Обвинения в дискриминации
Европейская комиссия против расизма и нетерпимости при Совете Европы выпустила доклады, в которых, в частности, рассказала о ситуации с расизмом, антисемитизмом и нетерпимостью в Эстонии и Литве. Авторы доклада озабочены судьбой этнических русских, которые не имеют доступа на бесплатные курсы эстонского языка. В Литве же участились случаи проявления антисемитизма. Несмотря на то что в ЕКРН в целом отметили положительные изменения, произошедшие в этих республиках с момента публикации последних подобных отчетов, европейские омбудсмены уделили особое внимание проблемам, все еще остающимся нерешенными.
Права неграждан
В обеих странах члены ЕКРН смогли найти «факты, вызывающие озабоченность». Что касается Эстонии, то основной проблемой здесь до сих пор остается проблема так называемых неграждан. Несмотря на поправки в закон о гражданстве, на территории этого балтийского государства в настоящее время проживают около 139 тысяч человек, относящихся к этой категории. В основном это этнические русские, которые страдают от безработицы и зачастую не имеют доступа на специальные бесплатные курсы эстонского языка, знать который необходимо для сдачи экзамена на получение гражданства. Отчасти такая ситуация продиктована большим недостатком профессиональных преподавателей эстонского.
Кроме того, в СЕ отметили недостатки эстонского законодательства, до сих пор точно не оговаривающего статус национальных меньшинств и их права. Среди эстонских законов до сих пор не хватает закона, достаточно полно охватывающего все возможные варианты дискриминации. Другой проблемой Эстонии остается однобокость интеграции национальных меньшинств. Правительство прилагает значительные усилия для распространения среди представителей меньшинств эстонского языка, однако власти уделяют мало внимания специфическим нуждам различных нацменьшинств, в частности потребности в образовании и трудоустройстве. «В Эстонии не выработана до сих пор последовательная политика, направленная на общность русскоязычного и местного населения», – цитирует доклад РИА «Новости». Кроме русских, другой крупной и мало интегрированной общиной являются цыгане, которые, как говорится в отчете, «страдают от безработицы и дискриминации», особенно в сфере образования.
В докладах особо отмечается, что обе страны не приложили достаточных усилий для ликвидации проявлений расизма и расовой дискриминации. Так, в Литве принятые с момента издания предыдущего отчета меры не решили этой проблемы, и цыгане, чеченцы и евреи до сих пор сталкиваются с дискриминацией и предрассудками. Особенно от пренебрежения проблемой расизма в Литве страдают цыгане. Кроме того, и в Эстонии, и в Литве специалисты ЕКРН столкнулись с открытыми проявлениями антисемитизма. Особо подчеркивается негативная роль СМИ в этих процессах.
В докладах особо отмечается необходимость для Эстонии провести исчерпывающую оценку масштабов холокоста в этой стране.
Предоставить равные возможности
Литовским властям рекомендовано наладить процедуру получения убежища в этой стране таким образом, чтобы она не зависела от «превратностей правоприменения» (фото ИТАР-ТАСС)
Впрочем, есть и положительные изменения. Эстония, в последний раз становившаяся объектом внимания ЕКРН в 2002 году, может записать себе в плюс, в частности, уменьшение числа жителей страны, не имеющих гражданства. Положительная динамика стала возможна после изменения закона о гражданстве, поправки в который были внесены в 2004 году. Кроме того, власти стали уделять больше внимания расследованиям фактов дискриминации в этой области. Другим положительным показателем ЕКРН считает внесение в 2004 году в Уголовный кодекс страны изменений, запрещающих призывы к ненависти и дискриминации по расовому, национальному признаку и по цвету кожи. Еще одним положительным изменением, по мнению ЕКРН, стало внесение поправок, также запрещающих различные виды дискриминации, в трудовое законодательство.
Что касается Литвы, то здесь члены комиссии особо отметили принятие нового закона «О равных возможностях». Как отмечается в докладе, национальным меньшинствам Литвы были предоставлены расширенные возможности для получения образования на родном языке, было положено начало программам привлечения меньшинств, в особенности цыган, на рынок труда.
В заключение авторы докладов предлагают правительствам обеих стран ряд рекомендаций по улучшению сложившейся ситуации. Так, Эстонии рекомендовано расширить предоставление гражданства негражданам и увеличить подготовку учителей эстонского языка для представителей нацменьшинств, не говорящих по-эстонски. ЕКРН также рекомендует республике внести ряд исправлений в закон о культурной автономии для национальных меньшинств, чтобы привести этот закон в соответствие с современной ситуацией. Кроме того, ЕКРН особо отметила необходимость уделить особое внимание необходимости создать независимый орган, основной задачей которого стала бы борьба с расовой дискриминацией, а также принять законы о правах национальных меньшинств и законы против расовой дискриминации.
UA-Reporter.com
Комментарии
Ласло
Дискримінація - хвороба України і в Закарпатті.
еміл
А мені здається масової дискримінації в Закарпатті немає. Кого дискримінують? Усім надано одинаккові права ісвободи, кожен розвиває свою особистість однаково. Захотів все на дурняка, от і кричить дискримінація! У кожної нацменшини є можливість користуватись своєю рідною мовою. Але якщо ти громадянин України то повинен знати мову країни!! Вибачте але для кожного окремо державу яку він забажає створювати неможливо. Обєднуйтесь в спілки, групи (законодавством передбачено) і розвивайте свої етнічні вподобання, і на кожну дискримінацію реагуйте.
Верховинець
Іде дискримінація шляхом дифіциту всякої літератури на рідній мові-де не глянеш там російське видання,наукові попклярні журнали це все російське,до цих пір немає українського інтернету,немає української верзії віндосу.А це тому , що немаємо українських парламентарів в Українському парламенті.Там сидять маскальські Шуфричі та Януковичі,Морози з блудними Ленінськими-російськомовними ідеями....
ведист
Верховинец ты в станилавской области що ли живешь я там був говерла рахов яремча ясиня тутыча твоих земляков в поезде повстречав що ты ты за краинцив так переживаш ваш краинский язык ваш токо на четверть в основном он ляхский да ви сами то хто будите по предкам русы а не краинци -неандертальци
Ласло
Еміл видаєш бажане за дійсне. Є дискримінація в Закарпатті, що видно з твоїх слів. Але ти сліпець і ти явно не корінний закарпатець, бо не знаєш, як важко 50% -ам наших людей покидати свій край,їдучи на заробітки до Європи, а дома такі викраїнці співають, що все добре. Совісті не маєш.
(Продовження)
українців усього на 38,7%. Досить істотні зрушення за цей час відбулися і серед представників інших народів, які оселилися в Україні. Якщо в 1926 р. в Україні росіяни становили 9,3%, а на інші етноси (крім українців) припадало 9,7%, то в 1959 р. частка росіян зросла до 16,9%, а частка інших народів знизилася до 6,3%.
Як же народи України користувалися своїми мовами? З 7090,1 тис. росіян свою мову рідною вважали 6959 тис. осіб, тобто з 1926 р. питома вага росіян, котрі користувалися своєю мовою як рідною, не змінилася (98,1%). Отже, протягом часового відтинку у 33 роки «українізація» росіян не відбулася. А що відбулося з іншими народами: євреїв у 1959 р. в республіці було 840,3 тис. осіб, а свою мову рідною визнали тільки 142,2 тис. осіб (16,9%), перейшли на українську — 23,4 тис. осіб (2,8%), на російську — 671,4 тис. осіб (79,9%); із 290,9 тис. білорусів свою мову зберегли 107 тис. осіб (36,8%), перейшли на українську — 26,6 тис. осіб (9%), на російську 157,2 тис. осіб (54%); з 363,3 тис. поляків свою мову рідною визнали 68,2 тис. (18,8%), перейшли на українську 248,6 тис. осіб (68,4%), на російську — 45,3 тис. осіб (12,5%).
Розглянутий нами період не можна вважати «українським ренесансом». Кількість українців, які втратили рідну мову й перейшли на російську, зросла майже вдвічі. Це ж саме стосується і більшості представників інших народів, які жили в межах УРСР, особливо величезні втрати були у євреїв. Здавалося б, було б природно для представників інших народів або зберігати рідну мову, або перейти на мову народу, на землях якого вони оселилися. Але більшість їх перейшли на російську мову.
У наступних 30 років, коли людство не переживало таких потрясінь, як у попередній період, культура й національна мова перебували під впливом державної політики. У 1989 році на території СРСР проживало 44,2 млн. українців, із яких українську мову рідною визнали 35,8 млн. осіб (80,1%), майже всі інші перейшли на російську (8,3 млн. осіб).
Якою ж була ситуація в Україні? Тут кількість українців становила 37,4 млн. осіб (72,7% населення), а визнали свою мову рідною 32,8 млн. осіб (87,7%), її втратили 4,6 млн. осіб, перейшовши на російську, тобто частка українців, які втратили рідну мову, порівняно з 1959 роком, зросла на 5,8%
Істотні зрушення відбулися й серед представників інших народів, які оселилися в республіці, крім росіян. Як і в попередній період, вони найуспішніше зберігали свою рідну мову, їх кількість у республіці зросла до 11,4 млн. осіб, з котрих рідною мовою користувалися 11,2 млн. (98,2%), а на українську перейшли тільки 117,5 тис. осіб (1,2%). За цей період з-поміж представників усіх народів найбільше втратили рідну мову євреї, їх кількість зменшилася до 486,3 тис. осіб (0,9%), з котрих користувалися рідною мовою лише 34,6 тис. осіб (7,1%), перейшли на російську 440,2 тис. осіб (90,6%), визнали українську рідною лише 10,1 тис. осіб (2,1%). Із 440 тис. білорусів рідною мовою користувалися 156,2 тис. (35,5%), перейшли на російську — 242,7 тис. осіб (55,2%), і всього 40,8 тис. осіб (9,3%) перейшли на українську мову. Тотожні тенденції простежуються і в поляків та молдаван.
Якщо порівняти два періоди: 1926 — 1959 рр. і 1959 — 1989 рр., то наведені матеріали переконливо доводять, що процес русифікації українського населення в СРСР і всього населення, яке оселилося на українських землях, проходив інтенсивніше. Причиною цього була більш жорстка русифікаторська політика, яку проводив уряд, у тому числі й стосовно українців.
Велику роль у русифікації населення відіграли такі антинаціональні, антиукраїнські заходи, втілені радянською владою у життя. Крім вищезгаданого Закону «Про зміцнення зв’язку школи з життям...», слід також згадати постанову ЦК КПРС і РМ СРСР, прийняту таємно у червні 1983 р.: «Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах і навчальних закладах союзних республік». На виконання цієї постанови партійно-державне керівництво прийняло власну постанову, відповідно до якої вчителям шкіл, котрі викладають російську мову та літературу, було підвищено заробітну плату на
Pikuj
Гуляючи по наукових збірниках я знайшов прекрасну працю вченої людини яку насмілюсь тй вам її вказати,і надіюсь більше глупих питань маскаль-окупант небуде нам давати
ЯК НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ КОРИСТУВАЛОСЯ РІДНОЮ МОВОЮ
Володимир РОМАНЦОВ
(професор, доктор історичних наук)
Мета пропонованої статті — простежити, як протягом часів перебування більшості одвічних українських земель у складі СРСР та в перші роки незалежності України користувалися рідною мовою різні етноси, які на них жили, на прикладі представників найбільших народів.
Національно-визвольна боротьба українців у 1917—1921 рр. закінчилася поразкою, і на Наддніпрянщині більш ніж на сімдесят років було встановлено радянську владу. Більшовики вживають низку заходів, щоб привернути до себе місцеве населення всіх поневолених народів національних республік. Одним із важливих і дієвих заходів радянської влади було проведення політики «коренізації» місцевого населення. Мета її — показати народам, що ставлення Москви до національних культур докорінно відрізняється від великодержавної політики царату.
Цю політику почали впроваджувати з початку двадцятих років XX ст. В Україні вона отримала назву «українського ренесансу». Важливим її напрямом було створення сприятливих умов для розвитку національних культур народів СРСР.
Окремі сторони цієї політики набувають розвитку в перші роки радянської влади. В Україні проголошується гасло «Геть неписемність!». У першій половині 20-х років у республіці діють понад 21 тис. загальноосвітніх шкіл, у тому числі понад 18 тис. — з українською мовою навчання, майже 2 тис. — російською, сотні — з німецькою, болгарською, єврейською та іншими мовами. В республіці функціонують 25 національних районів (у кожному з них більшість становить той чи інший етнос), понад 900 селищних рад, видається майже 90 газет різними мовами. Успішно працюють національні бібліотеки, театри, наукові установи. Засновуються масові культурницькі громадські організації різних напрямів: літераторів, художників, науковців тощо.
Наприкінці 20-х — на початку 30-х років починається рух у зворотному напрямку. Проводяться масові судові процеси переважно над прогресивною українською інтелігенцією: «Шахтинська справа», УНЦ, УВО... Їх наслідком стали розстріли, заслання на Соловки. Колективізація, розкуркулення в УСРР завдали непоправного удару по генофонду, насамперед української нації…
У 30-ті роки ліквідовуються масові громадські організації, утворюються спілки літераторів, художників, архітекторів тощо під суворим керівництвом і контролем партійних органів. Наприкінці 30-х рр. закриваються загальноосвітні школи «національних меншин», які стали нібито джерелом «дрібнобуржуазного націоналізму», учні переводяться до шкіл із російською та українською мовами навчання.
Свідчення, які нам дають уявлення про користування мовами народів України на початку радянської влади, ми знаходимо у матеріалах першого Всесоюзного перепису населення, проведеного наприкінці 1926 року. Але вони в основному відбивають багатолітню імперську політику, спрямовану на русифікацію всього населення; з другого боку — демонструють результати перших кроків політики, спрямованої на відродження рідних мов і культур представників народів, які жили на території України.
За даними перепису, в СРСР на той час мешкало 31,2 млн. українців, із яких українську мову рідною визнавали 27,5 млн. (88,1%). У республіці проживало 23218,9 тис. українців, з яких українську мову рідною визнавали 21848,6 тис. осіб (94,1%), російську — 1288,9 тис. осіб (5,6%). Із загальної кількості росіян 2677,2 тис. осіб російську мову визнали рідною 2627,4 тис. осіб (98,1%), перейшли на українську — 37,1 тис. осіб (1,4%); з євреїв — 1574,4 тис. осіб — визнали свою мову рідною 1195,7 тис. осіб (75,9%), перейшли на українську — 14,1 тис. осіб (0,9%), російську — 356,2 тис. осіб (22,6%); з німців — 393,9 тис. — зберегли свою мову як рідну 374,1 тис. осіб (94,9%), перейшли на українську майже 4 тис. осіб (0,9%), на російську — 13,9 тис. осіб (3,5%); з поляків — 476,4 тис. осіб — свою мову рідною визнали 210,5 тис. о
(Продовження) осіб (44,2%),
(Продовження) осіб (44,2%), українську — 226,6 тис. осіб (47,6%), російську 32,8 тис. осіб (6,9%).
Наведені матеріали свідчать, що на одвічних українських землях на той час найсумлінніше зберігали свою рідну мову росіяни, німці, а українці були тільки на третьому місці. Вони також підтверджують трагічні наслідки багатолітньої русифікаторської політики на наших землях, про що свідчить перехід на російську мову майже 1,3 млн. українців. Здавалося б, було б природно, якби на українських землях більшість представників інших народів або зберігали свою мову, або переходили на мову народу-автохтону.
На жаль, ми не зможемо простежити, що відбувалося на наших землях до початку Другої світової війни. Результати перепису 1937 р., за вказівкою Й.Сталіна, було знищено. Матеріали перепису 1939 р. до початку війни так і не було опубліковано. Окремі дані подаються разом із результатами перепису 1959 р. У часовому відтинку між 1926 і 1939 рр. Україна пережила такі страшні потрясіння, як колективізація, голодомор 1932—1933 рр., репресії 1937—1938 рр. та ін. Ці події вплинули на розвиток української культури і мови. В опублікованих переписах ми не знаходимо матеріалів про користування мовами на території УРСР. Опубліковано лише кількість українців в СРСР у 1939 р. — 28,1 млн. осіб, з-поміж яких свою мову рідною визнали 24,7 млн. осіб (87%), а на російську перейшли майже 3,4 млн. осіб. Відсутність даних по УРСР не дає змоги отримати інформацію про становище з користуванням мовами населення нашої республіки.
Протягом наступних 20 років в СРСР і УРСР переписів не проводили. За ці роки територія України збільшилася з 478 тис. км2 до 603,7 тис. км2. З Україною возз’єдналися наші одвічні землі — Східна Галичина (1939 р.), Північна Буковина і південна частина Бессарабії (1940 р.), Закарпаття (1945 р.). Із перетворенням Молдавської Автономної Республіки на союзну від України відійшли землі автономії. У 1954 р. до України було приєднано Крим. Істотно вплинули на кількість населення республіки втрати Другої світової війни — понад 8,5 млн. осіб (20% населення). Але ж із 1944 р. тривали репресії, депортації (українців з Галичини і Волині, кримських татар, німців, греків, болгар, вірмен із Криму). Істотно на демографічні процеси в УРСР вплинули такі загальносоюзні процеси, як освоєння цілинних і перелогових земель, освоєння нафтородовищ Сибіру та ін.
Істотну роль у придушенні української культури, мови відіграли постанови ЦК ВКП(б) 1946 — 1949 рр.; постанови ЦК КП(б) України, які були спрямовані проти української інтелігенції. Негативно позначилися на українській культурі і боротьба з космополітизмом, «українським націоналізмом», так звані дискусії з генетики, філософії, мовознавства, економіки...
Істотно вплинув на користування населенням України своєю рідною мовою прийнятий у грудні 1958 р. закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям...». Він, як і інші загальносоюзні заходи, був продубльований в УРСР у квітні 1959 р. Батьків фактично примушували здавати своїх дітей у школи з російською мовою викладання. У середніх та вищих навчальних закладах викладання велося переважно російською мовою. Проти такого закону рішуче виступила прогресивна українська інтелігенція, у тому числі. видатні українські поети М.Бажан, М.Рильський.
З різних причин протягом чотирнадцяти повоєнних років переписів населення не проводили; для аналізу користування мовами населення України ми маємо лише матеріали четвертого Всесоюзного перепису населення. За його матеріалами, в СРСР на кінець 1959 р. проживало 37,3 млн. українців, із яких українську мову рідною визнали майже 32,7 млн. (87,7%) (втрати, порівняно з 1939 р., на 0,2% більші), а перейшли на російську — 4,5 млн. осіб. Якщо порівняти з 1939 р., кількість українців, котрі втратили рідну мову і перейшли на російську, зросла на 1,1 млн. осіб. На цей час в УРСР проживало 32,2 млн. українців, з яких українську мову рідною визнали 30,1 млн. осіб (93,5%), а російську — 2,1 млн. осіб (6,5%). Якщо порівняти з 1926 р., кількість українців, що перейшли на російську, зросла майже вдвічі, при зростанні абсолютної чисельності укра
(Продовження)
на 15% «за особливо складні умови роботи».
Які ж зрушення відбулися з користуванням рідною мовою за часи незалежності? На це запитання дають відповідь матеріали першого Всеукраїнського перепису населення 2001 р. Кількість українців у державі майже не змінилася — 37,5 млн. осіб. Оскільки загальна чисельність населення України зменшилася, то їхня питома вага зросла до 77,7%. Навіть через десять років незалежності кількість українців, котрі визнавали свою мову рідною, становила всього майже 32 млн. осіб (85,3%), тобто зменшилася на 2,4%, а тих, які перейшли на російську, — зросла до 5,5 млн. осіб (14,8%), тобто збільшилася на ті ж самі відсотки.
Як і в попередні часи, в Україні найуспішніше зберігали рідну мову росіяни, їхня загальна кількість зменшилася до 8334,1 тис. осіб, а російську мову рідною визнали 7993,8 тис. осіб (95,8%), українську — лише 328,2 тис. осіб (3,9%); з 275,8 тис. білорусів свою мову рідною визнали 54,6 тис. (19,8%), українську — 48,2 тис. осіб (17,5%), а російську — 172,3 тис. осіб (62,4%); зі 103,6 тис. євреїв свою мову рідною визнали 3,2 тис. осіб (3,1%), українську — 13,9 тис. осіб (13,4%), російську — майже 86 тис. осіб (82,7%); з 144,1 тис. поляків свою мову рідною визнали 18,7 тис. осіб (12%), українську — 102,3 тис. осіб (70,8%) і російську — 22,5 тис. (15,6%).
Тож негативні наслідки ставлення Російської імперії, Радянського Союзу до українського етносу, його культури, звичаїв, побуту, традицій, духовності і мови не вдалося зупинити і в часи незалежності. За часів Радянської влади і в перше десятиріччя незалежності на одвічних українських землях, більшість із яких увійшла в незалежну Українську державу, з 1926 по 2001 рр. питома вага українців серед населення зменшилася з 80 до 77,7%. Внаслідок великодержавницької русифікаторської політики ще більшими були втрати рідної мови українським етносом. Якщо у 1926 р. нею як рідною користувалися 94,1%, то у 2001 р. — лише 85,3%. Як за часів радянської влади, так і в перші роки незалежності спостерігається процес русифікації жителів України — а не їх «українізація», — незалежно від їхнього походження.
Шановні політики! Перестаньте використовувати в боротьбі за голоси виборців мовний популізм, позбудьтеся психології «малоросійства». Жодної потреби в запровадженні російської мови як другої державної немає. Вона в побуті існує. Відмовтеся від гасла «кучмізму»: «українська мова — державна, а російська — офіційна». Не заважайте становленню української культури та мови. Як висловився професор НаУКМА Володимир Панченко «настав час братися за працю «Русифікація-2»… Українська культура та мова і на 15-му році незалежності нашої держави знаходиться під тиском «повзучої» русифікації.
Можливо й це все викинете з форуму бо вам так хочеться.Та помиляєтесь.В своїй хаті своя правда,і сила , і воля...Тарас Шевченко. fftopic:
ведист
Русификация для Вас польско - амерские янычары звучит як чума ви бы тогда уж прямо по польски казали москализация а то як то глупо звучит русифицировать то що руским и являтся, 1848 году и в леограде и в станиславе в австрии были созваны руськи грамадянски рады и ни хто их руськими засталять не хотел так же як русское воеводство в польше