Ужгород: Чому не в моді "туалетний" бізнес?

Напевно кожен житель обласного центру Закарпаття м.Ужгород хоча б раз у житті змушений був шукати туалет чи то в центрі міста, чи на його околицях. Причому далеко не завжди ці пошуки увінчувалися успіхом: туалетів у обласному центрі (з понад 100-тисячним населенням) украй мало. Ситуація настільки катастрофічна, що давно спід бити тривогу, та міська влада з цього приводу, як кажуть у народі, ні кує, ні меле...Знайти в Ужгороді сучасний туалет — справа нелегка: тут хоч би якийсь потрапив у поле зору. Особливо у спальному" районі. Та це, напевно, проблема не лише Ужгорода, а й інших обласних центрів... Або спробуйте відшукати туалет у парках, Боздось-кому, наприклад, де молодь звикла проводити свій вільний час із пляшечкою пива. Там він є хіба що у кафе. Та про це мова далі.

Але ж ці "омріяні" кабінки в Ужгороді все ж існують, їх навіть можна умовно поділити на декілька категорій: безкоштовні (таких, до речі, аж... один), платні з більшою або меншою мірою комфорту, і туалети в торгових центрах та мережі закладів громадського харчування.

Кабінки "першого класу" знайти важко, хоча, якщо добре знаєте місто, то знайдете їх на Студентській набережній. Туалетів "друго'І категоріГ теж не густо: один на площі Шандора ПетефІ (мається на увазі вбиральня, яка знаходиться на міському бюджеті), та ще кілька, так би мовити, "приватних" (автовокзал тощо). Вони вам обійдуться в ЗО — 50 копійок. І все.

У кафе, ресторанах ці "заклади" також є. Але якщо подекуди вони безкоштовні (поки що), то в інших на цьому навчилися вже заробляти. Добре, що хоч обслуговування на більш-менш пристойному рівні.

Ще один тип туалетів (за кордоном їх використовують як тимчасові) — так звані біокабінки. Останні з явилися в Ужгороді зовсім недавно, в основному поблизу нововідкритих кафе — у скверику, що навпроти УСБУ, на набережній поряд з рестораном "Венеція". Тобто, встановили їх самі ж власники цих закладів. То така нова вимога до підприємців, зазначили у міській раді. Вартість такого "атракціону" теж 50 копійок.

До речі, на ринках віднайти туалет — не проблема, та найчастіше це побудований ще за радянських часів, вибачте на слові, "нужник", де у кращому разі зробили косметичний ремонт. Підтвердження сказаному — туалет на "зеленому ринку1, що на площі Корятовича.

Часто в жіночих кабінках немає навіть найпростіших гачків, на які можна було б почепити сумочку, не кажучи вже про "засмальцьоване" дзеркало і відсутність подекуди навіть мила. Не працюють чомусь і пристрої для сушіння рук (частіше вони взагалі відсутні).

Нарікають ужгородці не тільки на відсутність цих украй потрібних "точок", а й на ставлення до клієнтів. Ми вже звикли, що, сидячи "на горшку", нерідко спостерігаємо за бабусею, яка в цей час щось прибирає прямісінько перед нашим носом.

Особливо дошкуляє відсутність туалетів у державних установах. Приміром, у судах, де люди часто змушені бути не годину і не дві. І не думайте, що вони взагалі відсутні. Туалети там є, але зачинені на замок. Так би мовити, для власного користування, а відвідувачам — зась. Така картина, на жаль, не лише в судах.

Міські ж чиновники не надто переймаються цією проблемою. З іншого боку, наші бізнесмени чомусь не поспішають освоювати цю ще не зайняту нішу.

Коли я звернулася в головне управління міського господарства Ужгорода, то мені повідомили, що на балансі міста ще на початку року знаходилося аж... чотири туалети. Наразі — один (безкоштовний). Інші ж віддали в оренду. І проблема не в тому, що їх орендують, а в тому, що вони взагалі бездіють. Так, у віконечку вбиральні на вулиці Капушанській вивіска "капітальний ремонт". Туалет, що колись працював на "перечинському" автовокзалі і який здали в оренду, теж зачинений і невідомо, коли почне працювати. Поки що платні "послуги" надає лише один туалет — на пл. Ш.Петефі. Ось так. І спробуйте відшукати "горшок" у "центрі Європи". Та, схоже, в Ужгороді ще не скоро почнуть перейматися цією проблемою, бо, як повідомили у відділі санітарії та благоустрою головного управління міського господарства, ніхто про "туалетне" питання і не заїкається. Тож городянам поки що залишається вдовольнитися тим, що є, і вичікувати, коли ж нарешті міські чиновники згадають про таку "делікатну" проблему.

Китайська столична влада, приміром, вирішила не тільки реконструювати існуючі туалети, але й побудувати нові. І саме їм присвоюватимуть категорії, як, наприклад, готелям. Аби отримати чотири зірки, туалет має бути оснащений музичною системою, його підлога — тільки з гранітних плит. У Японії донедавна всі ці заклади громадського користування були безкоштовними і тому дуже брудними. Та тепер, щоб потрапити туди, по^ трібно перевзуватися у запропоновані спеціальні капці. Деякі туалети взагалі нагадують сучасні центри... відпочинку: виглядають вони, приміром, як будиночок для чайної церемонії.

До речі, у Берліні (Німеччина) 16 тисяч громадських туалетів, у Москві — 300.

Сингапур називають "туалетною столицею світу", бо "тут знаходиться штаб-квартира Світової туалетної організації. Тут усі бажаючі можуть освоїти "тонкощі" майстерності чищення туалетів. Причому студентів учитимуть не тільки правильно мити унітази, а й на професійному рівні слідкувати за порядком у таких установах". З часом, як не дивно, тут планують відкрити курси дизайну унітазів та архітектури туалетних кабінок. Отакої!



Сніжана Русин, м.Ужгород.