Вітя Руль: "Для байкера дуже важливо мати якiсний одяг"

На Iвано-Франкiвщинi вiдбувся фестиваль "Карпатський байкер-2005", у якому взяли участь диваки з чотирьох європейських країн
"Нiчнi вовки", "Чорнi ножi", "Залiзнi рицарi", черепи, вовчi хвости, шкiрянi куртки, камуфляжi та рев кiлькадесятьох мотомоторiв серед карпатських гiр на маленькому аеродромi фiрми "Явсон" -- це фестиваль "Карпатський байкер - 2005". Наприкiнцi минулого тижня до села Смодна (Iвано-Франкiвщина) уже вдруге з'їхалися байкери з України, Польщi, Нiмеччини, Чехiї."Побувавши на великих байк-шоу Європи, я завжди мрiяв зробити щось подiбне у Карпатах", - каже органiзатор фестивалю Юрек Войткув. Ми приготували для учасникiв цiкаву програму: авiашоу, концерт, проїзд гiрськими дорогами маршрутом Косiв - Верховина - Коломия - Косiв. Ми постараємося зробити все, щоб наступного року до нас приїхали байкери з цiлого свiту".

А тим часом кожен з новоприбулих гостей пiд'їжджає до Юрека, i вiд гуркоту мотоциклiв з ним майже неможливо розмовляти. "Уже 13 рокiв, як я переїхав з Ополе (Польща) до Косова. Тут моя сiм'я: дружина, дiти, тут маю свою справу. Але я люблю мотори (так Юрек називає мотоцикли), i думаю, що в майбутньому в Косовi має бути мiжнародне круте байк-шоу".

"Для байкера дуже важливо мати якiсний одяг, — каже Вiтя Руль iз Ужгорода. Справжнiй байкер має косуху (чорна шкiряна куртка з численними металевими "вiдзнаками"), шолом, чопери (черевики), шкiрянi штани i рукавицi. З одного боку, це вже певний стиль, який, проте, продиктований умовами дороги. Уявiть собi їзду на швидкостi 150 км/год, коли з-пiд колiс машин, якi їдуть попереду, вилiтає камiння, пилюка. Якщо не захиститися, можна добряче поранитися".

"Для мене байк - це стиль життя, це швидкiсть, ризик, свобода i кохання", - каже власник салону тату iз Чернiвцiв Вiталiй Попов. Вiн презентує на фестивалi свiй салон, але найкращою рекламою є сам Вiталiй, тiло якого прикрашають художнi мiнi-картини. "Ось це знак "Гарлея" (орел). Кожен байкер повинен мати таке тату. А це портрети моїх дiтей, а це вовк -- символ свободи", -- захоплено розповiдає чернiвецький байкер.

Розмовляючи зi мною, Вiталiй робить малюнок на руцi хлопця з Тернополя. Запитую, чи не боляче. "Хiба я схожий на мазохiста?" - смiючись, вiдповiдає молодик.

"За два-три днi заживе", -- заспокоює Вiталiй i цiкавиться, чи й я не хочу прикрасити себе тату. Це красиво, але я вiдмовляюся. А бiля альбома-каталога уже зiбралося кiлька охочих розмалювати своє тiло. Вибирають, радяться...

Тим часом Вiталiй та його товариш розповiдають менi про байкерiв. "Байкерський рух розпочався у 60-х роках в Америцi. Ми - окремий свiт, у якому своя культура, мова, стиль одягу, це окрема фiлософiя, фiлософiя свободи. На перший погляд здається, що байкери - це бородатi чолов'яги, якi збираються, щоб попити пива, покричати. Але це не так. Головне -- дух байкерства, який ми вiдчуваємо, дух бунтарства i неспокою, який так шокував колись суспiльство, притягував бунтарiв усiх часiв i народiв".

"Я був у США, - веде рiч Вiталiй Попов, - зустрiчався зi старими байкерами - так би мовити, живими класиками. Їм i досi нiчого не треба: анi грошей, анi хати. Для них найважливiше - дорога та вiтер в лице. У бiльшостi випадкiв вони нi про що, окрiм своїх мотоциклiв, не говорять, але я не вважаю, що це погано. Щоправда, колись байкерськi банди наводили жах на всi штати, тепер же такого немає".

Перебуваючи на заробiтках в Америцi, Вiталiй зустрiвся з байкерами-християнами, якi називали себе "Сини Iсуса". "Ставши у коло, вони молилися за мене, за моїх дiтей та дружину в Українi. Це було дуже зворушливо", - каже Вiталiй, ледь стримуючи сльози.

А тим часом стемнiло, i великими свiтлими плямами повз нас пролiтають мотоцикли рiзних моделей. Сiдаю на байк з паном Фарiяном -- i в дорогу...



"Експрес"