Вітчизняні мавзолеї ...виродження!

Закарпаття — край людей, які будують дуже великі будинки, щоб важко і безнадійно шукати в них свою душу.Постійний пошук — характерна і світла риса всіх закарпатців.

Цим вони відрізняються від жителів інших областей України.

Через те і я став закарпатцем і хочу побудувати традиційний скромний будинок загальною площею п'ять-шість гектарів та увійти в нього з уже готовою душею.

Душа для такої хижі потрібна для перестраховки. А то в тій біготні чисельними покоями в пошуках власної душі можна і маніяком стати.

Так воно, чесно кажучи, і трапляється в більшості випадків з тимчасово присутніми на Україні людиноподібними організмами.

Був недавно в Сторожниці Ужгородського району.

Там індивід візьме тих пару соток, і на всі ті сотки, майже не лишаючи облямівки для трави, і ляпає негармонійну оселю. Ніби не хоче і під хатою посидіти-«посвітитися», а бажає тільки невтомно шукати свою душу в хижі, і бачити в дзеркалі натомість прив'ядаючі вторинні статеві ознаки і вити під магнітофон через це від жаху.

Так само просто страшне в своїй забудові (архітектурний морг!) селище Довге на Іршавщині. Добре хоч церков наліпили багато — затуляють хоч деякі з маразматичних осель своїми духовно-чиновницькими контурами.

Щось страшне в цьому сенсі діється під Львовом. Будинки, гірше жаб під час парування, лізуть один на одного, а земля жива помирає під оселями зажерливих галичан, по обвислих щоках яких течуть патріотичні зболені сльози «за Україну».

Не ліпший архітектурно-деградаційний «видримбас» подибуєш і на Рівненщині.

Тому з прикрістю мушу констатувати, що новітня історія України — це суцільна спроба людиноподібних анатомічних парадоксів вмотивувати себе нерухомістю.

Опам'ятайтеся, «чайники» і жони!

Згадайте про душу. Вона не лиш у шлунку та церкві. Вона — скрізь.

А ви жерете і кавкаєте в індивідуальних мавзолеях прогресуючого духовного виродження нації.



Василь Зубач, м.Ужгород.