпаки, лають тих, хто скаржиться. Терпіти викидам чадного газу не проти працівники підприємства та їхні родини. Воно й не дивно: більше десятка місцевих мешканців мають у селі роботу й можливість прогодувати свої сім'ї. Подейкують, що й зарплатня тут значно вища, ніж у місцевих освітян чи лікарів.

Зараз на приватне підприємство «Опус-Інія Карпати» зачастили комісія за комісією. Екологічна служба, санепідемстанція та прокуратура роботу виробництва призупинили. Власник Ірбонас Віргіс взявся за голову. Щоби виконати приписи екологічної інспекції та санепідемстанції, потрібні величезні кошти. А де їх взяти?

Іноземець ніяк не може збагнути, чому таке ж виробництво у Ворохті на Івано-Франківщині та в курортному Трускавці на Львівщині ніхто не згортає і воно успішно продовжує працювати.

— Я проклинаю той день, коли приїхав сюди, — скаржиться литовець. — Вклавши всі свої заощадження у виробництво, залишився «при своїх інтересах». Мені хоча б повернути гроші, витрачені на обладнання, а про якийсь прибуток уже й не мрію.

Головний санітарний лікар Воловецького району Віктор Годованець каже, що на таке виробництво дозволу не давав і, перевіривши підприємство, наклав на керівника штрафні санкції. Те саме зробила й екологічна інспекція області, котра визнала виробництво шкідливим. Не відає, що робити і як має вчинити й Нижньоворітський сільський голова Михайло Веклич, його зрозуміти можна: і ті, хто «за», і ті, хто «проти» виробництва брикетів — його люди. Отож як вийти з цього зачарованого кола вирішуватиме сесія сільської ради. А тим часом злощасні брикети з нетерпінням очікують у Данії та Голландії. Вони, виявляється, користуються там шаленою популярністю.

Кажуть, що кубометр коштує 650 євро. їх охоче купують, бо кілька таких брикетів, завантажених у котел, здатні тримати тепло в оселі протягом тривалого часу. Вислуховуючи доводи та скарги обох сторін, мені подумалося: а чому б нам таке виробництво не організувати десь подалі від населених пунктів і обладнати його належним чином уловлювачами чадних викидів. Невже ми багатші відданців, що платимо валюту за російський газ, а самі топчемося на альтернативних енергоносіях? Невже для цього нам конче потрібний іноземний інвестор? Та він коли й приходить, то в першу чергу пам'ятає про свої інтереси і організовує таке виробництво, яке заборонено на заході.



Віталій ПУМПИНЕЦЬ, "Новини Закарпаття"