Віктор ПОГОРЄЛОВ: “Біда наша в тому, що не вистачає розумних керівників і кваліфікованих виконавців”

— Зізнання у любові до рідного міста під час виборів мера стає штампом. І все ж запитаю у Вас, що Ви вкладаєте у це поняття?



— На це питання міг би відповісти просто і зрозуміло: тут народився і виріс.



Мій покійний батько працював на благо міста не покладаючи рук, і на його честь названа одна із вулиць Ужгорода. Продовжити його діло – справа моєї честі. Але сьогодні я бачу місто таким, яким воно мені не подобається: з його серйозними хворобами і болячками. Лікування їх, на мою думку, є справжнім проявом любові, про яку йде мова.



— У Вас є рецепт такого лікування?



— Кожна серйозна людина, яку висувають і вона погоджується, чи пропонує сама себе на посаду міського голови, повинна давати собі звіт у тому, що може зробити. Наобіцяти можна багато. Але чотири роки спливуть швидко, а за пусті слова та обіцянки треба відповідати і, в першу чергу, неповагою людей. Мої колеги можуть підтвердити, що я завжди відчував своє місце в житті. Коли бачив, що справитися із завданням з тих чи інших причин не зможу, на пропозиції відповідав: “ні”. Сьогодні без зайвої скромності скажу: “Я знаю проблеми міста і шляхи їхнього вирішення. На посадах заступника, першого заступника, виконуючого обов’язки міського голови я не тільки, як кажуть росіяни, “набил шишки”, але й набув серйозної практики в керуванні міським господарством.



— Але Ви так і не відповіли на моє запитання: чи є у Вас рецепт лікування проблем міста?



— Якщо Вам хтось каже, що він, кандидатуючи на посаду, такий рецепт має, не вірте їм. Сьогодні надто складна як економічна, так і соціальна ситуація в місті, тому багато принципових питань буде вирішуватись, як кажуть, “по ситуації”. Звичайно, основні напрями діяльності на посаді мера в моїй програмі є, я бачу, як це робити в комплексі, панорамно.



— Чи згідні з тим, що успіх значною мірою забезпечується керівником?



— ...І його оточенням в хорошому значенні цього слова. Біда наша в тому, що не вистачає розумних керівників і кваліфікованих виконавців.



— Чи сповідуєте принцип, що місто повинен очолити господарник?



— Пригадую, як на одних із попередніх виборів серед ужгородців почав поширюватися “принцип”, за яким найбільш доцільно вибирати мера: має будинки, автомобілі, гроші. Отож буде працювати легше на благо ужгородців. Згодом по місту почала гуляти інша думка: оберемо безробітного. Якщо до цього часу йому нічого не було потрібно, то й на посаді міського голови він своєму принципу не зрадить.



Можна бути господарником, але не махінатором і т.д. Та й взагалі слово “господарник” мені не подобається, воно асоціюється в мене з відстаючим колгоспом радянських часів. Вважаю, що місто повинна очолити розумна, ділова людина, яка вже довела, що може працювати на такій відповідальній посаді. До її думки мають прислуховуватися не тільки підлеглі, але й обласні керівники, які реально впливають на соціально-економічну ситуацію у місті. Звичайно, без знань проблем міста і навичок їхнього вирішення на такій посаді нічого робити.



— До речі, Ви заможна людина?



— Я самодостатньо заможня людина. Маю відповідальну роботу, житло, хороших дітей і онуків, кохану жінку. А що ще потрібно?



— Кажуть, що Ви не тільки вимогливий, але й досить різкий у відношенні з підлеглими?



— Ідучи вгору, керівник завжди повинен пам’ятати те, що з людьми, яких він безпідставно образив, принизив, можеш зустрітись, коли спускатимешся вниз. Посади, тим більше сьогодні, дістаються не навічно. Але керівник не повинен намагатися всім подобатися і заради цього займати безпринципну позицію. Так, я можу висловитися різко, проте без надриву і грубощів, коли впевнений, що мали зробити, але не зробили через халатність, безвідповідальність, чи з якихось суб’єктивних причин. Однак я не є людиною настрою, і на комусь в певні моменти не зганятиму свій гнів. Керівник сильний не різким і грубим словом, а знанням справи, умінням довести завдання до підлеглих, контролювати його виконання.



— Вам доводилося звільняти людей з роботи?



— Не звільняв, а пропонував шукати іншу роботу, оскільки це були люди, які дозволяли собі приходити на роботу п’яними, могли збрехати і тому подібне. Таких випадків було всього декілька. Але коли людина не розкривалася на посаді, я особисто шукав їй підходящу роботу.



— Вікторе Володимировичу, Вас, до речі, достроково позбавили посади першого заступника міського голови...



— Я не звик думати одне, говорити друге, а робити третє. Всі прекрасно розуміли, що причиною звільнення був не мій фаховий рівень, а особистий підхід керівника. І депутати міської ради, і міський голова знали, що я докладаю всі зусилля для вирішення проблем міста, тому був дуже здивований рішенням, яке було по своїй суті суб’єктивним, непорядним. Щоб звільнити мене, була ліквідована посада першого заступника міського голови. Згодом, до речі, вона знову з’явилася.



— І Ви не пошкодували?



— Я зробив певні висновки, але вони зовсім не стосуються моєї позиції — говорити те, що думаєш.



— Які стосунки у Вас залишаються з колишніми колегами по міськвиконкому?



— З переважною більшістю — доброзичливі і дружні. Думаю, що вони не бояться, що моє обрання на посаду мера негативно позначиться на їхній роботі у міськвиконкомі. Щоправда, деякі уникають зустрічі, а якщо це вже сталося — опускають очі.



— Не можу Вас не запитати про Ваше минуле, яке не було, наскільки мені відомо, безхмарним...



— Розумію, що Ви маєте на увазі. Сьогодні за такі речі не садять до в’язниць. Але то були інші часи. І я був жорстоко покараний. Не раз роздумував над тим, що сталося і пригадував крилату фразу: від жури та від в’язниці ніколи не зарікайся, бо не знаєш, де і що тебе очікує. Для найбільш зацікавлених скажу — чорний піар не найкращий шлях до політичної перемоги. Судимість багато років тому з мене знята. Після цього я знову пройшов шлях від простого робітника до виконуючого обов’язки голови міста. Ніхто мені цим ніколи не дорікав, я не відчував ніякої підозри оточуючих. І якщо хтось і говорить про таку сторінку із мого життя, то в першу чергу я сам.



— Така доля Вашу сім’ю не зламала?



— Скоріше згуртувала. Хто таке пережив, знає, що означає бути у ті часи дружиною чи дитиною того, хто опинився у неволі. Непідробна любов одне до одного, мужність дружини, батьків і дітей допомогли пережити жах.



— Ви вірите у Бога?



— Я християнин. Прийняв віру в Бога в горі, з вірою в нього іду по життю. І Бог мене благословив.



— Як оцінює дружина Ваш відчайдушний крок – позмагатися за посаду мера?



— Коли на сімейній раді повідомив про пропозицію балотуватися у мери, то всі зрозуміли, що навіть ті моменти, про які всі забули, стануть предметом обговорення у місті. Але вирішили: готові пройти через ще одне випробовування.



Я радився з колегами, товаришами і отримав їхню підтримку, оскільки не сумнівався в правильності цього вибору. Більше того, багато з них ініціювали і переконували мене в тому, що цей крок необхідно зробити.



Що стосується дружини, то вона, знаючи мій характер, прекрасно знає, що на цей період я не буду належати не тільки сім’ї, але й собі, проте вибір зроблено.



— Що б Ви сказали ужгородцям у першому зверненні?



— Буде важко. Але спільними зусиллями доб’ємося змін на краще. Повірте мені, я буду служити Вам вірою і правдою. Я підберу таку команду, яка в найкоротший термін зробить ужгородців гордими за те, що вони є жителями найзахіднішого українського європейського старовинного міста. Аванс довіри я відпрацюю. Олена Яночко