Статистична профанація... як головна зброя опозиції!

На превеликий жаль, мабуть, ніде, крім політики, немає такого епідемічного поширення міфів, "дутих" образів та фальшивих ідолів. Візьміть хоча б міф про колишнього прем'єра і нинішнього самозваного "месію" Ющенка. Скільки пустої реклами і відвертої показухи було розкручено навколо діяльності очолюваного ним уряду. А який трагічний фарс розіграли майже три роки тому прихильники "месії", коли останнього парламент відправив у відставку. І що сталося потому? Невже небо впало на землю чи Україна провалилась у злидні? Як бачимо - ні. Український народ живий собі й здоровий, а два наступні уряди продемонстрували набагато більшу ефективність і результативність своєї роботи.

Одним словом, життя триває. І від того, що при владі у нашій державі не якийсь там піжонистий "месія", національна економіка і добробут людей аж ніяк не страждають. Швидше навіть навпаки. Чи не тому так лютує і не знаходить собі місця опозиція, що діюча влада краще за неї (тобто опозицію, яка ще вчора тепленько гніздилась у владі) вирішує насущні проблеми і забезпечує нормальний розвиток держави? Як не крути, а питання виходить риторичне.

Щось подібне відбувається і у нас в Закарпатті. Два роки поспіль при горе-керівництві краєм екс-губернатора Балоги простим закарпатцям мало голови не повідбивали масованою пропагандою про якісь небачені "економічні чудеса" і фантастичні "соціальні прориви". Чим усе скінчилось - відомо. Команда "молодих реформаторів", "здібних господарників" і "професійних економістів" (так любили величати себе Балога з компанією, хоча економістів за основною освітою чи справжніх господарників серед них важко пригадати) евакуювалась туди, звідки прийшла, а область так і залишилась з купою невирішених проблем.

І смішно зовсім не те, що новоявлені закарпатські опозиціонери свято вірять (чи лукаво це імітують) у такий собі недосяжний "економічний рай", який нібито було побудовано за період їхнього перебування при владі. Дуже влучно підмітила недавно одна закарпатська газета, що діючому керівництву області опоненти пробачили б усе - і політичні помилки, і кадрові прорахунки. Поблажливо та зверхньо, але пробачили б навіть невдачі в економічній чи соціальній сфері. Однак реальних успіхів і поліпшення соціально-економічної ситуації в області витерпіти і пробачити не можуть...

Через це зрозуміло, чому настільки вульгарно, агресивно, не перебираючи засобами, відстоює так звана закарпатська опозиція нею ж створений міф про свої колишні "великі здобутки" нібито в інтересах області та її жителів. Бо що ж залишиться без цього міфу? Якою буде мотивація їх жадібного прагнення повернутись до влади? Десятки кримінальних справ, вкрадені з бюджету мільйони, корупція і зловживання? Відповідь більш ніж очевидна...

З цього приводу не варто аналізувати чи коментувати весь потік брехливої та спотвореної інформації, яку регулярно вихлюпують віддані Балозі газети і телеканали. Яскравим унаочненням може служити навіть один минулотижневий газетний матеріал "Старого замку" під назвою "Стабільність: міфи й реалії" за авторством такого собі "аналітика" Степана Лендєла.

У принципі, названий автор є давнім і відомим віртуозом ґгвалтування статистичних бюлетенів і економічних показників. Не одна опозиційна газета друкувала його псевдоекономічні опуси, проникнуті тенденційністю, суб'єктивізмом, численними перекрученнями і спотвореннями статистичних даних. Розраховані вони на довірливий читацький загал, який навряд чи потрудиться перевірити купу фактів і цифр, що немов за вуха натягуються на потрібні (а скоріше, замовлені) автору висновки. Здається, з одного боку, нехай би собі чоловік і далі пописував. Адже кожен заробляє як може і вміє. Однак такого рівня профанації, до якого опустився пан Лендєл в матеріалі "Стабільність: міфи й реалії", такого нагромадження вигадок і нісенітниць, ігнорувати аж ніяк не можна.

Першим ділом руками хірурга-самоучки пан Лендєл узявся препарувати закарпатську промисловість. За його словами, темпи росту промислового виробництва в області за 2003 рік є дійсно високими (понад 44%), але досягнуто їх нібито лише завдяки значному росту індексу цін виробників, який склав 22%. До того ж, додає він, при Балозі темпи розвитку промисловості були не меншими, а індекс росту цін виробників склав у 2000 році нібито лише 2,1%. На перший погляд усе логічно, якби не одне але... З темпами росту все зрозуміло, однак пан Лендєл скромно промовчав про фактичні обсяги виробленої промислової продукції. Так-от, у 2000 році її було вироблено на суму 607,9 млн. грн., а в 2003 - майже на 1,5 млрд. грн. І якщо врахувати, що насправді ріст цін виробників у 2000 році склав не 2,1%, як неправдиво стверджує пан Лендєл, а 15,2%, отримуємо вражаюче співвідношення. При тому, що індекс цін виробників у 2003 році був лише на 6,8% більшим, ніж у 2000-му, обсяг виробленої промислової продукції зріс у 2,4 рази! Таким чином, лускає перша мильна бульбашка, виготовлена паном Лендєлом з суміші великої недомовки і маленької брехні.

Наступним об'єктом спекуляції старозамківського "аналітика" стало питання про роль давальницької сировини у розвитку промисловості краю. Тут він чорних фарб не пошкодував і договорився до того, що діюче керівництво області тим і займається, що насаджує переробку давальницької сировини, віддає закарпатські підприємства на поталу "колоніальної експансії"(!?) іноземного бізнесу. У цьому викривальному запалі пан Лендєл засипав читачів "страшними" цифрами. Та так, що забув навіть примітивну методологічну істину, відому навіть студентам-економістам, і почав порівнювати обсяги виробленої промислової продукції з вартістю переробленої підприємствами давальницької сировини.

Що тут скажеш? Цілком випадково ми натрапили на один матеріал, який готувався Степаном Лендєлом для преси і датований червнем 2000 року (губернатором тоді, нагадаємо, був В.Балога). Отже, подаємо його слова більш як трирічної давності - "якщо говорити про виробництво продукції з давальницької сировини, то необхідно відмітити, що це вимушений крок, який в сучасних умовах дозволяє зберегти виробничі потужності в минулому провідних підприємств, робочі місця, дати людям заробітну плату". Впізнаєте свої слова, шановний? То коли Ви писали правду - тоді чи тепер?

Але суть навіть не в цьому. Адже оця вимушена орієнтація легкої промисловості краю та окремих підприємств машинобудування сформувалась не сьогодні, а якраз в часи губернаторства Балоги. І не тільки сформувалась, але й міцно закріпилась. А нині вона якраз навпаки, хоч і дуже повільно, але змінюється. І це дуже добре видно із цифр, які у своєму опусі пан Лендєл скромно не згадав. Дійсно, у 2003 році питома вага давальницької сировини в загальному імпорті продукції області склала 57,6%. Але у 2000 році ця питома вага становила 64,2%. Якщо у 2003 році було експортовано 93,4% товарів групи "електричні машини та устаткування" та майже весь обсяг текстильного і трикотажного одягу, виготовлених з давальницької сировини, то у 2000 році питома вага давальницької сировини в експорті даних груп товарів складала відповідно 99 і не "майже", а цілих 100%. В імпорті така ж картина. За 2003 рік співвідношення відповідно 83 і 95,%, за 2000 рік - 94,2 та 97%. То хто і коли здійснював "колоніальну експансію" давальницької сировини?...

Далі, імітуючи "глибокий аналіз", пан Лендєл від перекручень, замовчування невигідних цифр і пересмикування фактажу взагалі перейшов до відвертої брехні. Йдемо по порядку.

Упродовж минулого року щомісячно в середньому не працювало 15 підприємств і ще 96 зменшували обсяги виробництва. З цього факту автор матеріалу "Стабільність: міфи і реальність" робить сенсаційний висновок - "три роки тому таких підприємств було менше". Що ж, якщо Степан Лендєл дещо забув або полінувався погортати статистичні бюлетені трирічної давності, то ми йому допоможемо. У 2003 році не 15, а 17 підприємств не працювали лише у грудні місяці. Протягом року не працювало лише одне-єдине підприємство! У 2000 році в грудні не працювало 80 підприємств, а протягом року - 42! Якщо у 2003 році зі зниженням обсягів виробництва періодично працювали 96 підприємств, то у 2000 - 113. Різницю бачите?! Тоді без коментарів.

Пишучи про падіння питомої ваги в загальнообласних обсягах промислового виробництва таких галузей, як легка, деревообробна та харчова промисловість, вищеназваний автор міг би, звичайно ж, здогадатись, що подібна ситуація пояснюється аж ніяк не скороченням їх обсягів виробництва, а, навпаки, значним ростом випуску продукції в цілому по промисловості та випереджальним зростанням у високотехнологічних галузях, насамперед у машинобудуванні. І вже, напевно, будучи уважним до цифр, не втнув би такої дурниці, як твердження про "значне падіння обсягів промисловості будівельних матеріалів". Адже правда у тому, що порівняно з 2000 роком, на який так любить посилатись пан Лендєл, у 2003 році виробництво товарів легкої промисловості зросло з 74,1 до 118,7 млн. грн. (в 1,6 рази), харчової - з 151,7 до 315,3 млн. грн. (у 2 рази), деревообробної - з 232,2 до 304 млн. грн. (на 23,6%), будівельних матеріалів - з 21,9 до 40 млн. грн. (в 1,8 рази).

Тож дарма проливає крокодилячі сльози "Старий замок" за долю традиційних галузей закарпатської промисловості. І тим більш абсурдним виглядає твердження С.Лендєла, що в Закарпатті "нині майже згорнуто меблеве виробництво". Про що мова, шановний?! Ось вам цифри. У 2000 році меблевої продукції було вироблено в області на суму 45,6 млн. грн., а у 2003 - на 91,9 млн. грн. Щоб співвідношення виглядало контрастнішим, зауважимо, що у минулому році порівняно з 2000 вироблено в натуральному виразі у 9,9 разів (!!!) більше столів, у 2,6 рази більше дерев'яних ліжок, в 1,8 рази більше стільців і на 8% більше крісел. То про яке "згортання" меблевого виробництва тоді йдеться?

Абсолютно невиправдано заліз також старозамківський "економіст" у тему вивозу лісу за межі області. Однак, якщо вже заліз, то повинен був, мабуть, знати, що справжня вакханалія вивозу круглого лісу, а саме його цінних порід, тривала якраз у 1999-2001 роках, коли областю керував нинішній опозиціонер В.Балога. До прикладу, у 1999 році, з червня якого діяла губернаторська заборона В.Балоги не вивозити без його особистого погодження круглий ліс, його все ж таки було вивезено в обсязі 66,7 тис. кубометрів! У наступному 2000 році з області вивезли 46,4 тис. кубометрів круглого закарпатського лісу. Для порівняння, згідно даних митних органів, у 2003 році вивіз круглого лісу склав лише 5,8 тис. кубометрів, тобто в 11,5 раз менше, ніж у 1999-му, та у 8 разів менше, ніж у 2000-му роках. Ось Вам і відповідь, пане Лендєл, на питання, хто і коли вивіз закарпатський ліс.

Проте все це, як кажуть, квіточки. А от коли названий добродій дістався у своїй писанині до випуску конкретних промислових товарів, то заліз у такі нетрища, таких нісенітниць нагородив, що аж соромно стає. Виявляється, весь "занепад" нинішньої закарпатської економіки криється, уявіть собі, у спаді виробництва промислових роботів, телевізійної техніки, техніки зв'язку, металорізальних верстатів, електродуховок, арматури і вапна.

Ну що ж, здається, зайвим буде повторювати прописні істини про те, що лише в умовах радянської планової економіки було дуже важливо, аби підприємства стабільно нарощували випуск того ж вапна, електродуховок чи арматури. Причому, не важливо, чи купував хтось цю продукцію, чи вона роками лежала на складах. У ринковій економіці діє один жорсткий і невблаганний закон - виробляється те, що має попит і продається. Інакше немає ні податків, ні робочих місць, ні заробітної плати. У нинішніх реаліях закарпатської економіки, на противагу стурбованості "Старого замку" випуском електродуховок і арматури, є і ріст випуску реалізованої продукції, і збільшення податків, кількості робочих місць та рівня заробітної плати. Це, так би мовити, теорія.

А щодо практики, то, по-перше, звідки взяв пан Лендєл, малюючи свої хитромудрі таблиці, що у 2003 році в області, до прикладу, не було вироблено жодного металорізального верстата, жодної тонни вапна чи ні одної штуки будівельної цегли? Насправді ж, верстатів вироблено 232 шт., вапна будівельного - 10,1 тис. т (тобто на 1 тис. т більше, ніж у 2000 році), цегли будівельної - 19 млн. шт. (на 2 млн. шт. більше, ніж у 2000 році). Невже не розгледів таких цифр у статистичному бюлетені?

По-друге, яка користь була від того, що у 2000 році було вироблено 498 металорізальних верстатів, коли на складах підприємств у той час лежало нереалізованих 567 верстатів, тобто більше річного обсягу їх випуску?! І приблизно така ж картина з електродвигунами. Що, від виробництва на склад тоді побільшало податків? Чи, може, працівники цих підприємств отримали своєчасно зарплату?

По-третє, ведучи мову про спад виробництва верстатів, електродвигунів чи арматури, чомусь пан Лендєл не згадує, що, до прикладу, у 2003 році порівняно з 2000 роком, підприємствами області вироблено у 2 рази більше паркету, деревного вугілля та збірних залізобетонних конструкцій, у 10 разів більше синтетичних миючих засобів, майже в 6 разів більше взуття, у 8 разів більше комбікормів, у 5 разів більше м'яса, у 3 рази більше плодоовочевих консервів, у 1,5 рази більше борошна і круп, у 2 рази більше продукції з незбираного молока... І такий перелік можна ще довго продовжувати. Так де ж тут логіка? Невже життя пересічного закарпатця погіршилось від того, що його рідна промисловість стала менше виробляти електродвигунів, арматури та електродуховок, а більше взуття, миючих засобів, продуктів харчування?

І, по-четверте, з приводу промислових роботів, телевізорів та техніки зв'язку з паном Лендєлом ми не сперечатимемося. Інакше можна дійти і до того, що в часи керування В.Балоги Закарпаття успішно конкурувало по випуску названої продукції зі всесвітньо відомими "SONY", "General Electric" чи "Motorola"...

А насамкінець хотілося б для повноти аналізу назвати й деякі інші, набагато суттєвіші показники, про які автор матеріалу "Стабільність: міфи і реальність" (більше зосередившись на промислових роботах, духовках, бринзі та арматурі) чомусь сором'язливо не згадав.

За підсумками 2000 року економіка області поставила сумний рекорд своєї фінансової збитковості за п'ять попередніх і три наступні роки. Обсяг збитків склав 39,9 млн. грн., а питома вага збиткових підприємств - 30%. За 11 місяців 2003 року економіка області спрацювала з прибутками на 87,3 млн. грн., а питома вага збиткових підприємств скоротилась до 18,2%. Це щодо порівняння ефективності економічної та управлінської політики керівництва області.

За підсумками минулорічного періоду, порівняно з 2000 роком, обсяг інвестицій в основний капітал був більшим у 2,5 рази, обсяг підрядних робіт будівельних організацій - на 57%, роздрібний товарообіг - в 1,6 рази, зовнішньоторговельний оборот - у 2,1 рази, надходження прямих іноземних інвестицій - у 2,2 рази, середньомісячна заробітна плата працівників - у 2 рази, заборгованість по заробітній платі в економіці - меншою в 15 разів!

На соціальному аспекті слід зупинитись окремо. Станом на грудень 2000 року борг із заробітної плати закарпатцям складав фантастичну за нинішніми мірками суму - 39,5 млн. грн. Причому борг працівникам бюджетної сфери вимірювався цифрою 6,2 млн. грн., а борг із виплати допомог сім'ям з дітьми - 8,5 млн. грн. Без чесно заробленої зарплати тоді сиділи майже 122 тис. краян, або мало не половина працюючого населення області. При цьому кожен четвертий такий працівник не отримував її більше півроку! Гадаєте, пане Лендєл, що десятки тисяч простих закарпатців уже забули ті часи? Чи забули те, як їм втридорога, замість чесно зароблених грошей, видавали крупу і консерви від однієї сумнозвісної мукачівської фірми? Напевно, що не забули...

Так, може, саме про цей "економічний рай" в області співає увесь дружній хор нинішньої опозиції? Це що, і є ті "великі досягнення" команди мукачівських "економістів-господарників"? Мабуть, все ж таки, головна проблема нинішніх опозиціонерів криється у них самих. У їхніх хворобливих амбіціях та самолюбстві, у дивній переконаності в тому, що ніхто, крім них, не вміє керувати областю і забезпечувати її нормальний розвиток. Виявляється - вміють і можуть. І при цьому не кричать на кожному кроці про досягнення, а більше зосереджуються на проблемах і тихо-спокійно працюють над їх вирішенням. А щодо міфів... На те вони й, мабуть, існують, аби бути колись розвіяними. І щоб усі їх творці та апологети рано чи пізно отримували свою істинну оцінку, своє справжнє місце на полицях історії. Владислав ОЛЕШНИК, Андрій Кухар