У свої 90 мешканка Закарпаття Марія Орсагош має світлу пам’ять і читає молитовник без окулярів

До оселі старожительки села Страбічово Мукачівського району Закарпаття Марії Орсаґош завітала суботнього дня. Вона, присівши скраю на диван і опершись ліктями на стіл, тримала в руках молитовника. Бабка читала без окулярів! Наша розмова тривала хвилин сорок. Старенька має світлу пам'ять (7 липня їй виповниться 91 рік), змістовно відповідає на запитання, через що я змогла дізнатися про секрет ЇЇ довголіття. Розмову передаю майже дослівно.



— Робити'м уже не годна, то молюся. Не поношаву (не хвалюся — Авт.), аби лише Бог прийняв мої молитви. Що прошу? Перший тиждень Великого посту чита-ла'м Псавтирю. Як піст настав, та каждий вичір читаю Хресну дорогу. Молюся за здоров'я нашої великої родини. У селі живе п'ять моїх поколінь. Ануш там, на тумбочці, возьми та поникай Псавтирю. Там усьо написано рукою. Моя донька Єлизавета, яка живе зо мнов, 31 рік тому, коли сиділа у декреті з Володьом, переписала Псавтирю з другої книжки. Тоді не було книг, не було, де купити, то люди і переписували вручну. Видиш, там 10 зошитів зшито (текст написано великими друкованими літерами — Авт.). Єден чоловік, який тим занимався, зробив табличку (обкладинку — Авт.) і прошив та склеїв ушитко.



— Бабко, вижу, ви читаєте без окулярів. Маєте добрий зір?



— Типирь не жалувуся. 30 років тому, хоть Псавтиря була написана великими буквами, айбо я їх не розділяла — щось ми в очах мерехкотіло. Купили ми очки, та я пару років читала в очках. А дале Бог так дав, що впят (знову) им провіділа. І вже 20 років читаву без очок. Та й очки ми не парувуть до лиця. Даколи ще іду до родини чи сусідів читати Псавтирю, та люди на ня позиравуть, ош я читаву без очок.



— Знаєте, скільки маєте онуків, правнуків?



— Де би'м не знала? Зна-ву всіх поіменно (починає перераховувати). Народи-лам трьох доньок, маву 10 онуків, 13 правнуків і двох праправнуків — Артурчиків.



— Скільки років минуло, відколи стали вдовою?



— Уже 33. З чоловіком прожилисьме 42 роки.



— Кажуть: життя прожити — не поле перейти. Яким було ваше життя?



— Було всяко — і тяжко, і майлегше. Ми з чоловіком цілоє життя змагалися, оби щось мати у хижі і коло хижі. Бо нам нитко нич не дав. Нас у мами було п'ятнадцятеро, зросло семеро. Раз исьме купили цураву хижу, десьме і жили. Дале почалисьмеся строїти. Всьо сьме самі куповали. І так ісьме ґаздували — від кілка до кілка, від гвоздика до гвоздика. Чоловік фурт ходив по войнах, по Празі, а дале прийшов калгоз, куди всіх зганяли на роботу. Я у калгозі, у ланці, проробила 35 років.



— Лікарі кажуть, що люди старшого віку здоровіші від сучасної кволої молоді. Як думаєте, чому?



— Бо старші не їдять усе підряд і дотримуються посту. А їда для людини много значить. Я дітину плекала півдрога рока, а типирь жони не плекавуть. А для дітини ниє нич ліпшого, як материнське молоко: І коли'м плекала, то хоч і не порзниламся, айбо молоко'м мала. їлисьме булі, пасулю, суканицю з цукром, чир кендеричаний... Правда, у останній тиждень говіння була'м слаба і бояламся, ош не спечу паску. Кожну п'ятницю лише раз у динь їм і з молодості держу понеділок (вживає лише пісну їжу — Авт.).



— Чому саме понеділок?



— За три понеділки було ми дуже підло, думала'м, што ми ся голова розпаде. І тогди я собі пояла, ош у понеділок не буду ся порзнити.

Єден раз за життя була'м собі полівила і потому ісе на мені ся сповнило. У єден понеділок у куми була гостина, і я ся злакоми-ла і ізіла'м порзного. Гостина красно пройшла, а такой увечері з моїм чоловіком сталася суєта. Айбо про вто не буду згадувати. І потому я собі затямила навіки: чого ся приймеш, того ся і держи.



— Посту дотримуєтеся і нині?



— Колись цілоє говіня не порзниламся, а типирь ми мало тяжко — щось ми крутить у черевах. їм даколи молочноє. М'ясо про мене може бути. Та й їсти го не маю чим — лишив у ня ся єден зуб.



— У церкву ходите?



— У сись читвирь сповідаламся і причастиламся. Такой тогди у церкви були і дві служби нашої родини - заздоровна і заупокійна. Зять возив ня, бо мало ми тяжко іти путьом.



— У вашому селі стасться дуже багато трагічних випадків, у яких гинуть молоді люди. Як думаєте, чому?



— Трагічно вмиравуть ті, што, як і їхні отці та матері, росли без релігії і грішили. Давно май боялися Бога і ліпше сповідували 10 Божих заповідей, як днесь. Тут ниє нич тяжкого — роби ближньому доброє, то буде і тобі добрі.



— Яке з християнських свят найбільше любите і чекаєте?



— Усі люблю і чекаву, або найбільше - Великдень. Усе згадуву, як исьме фарбили писанки, пекли паски...



Тетяна ГРИЦИЩУК, "Неділя"